Безвізовий режим із Європейським Союзом – справжня притча во язицех українського політикуму: для кожної нової влади стало вже доброю традицією обіцяти українцям можливість вільного відвідування Європи. На жаль, поки що безрезультатно.
Символічно, що одна з перших обіцянок щодо безвізового режиму з Європою, зафіксована системою народного контролю «Слово і Діло», належить людині, яка свого часу відмовилась від євроінтеграційного шляху України – екс-президенту Віктору Януковичу. У грудні 2010-го він пообіцяв, що наша країна в першому півріччі 2011 року на 99% виконає умови плану дій щодо безвізового режиму. В лютому 2012-го Європейська комісія у своїй доповіді дипломатично відзначила «деякий прогрес» у цьому напрямку, однак за фактом обіцянка виконана не була.
Так само не судилося здійснитися бажанням іншого політика, який більшості українців запам'ятався як відповідальний за проведення Євро-2012 – Бориса Колеснікова. У тому ж таки 2010 році тодішній віце-прем'єр пообіцяв, що вже за 2 роки безвізового режиму таки вдасться домогтись. Пізніше за свого підлеглого виправдався екс-прем'єр Микола Азаров: мовляв, над питанням працюємо і воно буде вирішене ще через рік. Результат ми знаємо.
До слова, у самого Миколи Яновича обіцянок щодо безвізового режиму – далеко не одна. Але лише одну з них він таки спромігся виконати: напрацювати та прийняти парламентською більшістю закон про єдиний державний демографічний реєстр, який, серед іншого, передбачає процедуру запровадження біометричних паспортів.
Однак, як відомо, з прийняттям законів в Україні проблем немає, чого не можна сказати про їх дотримання. А між тим, на біометричних паспортах, видачу яких з горем навпіл почали тільки в січні 2015 року, непогано «пропіарився» нинішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, забувши при цьому відзначити, що заслуга попереднього уряду в цьому також є.
Щоправда, на цьому список виконаних обіцянок щодо безвізового режиму закінчується. Якщо не брати до уваги план дій екс-міністра закордонних справ Костянина Грищенка та інші, дрібніші ініціативи, пізніше українців чекали практично самі розчарування.
Зокрема, так і не була виконана жодна з 3 обіцянок Сергія Тігіпка: попри його запевнення, українці не побачили безвізового режиму ні в 2011, ні в 2014 році.
Після Майдану та приходу до влади нової команди, від якої чекали перш за все пом'якшення стосунків з Європою, ситуація не змінилась. Українців не лише не звільнили від обов'язку отримувати візи, але й стали з меншим завзяттям їх видавати. Обіцяного наприкінці 2013 року Аваковим узгодження цього питання з ЄС не сталося, а Яценюк вкотре провалив терміни переходу до наступної стадії лібералізації візового режиму.
Та ж сама перспектива, схоже, чекає і на обіцянку Петра Порошенка, адже рік його президентської каденції збігає в червні, а перспективи щодо скасування віз, судячи з настроїв європейських політиків перед Ризьким самітом, навіть не примарні, а фактично нульові. Серед причин – невиконання Україною цілої низки вимог, про які наші політики говорити не надто люблять. Наприклад, реальна боротьба з корупцією, імплементація програм щодо боротьби з обігом наркотичних речовин і тероризмом. Як виявляється, у Європі теж бачать, що рівень їх дотримання залишає бажати кращого.
Втім, зважаючи на темпи падіння української економіки, і, як результат – зубожіння українців, схоже, поїздки до Європи невдовзі стануть для переважної більшості наших співгромадян не просто розкішшю, а абсолютно нездійсненним бажанням. Крім того, бідний сусід із можливістю вільного пересування шенгеном не потрібен і самим європейцям, адже це чергова загроза їхньому ринку праці. А тим більше – поки на сході України існує відкрита терористична загроза, а кількість переселенців (яким надзвичайно потрібна робота і соціальний захист) вираховується мільйонами.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»