Минулого тижня несподівано у топі парламентських сенсацій опинилася одна з найменш скандальних парламентських фракцій – «Об'єднання Самопоміч». Пляму на репутації політичної сили поставив 29-й номер партії Андрій Мірошник.
Депутат, якого підвела власна необачність і точність об'єктиву фотокореспондента, наступного дня попросив забрати у нього мандат. Пояснив це тим, що хоче бути вільною людиною. А як щодо решти його колег по партії? «Слово і Діло» вирішило дослідити, як змінився імідж партії за півроку роботи і що на нього вплинуло.
Цікаво, що згідно досліджень соціологів, з моменту парламентських виборів «Самопоміч» щонайменше не втратила народної підтримки. А дані Центру Разумкова показали, що якби парламентські вибори відбулися у квітні цього року, партія Андрія Садового отримала б 9,3% голосів виборців. При цьому вона би більш ніж удвічі обійшла показник «Народного Фронту» і поступилася б лише «Блоку Петра Порошенка».
Такі результати політологи коментують майже одностайно: партія ще не встигла заплямувати себе в брудних політичних ігрищах. «Сьогоді говорити про те, що у когось із владної коаліції виросли рейтинги можна хіба що з великою натяжкою. Інша річ, що вони («Самопоміч» – ред.) не розгубили свої рейтинги, тому що вони нібито перебувають у владі, але в той же час намагаються тримати таку позицію, ніби вони ні до чого й не причетні. Словом, їм поки що вдалося «замаститися» менше, ніж усі інші», – розповів «Слову і Ділу» політолог Кость Бондаренко.
У свою чергу, експерт Центру політичних студій і аналітик Гліб Канєвський переконаний, що скандал із Мірошником партія використала з користю для власного іміджу. «Будемо називати відставку Мірошника прецедентом, на який до цього не здатний був жодний політик інших політичних сил, яких зафіксовували журналісти в таких аморальних подіях... Партія здатна на самоочищення, на великі шляхетні кроки – хоча скандал з Мірошником не був напряму пов'язаний з бюджетними коштами», – розповів політолог.
Як і у випадку з іншими політичними силами, несподівано високий рейтнг «Самопомочі» тримається на кількох провідних особистостях. Перша і найяскравіша з них – це звичайно сам Андрій Садовий. Позитивний образ мера Львова накладає відбиток на громадську думку про партію навіть через півроку її перебування на політичниій арені.
«Українці з інших регіонів бачать, що Львів перетворюється зараз на туристичну Мекку, є прогресивним містом, яке переймає нові технології для впорядкування життя міської громади... Українці очікують людей, які будуть робити справи, а не тільки говорити, і Садовий повністю відповідає на їхній запит», – пояснює феномен іміджу лідера «Самопомочі» Канєвський.
Це все так, погоджується його колега Кость Бондаренко, однак головна заслуга Садового – те, що він вдало скористався з того, що зробили попередники. «Є легенда про те, що він підняв Львів, хоча насправді Львів було відновлено – будемо говорити відверто – «Партією Регіонів», за їхнього менеджменту і державних вливань напередодні Євро-2012. А він просто на цьому подбудував собі свою іміджеву програму», – констатує експерт.
А якщо до цього додати потужний медійний ресурс (родині Садових належать радіо і телеканал «24», радіостанція «ЛюксFM» та портал Zaxid.net), народна підтримка мера Львова не виглядає такою вже й несподіваною.
Крім того, Садовий узяв гросмейстерську паузу перед вступом у велику політику, яке, як очікує бльшість, рано чи пізно все одно відбудеться. «Доки сильні світу цього поливають один одного брудом і з'ясовують, хто скільки вкрав, Садовий стоїть в стороні як вічна перспективність», – каже Бондаренко. «Рано чи пізно йому доведеться або використовувати свій потенціал і замаститися об політику, або ж піти на пенсію», – каже він і проводить паралель: свого часу таку ж позицію займали Арсеній Яценюк та Віталій Кличко, які, вичекавши моменту, досить швидко посіли свої місця у великій політиці.
А поки позитивний імідж львівського мера впливає на рейтинг «Самопомочі» дистанційовано, парламентська політика робиться руками інших людей – нехай не таких яскравих, однак, в очах народу, надзвичайно перспективних. Перш за все йдеться про депутата-комбата Семена Семенченка та «журналіста-люстратора» Єгора Соболєва.
«І у Семена Семенченка, і у Єгора Соболєва були різні моменти в біографії, які потрапляли у ЗМІ, але врешті-решт ні перший, ні другий себе не заплямували в якихось гучних корупційних скандалах, а зараз це головне для пересічного виборця», – каже Гліб Канєвський.
«Семенченко має харизму, певну вагу серед комбатів, серед учасників антитерористичної операції, він найбільш відомий із комбатів... але поки що він теж є перспективним політиком, який ще свою перспективу не реалізував», – вважає Бондаренко. Стосовно ж Єгора Соболєва, то, на думку політолога, він свій потенціал уже змарнував провальним законом про люстрацію та «дикою» люстраційною кампанією.
«Соболєв колись був журналістом, який подавав надії. В результаті ж він поповнив галерею персонажів, які були характерні для початку ХІХ століття – таких собі «умных ненужностей», – каже Бондаренко.
Решта осіб зі списку «Самопомочі» – самі «темні конячки», які лише починають виходити на політичну арену, переконані експерти. «І Гопко, і Сироїд, й інші поки що являють собою 50 відтінків сірого», – характеризує партію Кость Бондаренко, і додає: народ завжди чогось від когось чекає, але насправді «Самопоміч» – це партія вічної перспективи.
Хтозна, можливо, саме у цьому й криється секрет народної підтримки: що менше про політика знаєш, то більше уявних позитивних якостей йому приписуєш. Як би там не було, велика політична гра в триває і, ймовірно, вже восени, коли відбудуться чи не найважливіші за всю історію України місцеві вибори, стане ясно, чи були в рукаві «Самопомочі» приховані козирі.
Аліна Костюченко, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»