В урядовому кварталі в центрі столиці знову запахло виборчими перегонами. Перша ознака – регулярні проплачені мітинги із ретельно промальованими плакатами та специфічним контингентом, основу якого складають люди літнього віку та студентська молодь. Остання «фішка» політичного протестного сезону – тарифні війни. Політики почали черговий виборчий марафон, озброївшись тематикою, яка найгостріше дошкулятиме українцям восени-взимку 2015 року. Основне завдання – завдяки критиці чинної влади за відсутність реформ здобути власні електоральні бали напередодні місцевих виборів в жовтні 2015 року.
Не дивно, що основний удар політичних опонентів змушений тримати прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Саме Кабмін і його очільник – локомотив на шляху до реформування країни в надскладний для неї період. Своїм прем’єрством Яценюк завдячує виборцям, які восени 2014 року на дострокових парламентських виборах проголосували за його політичну силу «Народний фронт», вивівши нещодавно створену партію у лідери парламентських перегонів. Один з прогнозованих фаворитів перегонів – «Блок Петра Порошенка», попри значну електоральну підтримку нового Президента, здобув 2-ге місце, набравши 21,81% голосів, поступився «НФ» всього 0,33% голосами виборців. Вже тоді політтехнологи «Народного фронту» мали б передбачити просту тенденцію на прикладі Порошенка і його партії «БПП»: на бренді одного політика втримати прихильність виборців довше, ніж півроку, вкрай важко. Критика дій уряду та безсистемність у діях «реформаторського» Кабміну під проводом Арсенія Яценюка зробили свою справу: вже на початку 2015 року «НФ», згідно із соціологічними дослідженями, ледь добирає голосів, аби подолати 5% прохідний виборчий бар’єр. Отже, тепер головне завдання лідера «Народного фронту» і нинішнього очільника уряду – не тільки продемонструвати результат задекларованих реформ, але й вберегти позиції партії напередодні місцевих виборів. Якщо із першим завданням у пана Яценюка і його команди не все йде за планом, то з другим йому активно почали допомагати його піарники.
Так, представники «Народного фронту» відбивають атаки на свого шефа одразу по трьом напрямкам: це і протистояння з пропрезидентською командою, і бійня із олігархами та спонсорованими ними політичними проектами, і боротьба з рештою «партнерів» всередині коаліції. Останніх Яценюк нещодавно охрестив «внутрішньою опозицією» до інших учасників коаліційної угоди та у звичній для себе істеричній манері закликав покинути лави коаліції ті політичні сили, які не здатні «брати на себе відповідальність». «Коли окремі політичні сили коаліції займають уже зараз роль і місце опозиції, то їм треба вийти з коаліції і заявити чесно на всю країну: нас не цікавить доля країни, ми йшли під одними гаслами, але у зв'язку з тим, що почалася виборча кампанія до місцевих органів влади, нас цікавить популізм і рейтинг, і все, що ми обіцяли до виборів, не відповідає дійсності, і ми є популісти, як і всі наші попередники, ми брехуни, як і ті політичні сили, які були в попередніх парламентах, ми не хочемо брати на себе відповідальність, а ми хочемо знайти тих, хто винні, і тут ми майстри розповідати, хто винен», – заявив Яценюк.
Можливо, останню критику прем'єр адресував своїй колишній однопартійці, лідеру партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко, яка останнім часом аж занадто войовничо використовує тему підняття тарифів у боротьбі за прихильність виборців. Саме Тимошенко вже кілька тижнів поспіль методично добивається перегляду цін і тарифів на енергоносії та комунальні послуги для населення, які, на думку лідерки фракції «Батьківщини», є недостатньо обґрунтованими та потребують проведення додаткових розрахунків і перерахування. Крім того, в «Батьківщині» вимагають і індексації зарплат. Представники «Народного фронту» не стали затримуватися з відповіддю на заклики пані Тимошенко та запропонували їй взяти на себе відповідальність і очолити НКРЕ. «Таке рішення було одноголосно ухвалене на засіданні фракції партії «Народний Фронт» під час обговорення питання про те, як знизити тарифи на комунальні послуги для українців», – повідомив на своїй сторінці в Facebook народний депутат від «НФ» Антон Геращенко.
Наразі проти пана Яценюка застосували увесь арсенал політичної зброї: у парламенті та Генпрокуратурі перевіряють звинувачення у його причетності до корупційних махінацій, з телеекранів та інших ЗМІ щодень більше лунає критика опонентів, під будівлею Кабміну регулярно проводяться мітинги, а під час щотижневих ток-шоу політики та експерти розбирають по кісточках черговий скандал під час засідання Кабміну за участю Прем’єр-міністра. Останній гучний привід – демарш досвідченого менеджера Олександра Боровика з урядової команди Мінекономіки, приводом для чого нібито став його особистий конфлікт із самим Яценюком.
Попри шалений тиск з усіх боків, політологи сумніваються у швидкій відставці нинішнього прем’єр-міністра. По-перше, він є зручною політичною фігурою-прикриттям для пропрезидентської команди. У разі чого, саме його буде зручно звинуватити у зриві проведення реформ у країні. По-друге, сам Яценюк наразі не зацікавлений у своїй відставці: адже це призведе не тільки до відставки всього Кабміну, але й до розпаду коаліції. Цілком ймовірно, що це може призвести до чергового політичного колапсу і як наслідок – до дострокових парламентських виборів. Як вже згадувалося вище, за таких обставин «Народний фронт» не зможе сподіватися не те що на лідируючі позиції, а й узагалі на проходження до Верховної Ради. Саме тому Яценюку доведеться вигадувати власне ноу-хау, як зберегти вплив його партії напередодні місцевих виборів наприкінці 2015 року. У нього є декілька варіантів.
Розпочати реформи і паралельно – масштабну інформаційну кампанію із пояснення українцям, чому потрібно робити саме так, а не інакше. При цьому зробити таке спілкування із народом регулярним, наприклад, у форматі щотижневої «години запитань» до уряду із залученням максимальної кількості ЗМІ. В цьому немає нічого поганого і завжди можна знайти час: по-перше, опоненти втрачатимуть можливості для поширення необґрунтованих звинувачень на адресу уряду; по-друге, до такої практики спілкування зі своїми співгромадянами вдавалися усі визначні реформатори країн, які свого часу також оговтувалися після значних кризових потрясінь.
Створити потужну ідеологічну політичну силу. На жаль, цей шанс вже частково втрачено: «Народний фронт» за рік свого існування не зміг побудувати потужної партійної мережі на основі серйозної ідеологічної платформи, наразі в партії не має медійно «розкручених» потужних незаплямованих спікерів, а також дається взнаки брак фінансування.
Домовитися з одним чи з кількома потужними олігархами. Принаймні укласти пакт про ненапад. Це – найменш імовірний варіант, хоч і не слід виключати того, що самі представники великого бізнесу неодноразово виступали ініціаторами налагодження «вигідної співпраці» із найвищим керівництвом уряду. Справа в тім, що без реформування галузей, які в переважній більшості контролюють олігархи, іноземні донори просто припинять підтримувати плани уряду. Очевидний конфлікт інтересів не дозволить прем’єр-міністру грати на стороні одразу двох команд.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»