Процес розробки законодавства під Чорнобильський біосферний заповідник перебуває на фінальній стадії, заявив минулого тижня міністр екології та природних ресурсів України Ігор Шевченко. Вже навіть обрана людина, на яку згодом буде покладено керівництво процесом – це новий глава Держагентства з управління зоною відчуження, колишній ліквідатор аварії на ЧАЕС Юрій Антипенко.
У Мінекології очікують, що узгоджений проект Указу Президента про створення заповідника Порошенко підпише в найближчі 2 місяці, і тоді можна буде перейти до формування його адміністрації, а також закладати в бюджет на наступний рік кошти на його забезпечення. Якою буде ця сума – в Міністерстві поки не беруться називати. Та й хіба у грошах справа, коли йдеться про науку і здоров'я нації... чи все-таки в них? «Слово і Діло» розглянуло можливі варіанти.
Що робити з 30-кілометровою зоною?
Сама ідея почати використовувати зону відчуження навколо Чорнобильської АЕС не нова. Про те, що робити з цією територією на півночі Київської області (якщо відкинути проекти на кшталт розвитку туристичного бізнесу, який у Прип'яті й так процвітає), думали і за попередньої влади. Приміром, у 2013 році віце-прем'єр-міністр Юрій Бойко пообіцяв розробити державну програму розвитку ЧАЕС. Але тоді Україні, яка тільки почала оговтуватися від проведеного з помпою ЄВРО-2012 і «гребла» кредити РФ в обмін на непідписання асоціації з ЄС, було вже не до благоустрою Чорнобильської зони... Розробка проекту (або його оприлюднення?) відкладалася на потім і врешті-решт про зону відчуження знову заговорили лише за нового уряду в квітні 2014-го.
Саме тоді глава НАЕК «Енергоатом» Юрій Недашковський розповів про плани Кабміну створити на території ЧАЕС сховище ядерних відходів українських атомних електростанцій. Мовляв, платити за їх утилізацію в Росії – дорого і безглуздо, коли в України є невикористовувана ізольована територія, цілком придатна для цих цілей. Повідомлялося, що на виконання закону України про розміщення Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, на території зони відчуження вже виділені 45 гектарів землі. Не надто велика територія, однак, як ідея створення великого ядерного могильника співвідноситься з ініціативою розвивати заповідну зону – осягнути складно. Тим більше, що гострі на язик опоненти влади в особі тоді ще нардепа від «Партії Регіонів» Ганни Герман запідозрили, що у сховище потай стануть вивозити ядерні відходи не лише українських АЕС...
Свої ідеї щодо раціонального використання території Чорнобильської АЕС висували й інші політики. Мабуть, далі всіх пішов депутат від «БПП» Віталій Чепинога, який не тільки порахував, скільки земельних угідь можна ввести в експлуатацію в 30-кілометровій зоні, але й запевнив, що молоком корів, котрі харчуються чорнобильською травою, можна поїти навіть немовлят, якщо регулярно давати тваринам сорбент. Враховуючи період напіврозпаду багатьох радіоактивних елементів і їх слабку вивченість, «Слово і Дело» не рекомендувало б читачам експериментувати зі своїм здоров'ям, залишивши це на милість пана Чепиноги.
Його колега Микола Томенко теж не забув висловитись про своє бачення зони відчуження: на думку глави екологічного комітету ВР, Чорнобиль міг би стати інноваційним економічним майданчиком України. Дослідження показують, що далеко не вся територія 30-кілометрової зони має критичний рівень радіаційного забруднення, і саме ці «чисті» ділянки можна було б використовувати, запевнив на початку березня Томенко.
І все-таки заповідник
Те, що Чорнобильський біосферний заповідник запрацює вже наступного року, не викликає у нинішнього керівника екологічного відомства практично ніяких сумнівів. Принаймні, в питанні створення законодавчого фундаменту під проект в міністерстві досягли успіху. «Цей процес вже на фінальній стадії... Майже всі узгодження отримані. Зараз всі документи я вже підписав, направив на юридичний висновок до Мін'юсту. Після юридичного висновку ці документи вже будуть передані в АПУ для підписання указу», – розповів днями журналістам Ігор Шевченко.
Міністр, щоправда, забув згадати про те, що цю роботу почав його попередник Андрій Мохник, який ще в серпні минулого року анонсував створення в найкоротші терміни заповідної зони навколо ЧАЕС. «Головна мета створення заповідника – зберегти в природному стані найтиповіші екосистеми Полісся, підвищити бар'єрні функції Чорнобильської зони відчуження і зони обов'язкового відселення. Також це дозволить стабілізувати водний режим і очистити забруднені радіонуклідами території», – заявив тоді Мохник. Крім того, в далекосяжні плани Мінекології увійшло навіть створення транскордонного українсько-білоруського біосферного резервуару площею приблизно в 500 тис. га.
У згаданому вище Указі Президента передбачено, що загальна площа заповідника складе 227319,5 гектара земель зони відчуження і безумовного відселення. На жаль, ознайомитися з ним поки не можна – уряд не поспішає публікувати незатверджений документ. Тому доводиться покладатися на запевнення міністра в його доцільності, збираючи по крихтах інформацію про те, яким же собі уявляють Чорнобильский біосферний заповідник наші чиновники.
«У зоні відчуження тільки лісів близько 150 тис. га. Думаю, ця територія заслуговує отримати статус біосферного заповідника і забезпечити себе додатковою юридичним захистом. Законодавчо закріплено, що в цю зону не можна їздити, там нічого не можна робити. Тому потрібно переглянути статус цієї зони і створити заповідник, щоб науково вивчати ефект радіаційного впливу», – розповів журналістам міністр Шевченко.
Хоча те, що в класичному розумінні називається заповідником, мабуть, не можна застосовати до Чорнобильської зони. «Назва «заповідник» передбачає якусь безпечну рекреаційну зону, з можливістю її відвідування для населення. Але Чорнобиль – не Єллоустонський парк!» – заперечує еколог, громадський активіст Анна Свириденко. «Створенню Чорнобильського біосферного заповідника повинен передувати постійний моніторинг цих територій, впродовж хоча б декількох років. Все одно ця земля, як би ми її не назвали – заповідник, ландшафтний парк – забруднена і повинна залишатися в такому статусі», – вважає вона.
Однак саму ідею створення майданчика для наукової діяльності екологи оцінюють позитивно. До прикмету, там фахівці могли б вивчати зміни радіоактивного фону під дією екосистеми, або, приміром, технології фіторемедіаціі (нейтралізації рослинами забруднення навколишнього середовища), говорить Свириденко.
У той же час, еколог, як і вся громадськість, ставиться до ініціативи Мінекології зі зрозумілою підозрою. Адже гарантій того, що «промисловий туризм» за деревиною і металом у зону відчуження не набуде нових масштабів, немає. «Екологічна громадськість стривожена, так як є серйозні побоювання, що на ділі створення біосферного заповідника обернеться відкриттям промислових підприємств і вже санкціонованим державою вивезенням лісу й металу із забрудненої зони», – пояснює позицію захисників природи Свириденко.
Крім того, за словами міністра Шевченка, частина заповідника «оживе»: туди зможуть повернутися для проживання та ведення господарської діяльності люди. «Певні території зони примусового і добровільного відселення стануть доступними для людей, люди зможуть туди переїжджати жити, працювати», – заявив він. Звичайно, в ці території не ввійде сама Чорнобильська АЕС і Прип'ять (заповідником стане лише 2/3 зони відчуження навколо ЧАЕС, а 10-кілометрова зона, як і раніше, залишиться закритою), тим не менш, таке положення прямо суперечить Закону України «Про природно-заповідний фонд», у статті 16 якого зазначено, що селитися на території заповідників заборонено, і лише певні їх частини можуть бути використані для обмеженого господарювання.
У Міністерстві ж, схоже, цей пункт вирішили проігнорувати. Більше того, в планах Шевченка – створити там щось на зразок вільної економічної зони зі спрощеними правилами ведення бізнесу. «Можливо, будемо пропонувати Кабміну якісь стимулюючі програми. Мені здається, там буде достатньо цікавих умов, щоб люди приїжджали і створювали свої бізнеси: магазини, виробничі підприємства та інше. Думаю, що там буде дешевша земля», – міркує міністр. І навіть пропонує: в зоні відчуження можна побудувати сонячні електростанції або завод з виробництва палетів...
У найближчому майбутньому проект Указу Президента має пройти узгодження в ряді державних органів, у тому числі – у Верховній Раді. Голова профільного комітету Микола Томенко готовий підтримати ідею, так що схоже, вже до кінця цього року закрита колись Чорнобильська зона може отримати кардинально інший статус. Залишається лише сподіватися, що професіонали в парламенті та інших інстанціях ще скажуть своє слово, і не дадуть перетворити закриту колись Чорнобильську зону в сировинну базу або звалище радіоактивних відходів.
Аліна Костюченко, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»