В Україні зростає попит на опозиційні рухи. Спочатку «офіційною» опозицією себе охрестили представники політичної партії «Опозиційний блок». Вже згодом, вчасно скориставшись протиріччями всередині коаліційної більшості, на авансцену із суто опозиційними заявами вийшла Юлія Тимошенко та її політична сила «Батьківщина». Претендують на розподіл опозиційного пирога й «Радикальна партія Олега Ляшка», і партія «Самопоміч». Всі ці політичні проекти зараз мають свої фракційні представництва у парламенті: з одного боку, всі «опозиційні» спікери користуються зручним майданчиком для проголошення своїх заяв, з іншого – зайва публічність є приводом до цілком доречних нарікань з боку виборців.
Зрештою, падіння рейтингів усіх нинішніх партій, які представлені в парламенті, дають примарну надію позапарламентським політичним силам позмагатися за голоси громадян. Особливо актуальним дане питання постане напередодні місцевих виборів.
Не пасуть задніх й українські «ліві» сили. Вперше за історію незалежної України, жоден із представників Компартії не потрапив до Верховної Ради 8-го скликання. Тож цими днями КПУ, Прогресивна соціалістична партія України, 5 партій (серед яких маловідомі партії «Київська Русь» та «Робоча партія) та ще 13 громадських організації вирішили з новими силами та зі старими ідеями знову здобувати прихильність виборців, провівши установчі збори нового політичного об’єднання під назвою «Ліва опозиція». Окрім лідера ПСПУ Наталії Вітренко та беззмінного очільника Компартії Петра Симоненка, до об’єднання долучилися екс-голова Інституту національної пам'яті, академік Валерій Солдатенко, легкоатлет Рудольф Поваріцин та комуніст зі стажем, колишній нардеп Георгій Крючков.
«Народження» нового об’єднання одразу ж ознаменувалося скандалом, який обіцяє обернутися для учасників установчих зборів судовими позовами. Активіст та юрист соціалістичного вже наявного об’єднання «Ліва опозиція» Віталій Дудін заявив, що позиватиметься в суд на учасників зборів через те, що вони обрали собі аналогічну назву. «Якщо нам стане відомо про реєстрацію громадської організації «Ліва опозиція», то ми звернемось до адміністративного суду з позовом про скасування такого рішення. Є судова практика, яка дозволяє прогнозувати позитивне рішення», – заявив пан Дудін.
Щоправда, ані гучні скандали, ані будь-які об’єднання КПУ із невідомими або напівмаргінальними «лівими» проектами навряд чи додадуть їй в електоральній вазі. Згідно з останніми соціологічними замірами, рейтинг КПУ коливається в межах 0,3-0,8%, а самого Петра Симоненка – близько 0,7% підтримки виборців.
Така складна ситуація з рейтингами зовсім не означає, що «ліві» ідеї не користуються попитом в українців. Скоріше, навпаки: в Україні досі присутній значний прошарок людей, які марять соціальним популізмом та справедливим розподілом благ. Однак зараз на цій електоральній ниві «пасуться» зовсім інші представники вітчизняної політичної фауни. Ключова проблема «лівих» – в іміджевих втратах через занадто застарілий образ комуністів у суспільстві та відсутність нових медійних облич.
Ще одна причина об’єднання «лівих» – висока ймовірність заборони КПУ у судовому порядку. Поки що спроби Мін’юсту заборонити КПУ зазнали фіаско: наприкінці травня Київський окружний адміністративний суд зняв з розгляду відповідне провадження про заборону Комуністичної партії України.
Однак, з огляду на процеси декомунізації в Україні і прийняте Верховною Радою відповідне законодавство, наступний судовий позов може отримати кращі перспективи. Сам міністр юстиції Павло Петренко за півроку так і не спромігся виконати свою обіцянку щодо перевірки суддів, які відмовилися розглядати дану справу.
Перші публічні заяви «лівих опозиціонерів» носять провокативний характер щодо чинної влади. Так, Петро Симоненко заявив, що головною метою діяльності «Лівої опозиції» є «припинення свавілля чинної влади». «Ми хочемо зосередити зусилля на припиненні кровопролиття в країні, а також чинити тиск на владу і припинити її свавілля. Ми ставимо завдання відкрити політичний діалог у суспільстві, який відсутній в суспільстві. Однак такий «діалог» є між олігархами, які прагнуть присвоїть залишки національного багатства країни», – підкреслив пан Симоненко. Ще у більш різких тональностях об’єднані «ліві» висловили свої позиції у своєму установчому Маніфесті. Згідно із текстом документу, представників чинної влади звинувачують у відмові від співпраці з Митним союзом, знищенні вітчизняної економіки, «насадженні націонал-шовіністичної ідеології», введенням цензури, маніпуляціях суспільною свідомістю. Крім того, «ліві» не побоялися назвати Революцію Гідності «лютневим державним переворотом», і зауважили, що з тих пір зовнішню і внутрішню політику України повністю визначають влада США та «міжнародні фінансові олігархи». Такий «крик душі» «лівих» справді можна назвати останніми конвульсивними спробами об’єднати навколо себе залишки справді найвідданіших фанатів «боротьби зі світовим імперіалізмом».
Хай там як, займатися відвертою пропагандою та залученням нових прихильників «лівих ідей» КПУ буде не легко. На заваді цьому можуть стати законодавча заборона на демонстрацію комуністичної символіки та пропаганду ідей тоталітаризму. У разі ігнорування норм законів щодо декомунізації, влада матиме усі правові підстави для відкриття кримінальних проваджень і наступних дій щодо заборони Компартії як основного носія і натхненника комуністичної ідеології. Скористатися такою нагодою можна буде вже 22 червня: саме в цей день лідер КПУ оголосив про наміри провести гучну «антифашистську акцію».
З яким би результатом не пройшли анонсовані «Лівою опозицією» акції, її лідерам доведеться скористатися послугами креативників: аби обійти законодавчу заборону на пропаганду комуністичної символіки, необхідно буде або вигадати нові способи агітації за свої ідеї, або назавжди відмовитися від заздалегідь популістичних прагнень повернутися до великої політики.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»