Схоже, санкції – не єдина зброя в економічному арсеналі країн Заходу, які вони радо використовують для вгамування агресивних експансіоністських дій Росії. Козиром у рукаві виявилася домовленість 6-ти великих країн з Іраном щодо зняття економічних санкцій в обмін на відмову країни від подальшого розвитку ядерних програм. Історичне рішення, наслідком якого були більш ніж 10-річні перемовини, нарешті було прийнято у швейцарській Лозанні в середині липня.
Найбільше такий розвиток подій вдарить по ситуації із ціною на нафту, адже з Ірану знімуть обмеження на імпорт «чорного золота», запасів якого вистачить, аби задовольнити будь-який попит. До слова, драйвером рішення щодо Ірану бали саме Сполучені штати Америки: в американському уряді навіть заплющили очі на гучні протести з приводу економічних поступок Ірану з боку найбільшого близькосхідного партнера – Ізраїлю. Щоправда, досягнуті домовленості із Іраном ще повинні розглянути і в Конгресі США, в якому немає єдності щодо подальшої підтримки стратегії поступок Ірану.
В очікуванні іранської нафти
На тлі зняття економічних санкцій з Ірану, ціна нафти марки brent знизилася, і зараз становить майже 53 долари за барель. Втім, поступове падіння ціни – це лише реакція ринку на новини з Ірану. Справжній обвал цін слід очікувати тоді, коли Іран почне торгувати своєю нафтою – за прогнозами експертів, для цього потрібно від 3-х до 6 місяців часу. Спочатку досягнуті домовленості з Іраном щодо вивезення всього ядерного озброєння, заборону на розробку такої зброї та обмеження на збагачення урану строком на вісім років мають ще узгодити у Міжнародному агентстві з атомної енергетики (МАГАТЕ). Вже після цього, Іран може вийти зі своєю нафтою на світові ринки, що спричинить, на думку експертів, значне здешевлення ціна на цю сировину: за деякими прогнозами, ціна на барель «чорного золота» знизиться до 45 доларів. «Іран має сотні надпотужних танкерів, наддешеве виробництво нафти, і країна просто-таки рветься в бій. Тут можна згадати слова Володимира Путіна рік тому, коли він говорив, що нафта не може впасти нижче 80 доларів за барель. Ось зараз ціна коливається в районі між 50 і 60 доларів, і колись це може здатися їм мрією», — вважає колишній віце-прем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції Олег Рибачук.
Після збільшення видобутку іранської нафти можливо очікувати ще декількох етапів падіння цін – мова йде навіть про рівень у 25-27 долар за барель. Справа в тім, що не зважаючи на цінність такого активу як нафта, Іран вперше за багато років вийде на світові ринки, а значить буде демпінгувати для того, щоб здобути нових клієнтів та розпродати вже наявні запаси. За підрахунками експертів, вже зараз в іранських сховищах накопичено від 35 млн. до 70 млн. барелів сирої нафти.
Такий розвиток подій не може не хвилювати російську владу. У конкурентній боротьбі, Росії доведеться шукати нові ринки збуту й теж знижувати ціни на свою сировину. А це – чергові фінансові втрати на тлі зростаючих військових витрат та економічної стагнації. Спроби РФ здобути прихильність в інших близькосхідних гравців на ринку нафтопродуктів – Азербайджану та Сирії – також вимагають геополітичних поступок. Втім, протистояння між Росією та Заходом лише набирає обертів. Адже офіційний Іран не тільки купив квиток на світові ринки нафти, але й отримав повний карт-бланш від США на створення сильного геополітичного гравця в регіоні. У майбутньому саме Ірану відводиться роль нового потужного партнера американців на Близькому Сході – перш за все, для стримування агресивних дій Сирії, а також низки інших терористичних рухів, які, безумовно підтримуються зусиллями Москви.
Приховані протистояння
Ще напередодні досягнутих домовленостей, Москва штовхала Іран на дипломатичну війну зі світом. Саме Росія пропонувала одній з найбільших близькосхідних країн своє озброєння, зокрема, протиракетні комплекси S-300. Така стратегія була зрозумілою: у разі заключення подібної угоди, Іран і надалі б залишався у міжнародній ізоляції, а Росія отримала б чергову геополітичну перемогу.
Проте ситуація склалася інакше: відтепер ідею зняття економічної блокади з Ірану активно просувають американські урядовці. В останні тижні Іран значно пожвавив свої дипломатичні відносини з усіма країнами близькосхідного регіону. Під час свого візити до Кувейту, міністр закордонних справ Ірану Джавад Заріф закликав країни Перської затоки до співпраці перед спільними загрозами у вигляді «тероризму, екстремізму та сектантства». В свою чергу, глава Держдепартаменту США Джон Керрі заявив про підтримку домовленостей з Іраном і вказав на безперспективність позиції щодо подальшої економічної блокади цієї країни. Усі ці факти свідчать про те, що Росії доведеться якнайшвидше шукати вихід із даної геополітичної ситуації. Підтримка сирійської влади та спонсорування ісламських радикалів-терористів із метою дестабілізувати регіон поки що не принесли бажаних результатів. Усі спроби Москви обіграти ситуацію на свою користь, призводять до протилежних результатів. Наприклад, перед лицем терористичної загрози Туреччина, як член НАТО, скористалася 4 пунктом Північноатлантичного договору, який дозволяє проведення консультацій із іншими країнами-членами НАТО для подальшого рішення проблеми.
З іншого боку, Росія намагається діяти і на економічному фронті, хоча її спроби виглядають непереконливо. Так, Росія взяла активну участь у нещодавньому саміті країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай та ПАР), на якому було створено нову фінансову установу – Банк розвитку БРІКС, яка за задумом має стати альтернативою МВФ. Втім, провідну роль у створенні даної інституції на себе взяв Китай, уставний внесок якого до Банку розвитку був найбільшим і становив близько 40%.
Ситуація із «ядерною відлигою» та конфлікт на Донбасі
Низка українських експертів вже встигли проаналізувати ситуацію із зняттям економічної блокади з Ірану як поступку Росії з боку країн Заходу в обмін на подальшу ескалацію військовий дій на Донбасі. Втім, не варто поспішати із висновками.
Безумовно, ситуація, яка складається у світі стимулюватиме російську владу діяти щораз агресивніше. Світова спільнота намагається зробити все, аби офіційна Москва нарешті «зняла маски» і наробила нових помилок. Значна військова присутність російських військ на кордонах із Україною, оголошення першої в історії загальної військової мобілізації в так званій Придністровсько-молдавській республіці, погрози Швеції направити на ней свої ракети у разі спроб вступу до НАТО – усі ці кроки Росії свідчать про значну стурбованість її керівників втратою геополітичного впливу.
Втім, це радше істерична реакція РФ на подальшу світову ізоляцію та звуження меж для дипломатичних маневрів. За логікою тоталітарних режимів, саме ескалація конфліктних ситуацій і пропаганда подальшої мілітаризації суспільства у напрямку пошуку зовнішніх ворогів – можуть бути єдиним виходом для нинішньої російської влади бодай якось контролювати ситуацію. На жаль, першими відчути на собі комплекси «старшого брата» доведеться саме українському народу: адже саме від ситуації на Донбасі буде залежати можливість існування Росії в нинішньому її форматі.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»