Наприкінці минулого тижня білоруси вп’яте обрали Олександра Лукашенка своїм президентом. У порівнянні з попередніми волевиявленнями, цьогорічні президентські вибори у Білорусі можна сміливо назвати справжнім парадом демократії. Конкуренцію чинному президенту склали троє кандидатів від різних політичних сил, до виборів були допущені міжнародні спостерігачі, а сам Олександр Лукашенко вперше з 1994 року дав публічну оцінку виборчому процесу одразу після голосування. «Все, що Захід захотів, все, що побажав бачити в переддень президентських виборів - зізнаюся вам чесно – ми зробили все», – заявив він.
Втім, чекати аж занадто швидкої «відлиги» експерти не радять. Попри низку символічних заходів із боку чинної влади, диктаторський стиль управління країною Лукашенко змінювати не збирається. У круговороті геополітичних процесів, які спіткали увесь пострадянський простір за минулі 2 роки, новообраний білоруський президент намагається щосили триматися за владу, навіть якщо для цього потрібно буде ще більш витончено балансувати між інтересами ЄС та путінської Росії.
Вибір без вибору
Як би там не було, режим Лукашенка пішов на поступки Заходу сам. Скориставшись нестабільною ситуацією в регіоні, зважаючи на серйозний військовий конфлікт на Донбасі, президент Білорусі ще минулого року запропонував стати модератором мирних перемовин між Україною та Росією. Саме майданчик Мінських домовленостей був вдало використаний Олександром Лукашенком і для власних потреб – передусім, пов’язаних із пошуком нових партнерів серед країн ЄС.
Потрібно віддати йому належне, адже беззмінному з 1994-го року білоруському президенту таки вдалося частково досягти своєї мети. Для цього, окрім участі в мирних перемовинах на правах модератора, білоруська влада пішла на низку безпрецедентних поступок, головною метою яких безумовно було ще більше сподобатися Заходу. В серпні цього року, за півтора місяці до виборів, за рішенням президента, були достроково звільнені одразу шість політв’язнів. До самих виборів були допущені альтернативні кандидати, а на дільницях працювали міжнародні спостерігачі. Ба, більше: в день виборів, після закриття дільниць, влада не перешкоджала мирним демонстрантам, які забажали зібратися в центрі Мінська для висловлення незгоди з діями чинного білоруського керівництва. Втім, ці акції протестів прогнозовано не стали масовими, й тим більше не презентують настрої більшості білорусів.
Путін вважає, що Мінські домовленості написані для Києва та ЗаходуПрезидент Росії Володимир Путін заявив, що виконання Мінських домовленостей залежить не від РФ.
Вибір білорусів більш ніж красномовний: за кандидата у президенти Олександра Лукашенка проголосували 83,49% громадян, тоді як решту кандидатів у сумі підтримали трохи більше ніж 9% виборців. Ще 6,4% проголосували проти всіх. Поки що найрейтинговішим супротивником новообраного президента стала кандидат від демократичних сил Тетяна Короткевич, яка здобула 4,4% голосів виборців. Крім того, опозиціонерка була єдиним альтернативним кандидатом, який вів реальну агітаційну роботу з виборцем – тобто, намагалася переконати білорусів віддати за неї свій голос.
Загалом цікавою виявилася й ситуація в усьому опозиційному таборі кандидатів: ще до початку виборчої кампанії в їхньому середовищі відбувся розкол. Частина опозиціонерів звинуватила Тетяну Короткевич у підіграванні режиму Лукашенка для подальшої легітимізації виборчого процесу. Правда це, чи ні – в умовах закритої політичної системи дізнатися істину вкрай важко. Попри те, що нинішню виборчу кампанію в Білорусі можна визнати найпублічнішою за останні 20 років, самі умови передвиборчої боротьби аж ніяк не назвеш рівними для всіх її учасників.
Ще однією стороною медалі є настрої самих білорусів. На відміну від українців, які звикли до різних методів політичної боротьби, але не хочуть довго терпіти будь-які прояви авторитаризму, білоруси в більшості своїй або бояться висловлювати позицію, або в цілому задоволені станом справ у республіці. Саме тому нинішнє політичне позиціонування Лукашенка є грою на перспективу: цілком можливо, що він усвідомлює невідворотність змін у власній країні, проте за допомогою Заходу планує поступово передати владу заздалегідь підготованому наступникові. Із користю для себе і безтурботною політичною пенсією. Не виключено, що нинішні президентські вибори – такий собі кастинг на роль майбутнього наступника Лукашенка.
Відносини з Україною: чи варто чекати перезавантаження?
Розрахунок Олександра Лукашенка зрозумілий: він прагне зіграти на контрасті, одночасно демонструючи і Росії, й Україні, і ЄС свою спроможність бути окремим геополітичним гравцем. Своею чергою, для ЄС зараз важливо не втратити Білорусь із власної сфери впливу: отримавши додаткового союзника на кордонах із Євросоюзом, Росія може використати режим Лукашенка для посилення військової присутності в регіоні. З іншого боку, президент Білорусі не хоче втрачати прихильність російського лідера, адже економіка республіки майже повністю зав’язана на торгівлі з РФ та пільговими енергоресурсами.
На початку жовтня в ЄС повідомили про рішення на 4 місяці призупинити санкції щодо Білорусі та президента Олександра Лукашенка. В цілому, в Євросоюзі залишились задоволеними результатами виборів, хоча у своїх рішеннях щодо послаблення санкцій поводяться обережно. Так, у ЄС згодні попередньо призупинити санкції щодо 140 білоруських чиновників поки що до кінця лютого 2016 року. «Високий результат Лукашенка – не дивина, однак вибори проходили в інших умовах. Були звільнення політичних в'язнів і менше репресій у порівнянні з попередніми виборами», – на найвищому рівні підтвердив наміри Євросоюзу глава МЗС Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр.
Український президент Петро Порошенко вже привітав Олександра Лукашенка з черговою перемогою на президентських виборах. Поки що економічні відносини між країнами розвиваються набагато краще, ніж у попередні роки. Сприяє цьому переорієнтація української економіки на альтернативні ринки Європи та найближчих сусідів з СНД після того, як зі зрозумілих причин були введені санкції та обмежена економічна активність з Росією. Однак у своїх політичних оцінках білоруський президент досить обережний в питанні зближення з Україною. Він неодноразово висловлював скептичні думки щодо зміни влади шляхом революцій та соціальних потрясінь, при цьому у своїх заявах підкреслював, що це «виключно внутрішня справа українського народу». «Не можна допустити жодних провокацій, несанкціонованих акцій, протизаконних дій з боку різного роду деструктивних сил. Народ уже на прикладі сусідів «наївся» далі нікуди і провокацій, і революцій», – заявив він, оцінюючи рівень підготовки до президентських виборів у Білорусі.
Вітчизняні експерти оптимістично оцінюють можливість змін у відносинах між Заходом та Білоруссю, адже для України це, безумовно, стане свідченням додаткової геополітичної поразки режиму Путіна. Так, політолог, директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран вважає, що Росія всіляко намагатиметься завадити зближенню Білорусі з ЄС – інструментів для цього у неї вдосталь. «На цих виборах Захід дав шанс Лукашенку стати перехідним геополітичним партнером. Для цього «бацькові» потрібно було продемонструвати, чи може він шанувати думку тих, хто думає інакше... Лукашенко поки іспит так-сяк витримує. Потім буде черга Заходу: ЄС скасує санкції проти Білорусі, якщо все буде хоча б відносно спокійно. Відтак у Білорусі має початися певна політична відлига... Нічний жах Путіна збувається: Лукашенко, вірний сателіт Росії, каже, що зробить усе, чого побажає... Захід», – зазначає експерт.
Втім, його європейські колеги не надто вірять у чесність намірів глави Білорусі, натякаючи на подвійну гру. «Так, репресій масового характеру під час виборів не було – і цього для деяких політиків у ЄС буде достатньо, щоб зробити додатковий крок. Все це дуже тимчасово, режим пережив ці європейські обмежувальні заходи, а суть режиму не змінилася. Але давайте будемо чесними і скажемо, що реальних санкцій проти Білорусі не було, велася торгівля, були інвестиції в Білорусь, бізнес і навіть політики зустрічалися. Відмова від цих заходів – це відмова від принципів і визнання того, що Європа дуже втомилася триматися ціннісної позиції з приводу Білорусі», – наголошує литовський політолог Вітіс Юрконіс.
Тепер ще одним завданням Олександра Лукашенка буде сподобатися США. Він уже всіляко заперечив наміри Білорусі розмістити на своїй території російську військову авіабазу. При цьому ще півтора роки тому до білоруського президента приїжджав міністр оборони Росії Сергій Шойгу для проведення відповідних консультацій щодо обрання найбільш зручного місця для розташування авіабази. Однак поки що американська влада не бачить причин довіряти «бацькові»: у США офіційно заявили, що останнє волевиявлення не відповідає всім вимогам виборів відповідно до демократичних процедур. Мабуть, у США пам’ятають, як білоруська влада вже демонструвала «демократичні потуги» задля отримання траншу МВФ у 2009 році. Після того, як гроші надйшли на рахунки, команда Лукашенка одразу ж повернулася до звичайного способу управління країною – диктатури.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»