Вже на першому пленарному тижні роботи парламенту, який стартує з наступного тижня, одним із ключових питань порядку денного мало б стати голосування за зміни до Конституції в частині децентралізації. Поправки до Основного закону викликали немало політичних скандалів і були розкритиковані експертною громадськістю, адже у перехідних положеннях до Конституції планується закласти механізм особливого режиму самоврядування для Донецької та Луганської областей.
Саме цей пункт Україна взяла на себе як одне із основних зобов’язань щодо виконання Мінських угод як інструменту досягнення миру та відновлення суверенітету.
Із посиленням коаліційних суперечок ще у листопаді-грудні 2015 року питання щодо змін до Конституції застигло у незручній позі. Поправки мають бути проголосовані 300-ма нардепами, а для цього у Верховній Раді має бути знайдений консенсус. Втім, питання перенесли на початок нового року: для цього парламентарі наприкінці грудня 2015 року ухвалили постанову про внесення змін до календарного плану проведення третьої сесії ВР восьмого скликання. Документом було передбачено продовжити термін проведення третьої сесії Верховної Ради до 2 лютого 2016 року. Кількох післяноворічних тижнів мало бути вдосталь для того, аби знайти необхідні голоси. Та до цього плану втрутилися нові обставини.
Коаліційний «конструктор»
Те, що голосів за ухвалення Конституції у другому читанні не знайдеться, стало зрозуміло ще восени 2015 року. Спочатку коаліція «схудла» на фракцію «Радикальної партії» Олега Ляшка, потім відбулися місцеві вибори, які дещо змістили акценти впливовості пропрезидентської політичної сили. Крім того, це питання від самого початку не користувалося однозначною підтримкою серед парламентарів: так, у «БПП» за зміни до Конституції проголосувало 115 нардепів зі 143, в «Народному фронті» - 69 із 81, в «Батьківщині» та «РПЛ» не дали жодного голосу, в «Самопомочі» - лише 5 нардепів, яких згодом виключили зі складу фракції. Зате підтримати ідею надання особливого статусу в перехідних положеннях Основного закону зголосилися у фракції «Опозиційного блоку», а також депутатських групах «Воля народу» та «Відродження».
Станом на кінець грудня 2015 року єдиною фракцією зі складу коаліції, яка погодилася підтримати «БПП» у голосуванні за зміни до Основного закону, став «Народний фронт». «Ми будемо розглядати поправки, які вносить Президент до цих документів. Ми вже одного разу проголосували за них. На сьогоднішній день ми, напевно, готові знову дати свої голоси», – заявив перший заступник голови фракції «НФ» Андрій Тетерук. Тоді як у «Самопомочі» зголосилися підтримати зміни до Конституції у другому читанні за умови, що у префектів залишиться лише наглядова функція. «Префекти мають бути, це норма. Але префекти без виконавчої функції влади. Уявіть собі: префект має право направити подання на твоє рішення. Це подання може бути потім відхилене, але що буде протягом тих місяців, коли воно розглядатиметься? А потім Президент, хорошим чи поганим він буде, може підтримати тебе, а не префекта. Але ти вже все одно залежний від Президента. Або Президент може зробити навпаки. Так не має бути», – вважає очільник фракції, народний депутат Олег Березюк.
Не планують підтримувати зміни в частині децентралізації за нинішніх умов і у фракції «Батьківщини». Ба, більше: народний депутат від цієї фракції Ігор Луценко заявив про тиск щодо притягнення до кримінальної відповідальності деяких нардепів із «Самопомочі» та «Батьківщини». Обидві політсили планують зібрати 150 підписів для того, щоб повернути проголосований законопроект щодо змін до Основного закону в перше читання.
Однак, на думку експертів, необхідні голоси в парламенті можуть знайтися. Таку впевненість ще наприкінці 2015 року висловлював і спікер Володимир Гройсман. Так, пропрезидентську фракцію та «НФ» можуть підтримати «Опозиційний блок», групи «Воля народу» та «Відродження», а також близько 15 позафракційних депутатів.
Втім, така конструкція видається занадто хиткою, до того ж на заваді стали нові обставини. Не знайшовши потрібної кількості голосів, в АП запропонували іншу тактику поведінки – затягування із ухваленням змін. Тому було прийнято рішення про відкликання проекту змін до Конституції. «Наскільки відомо, рішення про продовження обговорення питання ухвалення змін до документа вже прийнято нагорі з ініціативи Президента, який висловив своє переконання в необхідності консолідації суспільства, армії та влади під час фактичної війни», - стверджує політичний аналітик Павло Нусс.
Крім того, силами 51 народного депутата було підписано подання до Конституційного суду, в якому народні обранці просять дати роз’яснення сенсу виразу «на наступній черговій сесії». «А саме, чи означає воно безпосередньо наступну за номером сесію Верховної Ради після сесії, на якій ухвалювався законопроект про внесення змін до Конституції України, чи мається на увазі будь-яка інша наступна сесія Верховної Ради України», - йдеться у тексті конституційного подання.
Пікантність ситуації полягає у тому, що в разі другого тлумачення терміну «наступна сесія» КС дає змогу нардепам ухвалювати зміни до Конституції фактично під час будь-якої наступної сесії парламенту. Тобто пошук необхідних 300 голосів у Верховній Раді може тривати роками, що також не є позитивним сигналом для інших важливих у майбутньому змін до Основного закону.
Однак поки що така юридична казуїстика дає Україні своєрідну фору під час майбутніх перемовин у Мінську. Сприяє такій ситуації й той факт, що Росія не дотримується взятих на себе зобов’язань у Мінських угодах. Так, за останні тижні тристороння контактна група так і не змогла домовитися ані про вибори на тимчасово окупованій частині Донбасу, ані про обмін полоненими.
Тактика перегляду Мінських угод?
Щоправда, така багатоходівка може допомогти українській стороні ініціювати перегляд формату Мінських домовленостей. Адже якщо ситуація зайшла в глухий кут, можливо, варто докорінно змінити підходи в правилах гри?
Своєю чергою, представник Росії у Тристоронній контактній групі Борис Гризлов не вважає «Мінськ-2» вичерпаним і називає його «гарною основою для подальших переговорів». При цьому, звісно, російська сторона не бачить жодних підстав для можливого перегляду домовленостей у форматі «Мінська-3».
Однак чи довго Росія зможе займатися шантажем? Демонструючи жорстку позицію, насправді Кремль вже не має достатнього часу, щоб опиратися дії міжнародних санкцій, а віднедавна – і стрімкому падінню цін на нафту, що поклало початок руйнівним процесам для економіки РФ. Наразі одним із головних завдань для української дипломатії є пошуки підтримки «Мінська-3» саме серед західних країн. Очевидно, США вже вмовляти не потрібно.
Крім того, ще один опосередкованим свідченням до підготовки нового етапу мирних перемовин може бути нещодавно зареєстрований низкою нардепів законопроект №3781 «Про процедуру підготовки проекту нової Конституції України». Його автори пропонують новий механізм внесення змін до Конституції, а саме – обрати Установчі збори, які й розроблятимуть новий текст Основного закону. Після чого його буде винесено на голосування на всеукраїнський референдум.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»