Черговий урядовий скандал із заявою про відставку міністра економіки Айвараса Абромавичуса вкотре порушує питання корупційних впливів в українському політикумі. Проблема є настільки масштабною, що пересічний свідок подібних «розбірок» вже втомився заглиблюватися в аргументи кожної зі сторін конфлікту. Такий стан речей – найбільш небезпечна ситуація для появи нових протестних настроїв, а значить, і політичних агентів, які можуть, хочуть та неодмінно скористаються цією ситуацією.
Корумпованість найближчого оточення як Президента, так і прем’єр-міністра ставить під сумнів сам процес змін у державі, делегітимізуючи усі владні інститути, які з такими зусиллями вдалося перезавантажити внаслідок Революції Гідності.
Яскравий приклад шляху, за яким можуть розгортатися події в Україні, – акції протестів у Молдові, які тривають ще з осені 2015 року й досі. Є кілька спільних рис у внутрішній і зовнішній політиці нашого південного сусіда, за якими можна моделювати небезпечні сценарії розвитку вже для України.
Аналітики назвали три варіанти розвитку подій у країні найближчим часомЕксперти проаналізували нинішню політичну ситуацію в країні та назвали три можливі варіанти розвитку подій.
По-перше, це існування квазідержавних утворень на теренах і України, і Молдови. Саме невизнані «ПМР» в Молдові та «ДНР-ЛНР» в Україні є факторами впливу Росії на геополітичну ситуацію в регіоні шляхом постійної загрози відкритого військового конфлікту. Ці «проекти» Кремля покликані виконувати різні завдання, а суть єдина: не допустити успішного розвитку країн у регіоні та заблокувати їхній рух в бік Заходу.
По-друге, і в Молдові, і в Україні влада загрузла в корупційних оборудках, що вже викликає суттєву роздратованість у суспільстві.
По-третє, цей протестний потенціал у власних інтересах здатні використати як реакційні сили всередині країни, так і ті, що діють в інтересах Кремля. У кожному разі, про розвиток та реформи в країні під час протестів та дестабілізації ситуації можна забути.
По-четверте, уряди обох країн сильно зав’язані на фінансовій допомозі Заходу. Найприкріше те, що і в США, і в ЄС бачать і розуміють невдоволення громадян України та Молдови невдалими реформами та корупційними скандалами, але докорінно змінити ситуацію не можуть. Адже вже виділили значний кредит довіри (в тому числі й у еквіваленті грошової допомоги) тим нинішнім представникам влади, які отримали її в результаті суспільних потрясінь та небажанні громадян жити за старими правилами. Тому «відкат» ситуації у зворотній бік видається західним партнерам радше хибною стратегією розвитку обох держав.
Демократичний капкан Молдови
Протести в Молдові: аналог Майдану чи реванш Кремля? ЕкспертСпеціаліст поділився міркуваннями щодо протестів, що відбуваються в Молдові, та провів паралелі з київським Майданом.
Політична палітра Молдови не така яскрава, як в Україні. Після того, як у 2009 році Комуністична партія Молдови фактично втратила ключові позиції в державі, біля керма з'явилася коаліція «Альянс за європейську інтеграцію». До неї входять Ліберально-демократична партія, Демократична партія, Ліберальна партія та Альянс «Наша Молдова». Враховуючи, що президент у Молдові обирається в парламенті, коаліціантам вдалося швидко сформувати всі владні інститути в державі. Паралельно із цим розпочався масштабний євроінтеграційний рух Молдови: країна чітко заявила про курс на зближення з ЄС та проведення реформ. На Заході такі кроки вітали й усіляко допомагали новій владі просуватися до поставленої мети.
Втім, втрата геополітичної переваги в регіоні не входила у плани Кремля. Слід визнати: за 5 років влада правдами й неправдами не давала суттєвих приводів для реваншу проросійських сил, хоч як вони не намагалися цього досягти. Однак поступово на політичній арені Молдови стали з’являтися нові партійні проекти, не помітити за якими «вуха» Білокам’яної вкрай важко.
Передусім це Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ), яка на парламентських виборах 2014 року здобула найбільшу кількість голосів виборців. Один з лідерів партії – Ігор Додон – разом з іншими соратниками регулярно відвідує Москву та як почесний гість бере участь у з’їздах та зборах найбільшої провладної партії «Справедлива Росія». Невдовзі до табору «закомуфльованих» прихильників євразійського зближення з Кремлем долучився ще один новоспечений політик – колишній бізнесмен Ренато Усатий, який нині очолює політсилу «Наша партія».
На Усатому Кремль відпрацьовує нову реваншистську тактику, на яку слід звернути увагу і українцям, адже подібні моделі можуть бути використані в майбутньому в політичному житті України. Суть її полягає в тому, що політик критикує і попередню, і нинішню владу Молдови, наголошуючи, що молдованам не потрібні ні ЄС, ні Митний союз. Мовляв, потрібно мати зрозумілі економічно вигідні стосунки із усіма сусідами та розвиватися окремо від усіх. Втім, за такими закликами ховається прихована критика уряду стосовно однобічної інтеграції у бік ЄС. Тобто, на думку Усатого, така тактика є неправильною і з Росією також потрібно налагоджувати тісніші економічні стосунки.
Чим закінчаться протести в Молдові? ЕкспертПодібні протести в Молдові виникатимуть час від часу, але не перейдуть на глобальний рівень.
Приводом для протестів в Молдові стали корупційні скандали в середовищі діючої правлячої коаліції. Усі вони пов’язані із іменем бізнесмена (за українською традицією – «олігарха») Влада Плахотнюка - заступника голови однієї із учасниць коаліції Демократичної партії Молдови. Мовляв, протягом кількох останніх років він зумів взяти під контроль усі політсили «Альянсу за європейську інтеграцію», після чого жодне рішення в державі не приймалося без його відома чи активної участі.
І хоча протести проти корупційних скандалів тривають у Молдові з вересня 2015 року, кульмінації вони досягли лише в січні цього року, коли протестувальникам вдалося силою захопити приміщення парламенту республіки. Приводом стало напівкулуарне рішення президента та парламенту Молдови призначити на посаду прем’єр-міністра близького соратника Плахотнюка – Павла Філіпа. Раніше цю посаду хотів обійняти сам Плахотнюк, проте депутати парламенту не підтримали його кандидатуру. Та задум олігарха більш витончений: у березні в законодавчому органі парламенту мають обирати нового президента, а маючи підтримку більшості, Плахотнюк може без особливих проблем посісти місце глави держави. Фактично, керуючи прем’єр-міністром та парламентом, дана ситуація - шлях до «завуальованої» диктатури.
Поки що протестувальникам вдалося тимчасово зламати плани олігарха. Ситуацією не на жарт стурбовані західні партнери, які неодноразово публічно наголошували на проблемах в Молдові. Більше того, на тлі корупційних скандалів Захід тимчасово призупинив фінансові вливання в економіку республіки. Наразі у США та ЄС намагаються вирішити непростий ребус: як зберегти євроінтеграційний курс держави без тектонічних змін політичних еліт.
Провокація на мільярди: кремлівська стратегія для УкраїниЗа всю історію війни на Донбасі в напрямку українських військ полетіло близько 440 вагонів боєприпасів. Витрати – колосальні, а обстріли найчастіше носять неприцільний характер. Так чому ж російський «воєнторг» викидає такі гроші в трубу?
Ускладнюється завдання тим, що в Молдові не надто сильно розвинене громадянське суспільство, тож запропонувати гідну політичну альтернативу проросійським силам та нинішньому «Альянсу за європейську інтеграцію» майже неможливо. Створена на початку 2015 року громадянська платформа «Гідність і правда», до якої долучилися авторитетні лідери громадської думки, мала б, за задумом західних партнерів Молдови, стимулювати позитивні поступові зміни в корумпованій системі та впливати на політичне життя. Саме «Гідність і правда» стала ініціатором протестів проти корупції в нинішніх владних кабінетах, проте цю ініціативу вдало перехопили проросійські сили, які зараз і домінують в якості лідерів опозиційного протестного руху.
Вкотре Кремль геніально розігрує ситуацію на свою користь, використовуючи саме демократичні інститути та процедури, які покликані розв’язати кризу всередині тієї чи іншої держави. Молдова опинилася в своєрідному «демократичному капкані», коли кожен новий рух лише ускладнюватиме ситуацію в країні.
Реванш на марші
Нині головні вимоги опозиції, підсиленою протестантами, - це дострокові парламентські вибори та зміни до Конституції в частині переходу до прямих всенародних виборів президента країни. Враховуючи нинішню популярність ПСРМ та політичної партії Ренато Усатого, ці політсили в разі дострокових виборів до законодавчого органу можуть отримати більшість мандатів. Крім того, в разі призначення прямих президентських виборів, цілком імовірно, що прізвища Додона та Усатого з’являться у відповідних виборчих бюлетенях.
Про те, що подібні сценарії грають на руку Кремлю, свідчать публічні заяви російських політиків. «Ситуація в Молдові, де 80% народу країни протистоїть чинній владі, повністю дискредитує Захід і говорить про провал програми «Східне партнерство». Влада продовжує утримувати ситуацію лише за підтримки ззовні. І саме ця ситуація повністю дискредитує такі оспівані принципи західної демократії», - прокоментував ситуацію глава комітету Держдуми у справах СНД Леонід Слуцький.
Скоріш за все, нинішня влада Молдови змушена буде піти на поступки. Навіть якщо опозиції за підтримки акцій протестів вдасться досягти однієї з вимог – проведення дочасних парламентських виборів – це буде неабияким успіхом для проросійських сил та ще однією геополітичною перемогою Кремля. За такого розвитку подій можливі зміни й у ізоляційній політиці невизнаної «ПМР», що лише додасть напруги в регіоні. А це – додатковий головний біль та потенційна загроза національній безпеці України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»