Останні 2 зимових місяці нового року хитке перемир’я на Донбасі фактично не дотримується. Бойовики обрали тактику регулярних обстрілів із забороненої Мінськими угодами зброї та диверсійних атак на позиції українських військ. У Генштабі не приховують: подібний рівень ескалації востаннє спостерігався влітку 2015 року напередодні ухвалення Верховною Радою в першому читанні неоднозначних поправок до Конституції в частині децентралізації.
Попри подібний рівень напруженості та загроз, Росія не наважується на відкрите збройне протистояння. Натомість на тимчасово окупованих територіях Донбасу відбуваються внутрішні конфлікти між ватажками так званих «ДНР/ЛНР», тоді як функція керування загонами бойовиків уже остаточно перейшла до військових Збройних сил РФ.
«Обстріляне перемир’я»: динаміка обстрілів сил АТО з початку 2016 рокуУ 2016 році ескалація конфлікту відновилася. «Слово і Діло» вирішило пов'язати визначні події з графіком обстрілів бойовиків.
Після того, як мирні перемовини у Мінську фактично зайшли в глухий кут, тактика всіх сторін домовленостей змінилася. Остаточно пересвідчитися в цьому можна буде вже 3 березня під час чергового раунду засідання так званої «нормандської четвірки». Напередодні чергових переговорів бойовики традиційно посилюють обстріли. Однак є суттєва відмінність у їхній поведінці, що, безумовно, не могло відбутися без згоди Кремля: за останні тижні нарешті зрушило з місця питання обміну полоненими. Поки Україна демонструє вичікувальну позицію, західні партнери змінили акценти й активно просувають ідею проведення місцевих виборів на окупованій частині Донбасу. До чого готується Росія та чи відбудуться довгоочікувані зміни у мирному врегулюванні ситуації на сході України?
«Гібридне» повернення Донбасу
Вибори на Донбасі можуть завершитися тим, що бойовики опиняться на Грушевського – експертПолітолог проаналізував заяву міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра про те, що вибори на Донбасі мають відбутися в першій половині 2016 року.
Попередня мета Росії – будь-що зняти санкції ЄС. Саме за логікою реалізації цього плану й відбуватимуться всі подальші зміни в мирному врегулюванні подій на Донбасі. Розуміючи, що зміни до Конституції доведеться відкласти на подальшу перспективу, російські дипломати задіяли «план Б» – тобто реалізацію сценарію з легалізації місцевої влади на Донбасі та так званого гібридного повернення окупованих території Донецької та Луганської областей під контроль української влади.
Чому гібридного? Тому що за логікою Кремля, Україна зробить усе, аби припинити збройний конфлікт, а значить, зробить крок у напрямку проведення місцевих виборів. Це означає лиш одне – розтягнення реалізації мирного плану на невизначений проміжок часу. Навіть після проведення виборів за українським законодавством «нова місцева влада» в основному складатиметься з легалізованих бойовиків та сепаратистів. Наступний крок – встановлення внутрішнього порядку на території Донбасу за правилами Кремля. Про готовність до таких кроків попередив представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи Роман Безсмертний. Зокрема, він зазначив, що, окрім спостерігачів, функції контролю за дотриманням громадської безпеки на тимчасово окупованих територіях Донбасу сепаратисти планують покласти на свої збройні угруповання – «народну міліцію».
Зокрема, українська сторона домовляється про те, що склад патрулів має включати в себе 2 представників української поліції, 2 представників місцевої громади, 2 представників поліцейського контингенту ОБСЄ. Натомість представники «ДНР/ЛНР» категорично проти такої пропозиції та визнають ці функції тільки за так званою «народною міліцією».
Спостерігачів на Донбасі менше, ніж російських танків – ЛінкявічюсМіністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс переконаний, що рішення російсько-українського конфлікту залежить тільки від Москви.
«Хто така «народна міліція» в їхньому баченні? Чи це не ті самі 2 армійських корпуси, яким змінять статус? Вони сьогодні є армійськими корпусами, які підпорядковані Генеральному штабу ЗС РФ, а завтра вони будуть «народною міліцією». Це те ж саме, що ми бачимо в Чечні. Це так звані «корпуси Кадирова». Яка перспектива роботи цих корпусів, думаю, нікому не потрібно пояснювати», – наголошує Безсмертний.
Схоже, західні партнери не хочуть ховати Мінські домовленості та міцно зачепилися саме за ідею проведення виборів на Донбасі як єдиний компромісний варіант, на який нібито згодні всі учасники перемовин. Так, міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр після засідання Радбезу ООН висловив сподівання, що вибори на Донбасі відбудуться в першій половині цього року. Його французький колега Франсуа Делатр підтвердив, що під час зустрічі 3 березня в Парижі учасники «нормандської четвірки» обговорять увесь спектр питань від змін до Конституції до створення «спеціального виборчого законодавства». Вочевидь, йдеться про те, щоб амністувати та дозволити участь у місцевих виборах нинішнім сепаратистським діячам.
Головною метою гібридного повернення Донбасу для Кремля є формальне повернення територій під юрисдикцію української влади, з одночасним збереженням «сірої зони» нестабільності на сході України. Це формальне «повернення» гарантує для російського керівництва зняття в подальшому економічних санкцій Заходу. Тим часом військова стратегія РФ залишається незмінною – Росія нарощує війську присутність вздовж всього периметру українського кордону та в анексованому Криму.
Тактичні переваги Кремля
Росія продовжує перекидати на Донбас військових і технікуРосійська Федерація поповнила свої армійські корпуси на Донбасі живою силою та декількома одиницями бронетехніки.
Про те, що Кремль змінив тактику, свідчить один важливий незаперечний факт: змінилася вся логістична система розташування Збройних сил РФ біля кордонів з Україною. І це стосується не лише кордонів із Донбасом – військова присутність значно зросла біля кордонів із Харківською, Сумською та Чернігівською областями.
Дані української та західної розвідки підтверджують: росіяни розбудовують не просто додаткові укріплення для своїх прикордонних військ, але й повноцінну систему військової логістики, яка розрахована лише на реалізацію єдиного сценарію: будь-якої хвилини рушити у повноцінний військовий наступ. На території Росії вздовж кордону з Україною вже розбудовано як мінімум 4 потужні військові бази в межах досяжності від 30 до 50 км до прикордонних смуг. Ще одне велике військове угруповання разом із Чорноморським флотом базується в Криму. За даними штабу АТО, на території Кримського півострова, за приблизними розрахунками, зосереджено близько 9 тисяч солдатів, 900 одиниць військової техніки, 200 літаків і вертольотів, а також близько 50 військових кораблів. Ба, більше: Росія продовжила контракт з оренди військової авіабази у Білорусі – біля Бобруйська, що розташований близько 180 км від українського кордону. Саме на цій базі розташовані наступальна ескадрилья винищувачів, здатних нести на борту ядерну зброю, транспортна авіація та зенітно-ракетні комплекси.
Крім того, у своєму виступі під час засідання Радбезу ООН постпред України Володимир Єльченко звернув увагу слухачів на те, що на території самого окупованого Донбасу Росія зосередила військові угруповання чисельністю у 40 тисяч осіб, оснащених найсучаснішими зразками російського озброєння.
Тож, «повертаючи» Донбас під юрисдикцію української влади, Росія вирішує одразу 5 тактичних завдань:
– унеможливлює присутність міжнародного військового контингенту. Адже українська сторона отримує формальний контроль над раніше втраченими територіями й виходить на кордони з РФ;
– гарантує зняття санкцій. Після «мирного врегулювання» проблеми на Донбасі Росія буде всіма можливими методами вимагати зняти економічні санкції. Враховуючи, що вони мають серйозний збитковий ефект і для економіки ЄС, навряд чи західні партнери будуть довго опиратися такому сценарію;
– фактично залишає конфлікт на Донбасі в «замороженому» стані та може й надалі використовувати цей майданчик для дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні;
– безперешкодно нарощує військову присутність на кордонах з Україною. Адже згідно із військовою стратегією, Кремль має дбати про власні національні інтереси, в яких українська сторона відтепер виступає основною воєнною загрозою на західних кордонах;
– залишає питання деокупації Криму поза межами вирішення дипломатичним шляхом. Таким чином, вкотре схиляючи світ визнати протиправні дії щодо анексії півострова та нейтралізуючи всі спроби української сторони бодай якось зрушити питання повернення Криму на свою користь.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»