Офіційні доходи, які чиновники, депутати, судді вказують у своїх деклараціях, вражають своєю аскетичністю. Тим паче, викликають чималий дисонанс із рівнем життя можновладців.
Не секрет, що на службі у держави ані чиновники, ані судді, ані народні обранці не мають права займатися бізнесовою діяльністю. Втім, такі обмеження не заважають їм безбідно жити: часто майно, бізнес, активи «переписуються» на родичів, дружин/чоловіків, дітей. І вже зовсім не дивина в українському суспільстві, що саме близькі люди українських можновладців, як правило, автоматично стають вкрай успішними підприємцями.
Із поступом в Європу та проголошеним владою масштабним «хрестовим походом» проти корупції в усіх сферах життя прийшов час встановити чесні правила гри й для самих політиків. Безумовно, цікавим у цьому напрямку буде спостереження за роботою Національного агентства з протидії корупції, яке ось-ось розпочне свою роботу. Зокрема, НАЗК займатиметься аналізом декларацій усіх українських чиновників на предмет відповідності записаним даним та їхнім рівнем життя.
Тож варіантів усього два: або дійсно розпочати все з чистого аркуша, або вигадувати нові схеми для ухилення від добросовісного декларування доходів та статків. І якщо прихильників другого варіанту буде чимало, для реалізації першого, схоже, нинішні політики вже вигадали зручний для себе спосіб антикорупційної амністії. Йдеться про поширене в світі поняття про так звану «нульову декларацію».
Податкова індульгенція
Дискусії про масове запровадження «нульової декларації» тривають ще з 2014 року – одразу після закінчення Революції Гідності. Ідея більш ніж шляхетна: держава та громадяни, йдучи назустріч один одному, встановлюють особливий режим довіри, що передбачений інструментом нульового декларування доходів.
Експерти з податкового законодавства пояснюють, що саме поняття «нульової декларації» є значно ширшим для розуміння: таким режимом декларування може скористатися кожен громадянин, який займається будь-якою підприємницькою діяльністю й хоче чесно продемонструвати державі (тобто органам ДФС), що його бізнес-діяльність не принесла прибутку за вказаний період декларування доходів, однак «закривати» його громадянин ще не планує. Це дозволяє підприємцю продемонструвати свої чесні наміри щодо зобов’язань зі сплати податків, а державі – зайве не тиснути на бізнес у ті періоди, коли доходів немає, або вони вкрай мізерні. В такому разі у виграші залишаються обоє: бізнесмен, взявши тайм-аут, намагається відновити свою підприємницьку активність, держава сподівається на справну сплату податків у майбутньому, коли ситуація у підприємливого громадянина покращиться.
Наприкінці 2014 року внесення відповідних змін до Податкового кодексу в частині встановлення так званого «нульового декларування» було заблоковано профільним парламентським комітетом. Тоді парламентарі скористалися висновком головного науково-експертного управління Верховної Ради, в якому йшлося про те, що запровадження подібних непрямих методів визначення доходу та витрат для фізичних осіб «може призвести до численних порушень прав і свобод громадян, можливих проявів корупції та зловживань з боку посадових осіб контролюючих органів та суду, і, взагалі, до виникнення соціальної напруженості».
Вже у грудні 2015 року з’явився інший законопроект №3661 «Про нульову декларацію», авторами якого стали нардепи Юрій Луценко (очільник фракції «БПП») та Олександр Кірш («Народний фронт»). Цього разу в документі вже чітко ставиться мета – «поліпшення умов для розвитку економіки держави, сприяння її детінізації та детінізації відносин власності, залучення інвестицій, збільшення доходів Державного бюджету України шляхом запровадження механізму декларування доходів, які одержані (оформлені) з порушенням податкового, валютного законодавства, законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій». Тобто йдеться про своєрідну «податкову індульгенцію», якою зможе скористатися кожен охочий громадянин, який прагне разом із державою розпочати новий етап відносин. Як у шлюбі після великої сварки – «все з чистого аркуша».
Про що йдеться? Планується, що кожен повнолітній громадянин, який може платити податки, буде зобов'язаний заповнити та надіслати до ДФС так звану «нульову декларацію». В цьому документі він може вказати дані про всю власність, активи, доходи, про які забажає, при цьому не вказуючи її походження. Це означає, що після подачі такого документа, громадянин вже не нестиме ані адміністративної, ані кримінальної відповідальності за походження свого майна. «Проектом закону передбачаються гарантії для суб'єктів подання «нульової декларації».
Так, пропонується встановити, що держава гарантує суб’єкту подання «нульової декларації», що проти нього не порушуватиметься кримінальна справа, не розпочинатиметься провадження у справі про адміністративне правопорушення за порушення податкового, валютного законодавства, законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій у зв’язку із задекларованими об'єктами», - йдеться в пояснювальній записці до документа.
А от вже в наступних деклараціях громадянин мусить вказувати все сповна: про усі свої надходження від активів, бізнесу, нерухомості, витрати на його утримання. Саме із метою подальшого системного контролю за сплатою податків і запроваджується механізм так званої «нульової декларації».
В цій ситуації цікавим є те, що в законопроекту «Про нульову декларацію» є дуже впливовий лобіст – Президент Петро Порошенко. Він особисто підкреслив важливість рішення щодо запровадження «нульового декларування» для економіки держави. Це є ще одним свідченням того, що влада намагається привернути увагу до законопроекту всіх ключових політичних гравців, немов натякаючи – «це ваш єдиний вихід у правовому полі вирішити всі попередні негаразди та почати нову еру відносин із державою».
Все заради політики?
Безумовно, норми закону слугуватимуть можливістю для чиновників усіх рівнів та суддів принаймні якось притомно розпочати свою співпрацю з НАЗК й одночасно створити додаткові механізми з легалізації своїх доходів. Наприклад, автор законопроекту «Про нульове декларування» Юрій Луценко за останній рік задекларував трохи більше 75 тисяч гривень, при цьому сім’я політика за рік задекларувала близько 3 мільйонів гривень. При цьому, у власності родини є 2 елітні автівки, будинок 200 кв.м., дві великі квартири, земельна ділянка й дача. Можна ще більш-менш реалістично пояснити походження коштів, однак такої кількості власності – значно важче. І така ситуація спостерігається щодо більшості народних обранців, чиновників та суддів.
Голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін вказує на те, що після ухвалення закону «Про електронне декларування» та початком роботи НАЗК, нардепи вже почали шукати можливі виходи із ситуації щодо власних декларацій. І як доказ демонструє скріншоти смс-повідомлень із телефонів народних обранців прямо із сесійної зали, в яких вони намагаються знайти оптимальні юридичні шляхи виходу з декларуванням власних статків. Зокрема, декларації доведеться подавати за новою розширеною формою, в якій у НАЗК згодом можуть виникнути запитання щодо можливої переписання частини майна на родичів. «Цей конкретний депутат серйозно обламається, оскільки закон прямо передбачає переподавання декларації за новою формою», - вказує Шабунін на неможливість «обійти» новій норми законодавства.
Втім, до ухвалення закону ще є ціла низка способів, як можна змінити його норми. Зокрема, документ має пройти додаткове погодження у профільному комітеті та широке громадське обговорення. Яких змін зазнає законопроект після цих процедур, залишається лише здогадуватися. Однак пам’ятаючи про поширену практику «поправок з голосу», якими, зокрема, був дуже серйозно зіпсований законопроект «Про електронне декларування», можемо припустити подібний сценарій і в нинішній історії.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»