Тривала дискусія з призначенням чергового прем’єр-міністра та нового складу Кабміну знецінила сам процес реформ в країні. З цього приводу дотепні українці невгамовно жартують: мовляв, на Банковій квапляться призначити новий склад уряду, аби громадяни не встигли помітити, що країна й без «реформаторів» може собі спокійно функціонувати.
На жаль, за останній рік роботи Кабінету міністрів Арсенія Яценюка було принаймні кілька прикладів, коли міністерства не один місяць працювали без очільників. В одних випадках Верховна Рада ніяк не могла знайти час, аби звільнити міністра, який подав заяву про відставку. В інших – парламент звільняв, але нікого не призначав натомість. Найзухваліше те, що ці ж самі політики оголосили реформаторський «хрестовий похід» в усіх сферах життя країни, проте не спромоглися здійснити кадрові призначення.
Найцікавішою ситуація є в Міністерстві екології та природніх ресурсів, для якого майже рік не можгли знайти нового кандидата у міністри. Після скандального звільнення Ігоря Шевченка, відомство вже змінило двох виконувачів обов’язків: у серпні 2015-го Кабмін призначив в. о. міністра Сергія Курикіна, однак після гучного корупційного скандалу на цій посаді вже на початку лютого 2016-го його змінила Ганна Вронська.
Екс-міністра екології Шевченка визнали невинуватим у корупціїСуд Солом'янського району Києва визнав невинуватим колишнього міністра екології та природокористування Ігоря Шевченка за звинуваченнями в корупційних діях з боку Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ.
Мінекології завжди вважалося таким собі «другорядним» відомством, тому посаду міністра в ньому розподіляли за залишковим принципом. В минулому уряді ця партійна квота нібито дісталася «Батьківщині», а під час пошуку заміни екс-міністру Ігорю Шевченку мала відійти в розпорядження «Радикальної партії Олега Ляшка».
Під час узгодження кандидатів на посаду міністра екології в новому уряді Володимира Гройсмана склалося враження про продовження традиції призначення на цю посаду не за професійними якостями, а за політичною доцільністю. Однак ситуація в галузі настільки катастрофічна, що й надалі ігнорувати подібну логіку кадрових призначень більше неможливо. Україна потребує негайних змін в екологічній політиці. Чи візьме на себе відповідальність за зміни новий очільник відомства?
Кадрове питання
Цікаво, що всі кадрові призначення на посаду міністра екології за останні 10 років ніколи не передбачали наявності у кандидатів профільного досвіду в даній галузі. Особливо скандальними міністрами були саме очільники відомства часів президентства Віктора Януковича: Микола Злочевський та Едуард Ставицький залишаться в пам’яті українців як одні з найбільш корумпованих керівників Мінекології.
Втім, суттєво на краще ситуація не змінилася й після Революції Гідності. Так, знову ж таки за логікою партійних квот в уряді, в лютому 2014-го відомство очолив «свободівець» Андрій Мохник. Однак навіть революційні події не стали запобіжником для можливих зловживань в екологічній сфері. У березні 2015-го міністр внутрішніх справ Арсен Аваков анонсував розслідування стосовно діяльності Мохника на посаді міністра екології.
Попри обіцянки сумського губернатора, до Шостки продовжують звозити небезпечні хімікатиГолова Сумської обласної адміністрації Микола Клочко не впорався з фірмами, які, попри позбавлення ліцензій, продовжують возити небезпечні хімікати в Шостку.
Схоже, що попередні скандали з керівниками Мінекології так нічому й не навчили політиків. На посаду нового очільника відомства розглядалося одразу декілька кандидатур. Традиційно, поки коаліційні торги йшли в форматі двох великих фракцій («БПП» та «НФ») плюс одна менша (на її роль претендували як «Батьківщина», так і «РПЛ»), посаду міністра екології планувалося віддати представнику останніх. Втім, коли перемовини перейшли у поділ урядових посад на двох, коло претендентів значно звузилося. Принаймні, серед претендентів розглядалися дві реальні кандидатури: від «БПП» – нардеп, фармацевтичний магнат Гліб Загорій, від «НФ» – нардеп Остап Семерак. Останній зрештою і став очільником Мінекології.
Семерак, знову ж таки, не має жодного досвіду в екологічній сфері, є суто політичною фігурою. Він виходець із політичної сили «ПРП», представники якої свого часу стали кістяком команди Юлії Тимошенко в її партії «Батьківщина». З 2007 року – нардеп за списками цієї політсили. Вже після подій Революції Гідності долучився до команди Арсенія Яценюка: у першому уряді був призначений на посаду міністра Кабмінету міністрів, а на дострокових парламентських виборах у парламент восени 2014-го – опинився у списках «Народного фронту» під прохідним 33-м номером.
Ліс та бурштин – лише вершина айсбергу
Чи вдасться новому міністру зрушити з місця основні проблемні питання в галузі? Передусім, мова йде про загрози національного масштабу – вирубку лісів та «бурштинову лихоманку».
З незаконним видобутком бурштину ситуація дуже неоднозначна і триває вже більше 2 років. Так, у квітні минулого року народні депутати підтримали проект закону №1351 -1 «Про особливості видобутку бурштину-сирцю на родовищах і проявах, які не мають промислового значення». Нормативно-правовий акт мав стати першим кроком, який на загальнодержавному рівні вирішив би проблему несанкціонованого видобутку бурштину на Поліссі та Волині. Однак, цього так і не сталося: передусім, лад не змогло навести саме відомство міністра Авакова. Між шукачами «сонячного каменю» та правоохоронцями регулярно відбуваються збройні сутички, подекуди доводиться застосовувати сили Нацгвардії. Втім, чи справді проблемаіз приборканням незаконослухняних «чорних копачів» є такою гострою, що нова поліція справді ніяк не може на них вплинути? Питання риторичне. Варто пам’ятати й той факт, що новий міністр екології в уряді Гройсмана є соратником Арсена Авакова.
НАБУ розслідує провадження щодо екс-міністра екології ЗлочевськогоГлава НАБУ Артем Ситник заявив, що їх відомство розслідує провадження проти екс-міністра екології Миколи Злочевського.
Щодо вирубки лісу – то тут питання ще більш складне, й воно потребує серйозного підходу до реформування. Замість очікуваних реформ та відновлення можливостей для національного товаровиробника, Україна й надалі ризикує залишитися звичайним експортером сировини з примарними перспективами отримати додатковий економічний потенціал у сфері деревообробки.
Після буремного 2014-го, увесь 2015 рік минув у спробах знайти бодай якісь рушійні сили для запровадження змін. Успіхів поки що небагато: аби реанімувати деревообробну галузь, Верховна Рада ще в квітні прийняла надважливий закон щодо мораторію на експорт лісоматеріалів у необробленому вигляді, який Президент, за загадкових обставин, порушивши усі законні строки, підписав лише на початку липня 2015-го. Мораторій втупив у силу з 1 листопада минулого року, однак це лише перший крок для розвитку галузі.
Втім, вирубка лісу не спинилася. Виявляється, мораторій не діє на постачання за кордон соснових порід деревини – така заборона запрацює лише з 1 січня 2017-го.
Наступним кроком після прийняття мораторію, мали б стати зміни у правилах купівлі лісоматеріалів на внутрішньому ринку і фундаментальної реформи управління лісовою галуззю. Натомість, відносини між державою (а точніше її виконавчим органом – Державним агентством лісових ресурсів) та бізнесом навпаки ускладнилися. На заваді стали можливості отримання все тих же корупційних зисків, які шпаринами залишились у спадок від нереформованої системи управління галуззю.
Передусім, непрозорим і незручним є сам механізм проведення аукціонів із закупівлі деревини для внутрішнього ринку. Тут існує ціла низка схем для махінацій. Вже в червні-липні 2015-го, після прийняття закону про мораторій експорту кругляка, на внутрішньому ринку почалися системні порушення з об’ємами продажів та створення штучного дефіциту деревини. Держлісагенство продовжувало експортувати значні об’єми сировини за кордон, виставляючи на аукціони для потреб внутрішнього ринку лиш невелику частину сировини.
Бізнесмени та громадськість протягом двох років неодноразово вказували на проблему корупції у сфері лісозаготівлі. Підприємці не приховують розчарування: головні сподівання на зміни в галузі та системну боротьбу з корупцією вони пов’язували саме з політиками, які після Революції Гідності навіть задекларували ці наміри в Коаліційній угоді. Зокрема, пункт 5.1 Угоди передбачав «розділення функцій держави у сфері лісового господарства: функції формування державної політики та контрольні й господарські функції виконуватимуться різними органами влади».
До речі, всі проблемні питання, пов’язані з вирубкою лісу, номінально належать до компетенції іншого відомства – Міністерства аграрної політики. Проте реально проблема торкається саме Мінекології. Чи вдасться новому міністру змінити ситуацію на краще? Чи натомість відомство продовжить існування в напівкорупційних реаліях? Не зайвим було б прописати всі реформаторські кроки щодо змін у галузі в новій програмі дій уряду. А поки експерти констатують: Україна ще ніколи не була такою близькою до глобальної екологічної катастрофи в усіх сферах господарювання.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»