Жоден політик не може мати бездоганної репутації. Українські еліти – не виняток. Найкраще про цінності того чи іншого політика можна скласти враження в процесі ухвалення ним важливих рішень. Саме в такі моменти людина є найбільш вразливою, адже її рішення в публічній площині не завжди можна трактувати однозначно.
Скандали супроводжують українські політичні реалії мало не з дня проголошення незалежності. Саме такі моменти ухвалення рішень впливових у суспільстві людей, як правило, призводять до поворотних моментів у історії всієї країни. Скандали впливають на рейтинги політиків, на рівень довіри в суспільстві, на якість ухвалення рішень та вирішення нагальних проблем.
Тож спробуємо в хронологічному порядку проаналізувати 25 найгучніших політичних скандалів, які вплинули на розвиток подій у новітній історії незалежної України.
1992 рік – створення Української православної церкви Київського патріархату
На перший погляд може здатися, що церква та релігія далекі від політики. Однак, як свідчать події останніх років, це зовсім не так. Після Революції на граніті, події якої на початку 90-х збурили суспільство ще до оголошення незалежності України, саме створення УПЦ КП та подальше обрання патріарха Філарета її очільником можна із впевненістю назвати одним із найгучніших скандалів нової доби української державності.
Хресна хода дісталася Києва: українці обговорюють скандальний західУкраїнці в соціальних мережах відреагували на ходу УПЦ МП, яка сьогодні вранці дійшла до столиці
Російська православна церква так і не визнала бажання частини українського духівництва об’єднатися та відокремитися в Єдину помісну церкву. За задумом російського духівництва, УПЦ мала й надалі залишатися метрополією з центром у Москві. Так, зрештою, й сталося: в Україні й надалі триває дискусія між двома частинами Української православної церкви – Київського та Московського патріархатів. За роки незалежності УПЦ КП значно посилила свої позиції та здобула авторитет серед вірян. Нині вона є найбільшою за чисельністю прихожан в Україні. Тоді як керівництво УПЦ МП не приховує своєї часто антиукраїнської позиції й у своїй діяльності користується ідеологічними постулатами «русского мира».
1998 рік – затримання Павла Лазаренка
Перший гучний корупційний скандал у незалежній Україні. Одного з найвпливовіших політиків 90-х, реального конкурента Леоніда Кучми, «хрещеного батька» й соратника тоді ще невідомої загалу Юлії Тимошенко, екс-губернатора Дніпропетровщини, прем’єр-міністра в 1996-1997 роках, лідера впливової політичної партії «Громада» та народного депутата Павла Лазаренка було затримано в Швейцарії. Причиною затримання став його панамський паспорт, який викликав підозри у швейцарських прикордонників, адже раніше відкрили справу щодо порушення візового режиму громадянином України Лазаренком. Їхні підозри підтвердилися, після чого розгорівся потужний корупційний скандал міжнародного значення. В Швейцарії відкрили проти Лазаренка справу про відмивання коштів. І це був лише початок масштабних викриттів.
Знову за старе: в Кабміні вкотре заговорили про повернення грошей ЛазаренкаМін'юсту, МЗС та Державній фіскальній службі доручено визначити план дій щодо повернення коштів, вивезених екс-прем'єром Павлом Лазаренком
Згодом Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти екс-прем'єра за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. У Швейцарії він був засуджений до ув'язнення за відмивання грошей, проте встиг втекти до США, де намагався отримати політичний притулок. Втім, американці також мали претензії до корупційної діяльності Лазаренка: прокуратура США звинуватила його в здирництві, шахрайстві, відмиванні близько 280 мільйонів доларів. Остаточний вердикт американська Феміда оголосила Лазаренку лише в серпні 2006 року, засудивши його до 9 років ув'язнення та штрафу в 10 мільйонів доларів. Враховуючи попередній термін перебування у в'язниці, у 2012 році Павла Лазаренка було звільнено. Нині він проживає із родиною неподалік Сан-Франциско. До слова, в 2004 році міжнародна організація «Трансперенсі Інтернешнл» включила Лазаренка до списку з десяти найкорумпованіших державних діячів світу.
2000 рік – «касетний скандал»
Відомий ще як «плівки Мельниченка». Восени 2000 року Олександр Мороз оприлюднив записи телефонних розмов, зроблених колишнім працівником Служби охорони президента Миколою Мельниченком. Актуальність цієї події була зумовлена зникненням журналіста Георгія Гонгадзе, який виголошував публічну критику діям тодішньої влади. На плівках чути розмови людей, голоси яких могли належати найвищим посадовим особам держави, – тодішньому Президенту, голові його Адміністрації, очільникам МВС та СБУ. Саме на цих плівках змовники обговорюють діяльність журналіста та можливості впливу на нього. Саме ці плівки можуть бути доказами в розкритті справи Гонгадзе щодо замовників його вбивства.
Можна з упевненістю сказати, що події так званого «касетного скандалу» впливали на політичну ситуацію в Україні аж до подій Помаранчевої революції. Записані майором Мельниченком плівки стали першим свідченням того, як цинічно, в непублічний та неправовий спосіб українські політики можуть вирішувати власні проблеми. До їх оприлюднення кожен громадянин незалежної України лише здогадувався про масштаби залаштункових війн та інтриг. Викривальна суть оприлюднених телефонних розмов стала визначальною в подальшій долі багатьох впливових політиків початку 2000-х років.
2002 рік – скандал із «Кольчугами»
Ще одна деталь, яка стала відомою завдяки «плівкам Мельниченка». Опальний майор дав свідчення у США, в яких повідомив шокуючу новину: українські високопосадовці на рівні президента всерйоз обговорювали поставки уряду Іраку 4 радарних комплексів «Кольчуга», які здатні в умовах бойових дій ідентифікувати «літаки-невидимки».
США стали лідером із постачання озброєння в УкраїнуЗа два з половиною роки США направили в Україну військове обладнання на суму, що перевищує
$117,5 млн.
І хоча довести подібні наміри України чи факти поставок «Кольчуг» так і не вдалося, подія мала шалений ефект на міжнародному рівні. Особливо ця подія негативно позначилася на відносинах із урядом США, який у цей час розпочав масштабні заходи в боротьбі з тероризмом на території Афганістану й саме готував військові дії для повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку.
2004 рік – приватизація «Криворіжсталі»
Найгучніший економічний скандал, який відбувся в процесі приватизації одного з найпотужніших та найбільших підприємств гірничо-металургійного комплексу України. Саме ця подія продемонструвала всі вади олігархічного збагачення великих промислових груп. Очевидно, що ціна, яка була визначена Фондом держмайна та складала трохи більше 800 мільйонів доларів, за світовими мірками була заниженою. Крім того, заявки на участь у конкурсі з приватизації подали 6 претендентів, однак додаткові умови гарантували перемогу лише одному з учасників – промислово-фінансовому консорціуму «Інвестиційно-металургійний союз». Інтриги ситуації додавало те, що одним із засновників «ІМС» був зять тодішнього президента Леоніда Кучми мільярдер Віктор Пінчук.
Після подій Помаранчевої революції уряд Юлії Тимошенко ухвалив рішення про повторний продаж «Криворіжсталі». Вже в 2005 році завод був проданий за 4,8 мільярдів доларів (у 6 разів дорожче!) компанії Mittal Steel.
2004 рік – президентські вибори
Четверті за ліком вибори президента України запам’яталися українцям масштабними фальсифікаціями 2-го туру. Центральна виборча комісія, яку на той час очолював Сергій Ківалов, оголосила переможцем тодішнього провладного кандидата Віктора Януковича. Втім, опозиційний кандидат Віктор Ющенко оскаржив результат, надавши численні докази порушень, які могли свідчити про фальсифікації.
Приватизація держвласності затягнеться на 5 років – МЕРТУ Міністерстві економічного розвитку та торгівлі України вважають, що приватизація об'єктів державної власності затягнеться на термін від двох до п'яти років у зв'язку зі складною структурою підпорядкування в міністерствах і відомствах.
Згодом протистояння двох кандидатів посилилося, а факт отруєння Віктора Ющенка спричинив хвилю громадянських протестів, які згодом завершилися подіями Помаранчевої революції. Зрештою, Верховний суд України анулював офіційні результати 2-го туру й виніс рішення про проведення повторного голосування, за результатами якого Віктор Ющенко таки здобув президентське крісло. В історії незалежної України події президентських виборів 2004 року стали свідченням можливостей для фальсифікацій результатів виборів. Втім, українці не дали знехтувати своїм вибором, що мало ефект певного запобіжника від спокуси політиків у подальшому користуватися методами фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.
2004 рік – з’їзд депутатів у Сєвєродонецьку
Всеукраїнський з'їзд депутатів Верховної ради АР Крим, місцевих рад усіх рівнів відбувся наприкінці листопада 2004 року саме в розпал подій Помаранчевої революції. На противагу подіям у Києві «регіоналам», які прагнули будь-що підтримати свого кандидата в президенти, потрібно було гучно заявити про свої можливості. Учасниками події стали більше 3,5 тисяч делегатів із 17 регіонів України.
Місце проведення з’їзду в Сєвєродонецьку Луганської області було обрано не випадково. За кілька днів до його проведення Луганська обласна рада ухвалила перше в історії незалежної України рішення з усіма ознаками сепаратистського руху. Депутати оголосили непокору центральним органам влади, ухвалили рішення припинити відрахування до Державного бюджету та звернулися за підтримкою до президента РФ Володимира Путіна. З’їзд підтримав наміри депутатів та пішов ще далі: за його підсумками було ухвалено рішення про проведення 12 грудня 2004 року референдуму в Луганській та Донецькій областях щодо надання цим регіонам статусу автономних республік у складі федеральної України. Щоправда, далі заяв діяльність сєвєродонецьких сепаратистів не пішла: президент та Верховна Рада засудили проведення з’їзду та його рішення, а СБУ та ГПУ відкрили кримінальні справи щодо його організаторів.
2005 рік – «фальшивий диплом» Романа Зварича
Перший випадок у незалежній Україні гучного викриття політика в незаконних діях щодо надання неправдивої інформації про свою освіту. Зварич був одним із найближчих соратників Віктора Ющенка та одним з активних партійних лідерів «НСНУ». Журналісти викрили брехню щодо наукового ступеня, якого Зварич так і не отримував, проте вказав у своїй офіційній біографії.
Обличчя сепаратизму: найвідоміші провадження за посягання на цілісність УкраїниЄфремов, Александровська, Штепа й Царьов – це далеко не повний список людей, щодо яких в Україні наразі порушені кримінальні провадження за сепаратизм.
Пікантності додавав той факт, що до уряду «Антикризової коаліції», який очолив Янукович, Роман Зварич був делегований за квотою «НУНС» на посаду міністра юстиції. Частково скандал із неправдивими даними щодо своєї освіти вплинув на подальшу політичну кар’єру Зварича, який після 2006 року більше зосередився на законотворчій діяльності як нардеп від «НУНС» та майже зник із публічного політичного життя.
2005 рік – «любі друзі»
Скандал, наслідком якого стало подальше багаторічне публічне протистояння двох найбільших частин колись єдиної «помаранчевої команди» – соратників Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Тривалі залаштункові інтриги в найближчому оточенні Ющенка призвели до гучної заяви держсекретаря Олександра Зінченка, який звинуватив так званих «любих друзів» президента в корупції. Головна критика пролунала щодо діяльності тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка.
Скандал остаточно засвідчив неспроможність українських політиків, навіть після драматичних подій, які вони пережили разом, і високої довіри з боку виборців, домовлятися про спільні дії. Вислів «любі друзі» став крилатим й вживається з підтекстом у разі визначення найближчого оточення впливового політика, яке продукує внутрішні чвари та інтриги.
2005 рік – затримання Бориса Колеснікова
Перша кримінальна справа проти політика, яку можна вважати відправною точкою у використанні владою правоохоронних органів із метою усунення політичних конкурентів. Борис Колесніков на час затримання був головою Донецької обласної ради, одним із впливових лідерів «Партії регіонів» та близьким соратником олігарха Ріната Ахметова.
Спочатку ГПУ порушила кримінальне провадження щодо фактів «вимагання та передачі чужого майна службовою особою з використанням службового становища з погрозою вбивства, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах». Звинувачення тягнуло за собою можливе покарання терміном від 7 до 12 років з конфіскацією майна. Втім, генпрокурор не наважився на затримання Колеснікова, натомість справу передали до МВС, яке на той час очолював Юрій Луценко. Саме працівники тодішньої міліції й затримали Колеснікова за підозрою у вимаганні й доправили його до ізолятора тимчасового утримання в Києві.
2006 рік – вихід із коаліції та зрада СПУ
Наслідком виходу СПУ з коаліції «помаранчевих» стала тривала політична криза й реванш «регіоналів» на чолі з Віктором Януковичем. Саме рішення Олександра Мороза скористатися «золотою акцією» СПУ та долучитися до створення нової коаліції дозволило Віктору Януковичу на правах представника найбільшої фракції «Антикризової коаліції» очолити уряд і вже за рік після подій Помаранчевої революції здійснити повернення до влади.
Вчинок лідера соціалістів виборці оцінили вже під час дострокових парламентських виборів восени 2007 року, адже СПУ до парламенту 6-го скликання вже не потрапила.
2006 рік – ухвалення закону «Про Голодомор 1932–1933 років»
Закон, який можна назвати передвісником процесу декомунізації в 2014-2016 роках. Вперше на державному рівні Верховна Рада після тривалих політичних дискусій визнала події 1932-1933 років актом геноциду українського народу.
Законопроект на розгляд парламенту вніс президент Віктор Ющенко. Проти таких формувань у законі активно виступали депутати з фракцій «Партії регіонів» та КПУ. Документ став своєрідним символом, поворотним моментом в історії незалежної України, коли дії керівництва колишнього СРСР були визнані злочинними.
Порошенко назвав Голодомор проявом гібридної війни Росії проти УкраїниПрезидент України Петро Порошенко вшанував пам'ять загиблих під час геноциду в Україні в 1932-1933 роках.
2009 рік – коаліція «ПРиБЮТ»
Відома фраза Юлії Тимошенко під час репетиції запису її відео-звернення – «пропало все» – повною мірою символізує наслідки невдалої спроби «БЮТ» та «Партії регіонів» об’єднатися в парламентську коаліцію з наміром створити конституційну більшість. Наслідком такого «злиття» мали бути зміни до Конституції України, які б передбачали вибори президента в парламенті. Кожен з учасників сподівався в подальшому переграти події на свою користь: Юлія Тимошенко сподівалася залишитися на посаді прем’єр-міністра, тоді як Віктора Януковича мали б обрати президентом на наступні 10 років.
Фактично, з перемовин вийшов Янукович, соратники якого також вели таємні перемовини й з командою Віктора Ющенка та групою бізнесмена Дмитра Фірташа. До того ж, на рейтинги Тимошенко, яка на той час очолювала Кабмін, сильно вплинули наслідки фінансово-економічної кризи. Янукович відчув, що може самотужки виграти президентські вибори 2010 року, й вийшов із перемовин.
2009 рік – дебош Луценка в аеропорту Франкфурта
Міжнародним скандалом завершився інцидент із тодішнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком в аеропорту Франкфурта-на-Майні. Його разом із сином у стані сильного алкогольного сп’яніння затримали німецькі правоохоронці. За інформацією німецьких ЗМІ, Луценка-молодшого не пустили на борт літака через підозри в тому, що він був напідпитку. На допомогу синові прийшов батько, який і вчинив масштабну сварку з німецькими правоохоронцями. Поліції навіть довелося викликати підкріплення та застосувати силу, щоб утихомирити батька й сина. Аналізи підтвердили значний вміст алкоголю в крові Луценка-молодшого. Натомість батькові вдалося уникнути тесту на алкоголь.
Серйозних політичних наслідків в Україні дебош сім’ї Луценків у аеропорту Франкфурта для міністра внутрішніх справ не мав, хоча суттєво постраждав міжнародний імідж держави.
2009 рік – скандал із педофілами в «Артеку»
Гучний політичний скандал спричинила заява екс-нардепа від «Партії регіонів» Вадима Колесніченка в жовтні 2009 року про звернення матері двох дітей, яких нібито зґвалтував у дитячому таборі «Артек» хтось із впливових політиків. До справи начебто були причетні й нардепи. Пізніше в ЗМІ з’явилася інформація про розслідування справи, під час якої зґвалтовані діти дали перші свідчення. Пізніше стало відомо, що під час ідентифікації за фотографіями, потерпілі впізнали в своїх ґвалтівниках кількох народних депутатів із фракції «БЮТ».
Додаткового розголосу цій історії додали й заяви тодішнього президента Віктора Ющенка, який ще кілька разів публічно підтвердив наявність педофілів саме в стінах парламенту. Звісно, натякаючи на участь та політичну відповідальність соратників свого давнього політичного опонента Юлії Тимошенко в цьому скандалі.
Другу частину серії статей «25 гучних політичних скандалів незалежної України. В полоні зрад» читайте за посиланням.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»