Початок третього десятиліття незалежності в політичному житті України ознаменувався поверненням сильної президентської вертикалі. Про події, що передували цьому періоду, йшлося в попередньому матеріалі з циклу «25 визначних подій незалежної України». Новий президент та його команда, яких українці обрали в 2010 році, ініціювали чергові зміни до Конституції в контексті посилення повноважень глави держави. Фактично ж, ішлося про початок процесу про посилення авторитарних тенденцій у вітчизняному політичному житті: переслідування лідерів опозиції, домінування однієї партії в парламенті та на місцях, повернення «темників» та цензури державних ЗМІ.
Крім того, з’явилися додаткові передумови зближення з Росією: Віктор Янукович усіляко загравав із кремлівською елітою. Вступ до НАТО відкладався, мовне питання було розв’язане в максимально зручному для російськомовних громадян України та Москви форматі, Чорноморський флот РФ офіційно отримав право перебувати в Криму щонайменше до 2042 року з можливою пролонгацією договору. Всі ці «реверанси» в бік Кремля влада намагалася приховати за заявами про євроінтеграцію та неодмінний поступ України саме в напрямку структур ЄС. Україна спільно з Польщею вперше приймала одну з наймасштабніших спортивних подій континенту – футбольне Євро-2012. На тлі загальної ейфорії щодо можливого безвізового режиму та нового рівня відносин із країнами Європи українці були готові пробачити навіть клептократичні схильності правлячій еліти. Та чергова спроба «нагріти» суспільство, коли в 2013 році Янукович та Азаров відмовилися підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, обурила українців. В українців просто увірвався терпець, тоді як у країні з’явився прошарок людей, які хотіли б жити в іншій країні та не планували миритися із засиллям корупції, свавіллям влади та авторитаризмом.
Із подій Євромайдану та Революції Гідності в 2013-2014 роках починається якісно новий етап боротьби України за незалежність – зі зброєю в руках та необхідністю негайно реформувати всі сфери життя. Тож спробуємо ще раз пригадати хронологію подій, які ми всі пережили зовсім нещодавно та які вже стали вирішальними у становленні нашої держави.
Епопея з обранням членів ЦВК: українців роками годують обіцянкамиУже більше року в Україні тривають розмови про оновлення складу Центральної виборчої комісії, проте похизуватися політикам досі немає чим.
2010 рік – перемога Януковича на президентських виборах
Перевага кандидата від «Партії регіонів» Віктора Януковича з перевагою в 3,48% над кандидатом від «Батьківщини» Юлією Тимошенко в другому турі виборів гарантувала йому президентське крісло. Попри те, що команда Тимошенко не визнавала результатів виборів і заявляла про масштабні фальсифікації, ЦВК все-таки оголосила офіційні результати та визнала переможцем Януковича.
Саме після президентських виборів, уже восени 2010 року, відбулися місцеві вибори, на яких «Партія регіонів» остаточно закріпила свої позиції. У Верховній Раді пропрезидентській команді вдалося створити нову коаліцію та створити власний уряд. І навіть першу масштабну акцію протесту – виступ підприємців на «податковому майдані» наприкінці 2010 року – новому керівництву держави вдалося врегулювати без суттєвих електоральних втрат. Перед Януковичем відкрилися нові обрії для розширення власних повноважень. Ніщо не віщувало перепон на шляху до встановлення авторитаризму та суцільної й безкарної клептократії правлячої верхівки.
2010 рік – підписання Харківських угод
Поворотний пункт у зближенні з Кремлем. Прийшовши до влади, Янукович вирішив продемонструвати лояльність до правлячих еліт Росії та вирішити болюче для Москви питання розміщення Чорноморського флоту в Криму. Договір, підписаний між Україною та РФ у 1997 році, передбачав розміщення російського флоту до 2017 року з можливістю пролонгації. Янукович та тодішній президент Росії Дмитро Медведєв збільшили цей термін до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років, якщо жодна зі сторін не висловить заперечень.
Путін відмовився від переговорів із ПорошенкомЕкс-глава СБУ, представник України в тристоронньої контактної групи в Мінську Євген Марчук заявив, що Володимир Путін відмовився від переговорів з Петром Порошенко після недавніх подій у Криму.
В обмін на продовження терміну розміщення флоту в Криму та символічну орендну плату Україна отримувала суттєву знижку на газ від Росії. Зі слів президента та його соратників, таке рішення пропонувалося розглядати як дуже вигідний міжнародний контракт, що мав зберегти дружні відносини з Росією та забезпечити Україні додаткові стимули до економічного зростання в перші роки рецесії після кризового періоду. Однак уже тоді підписання договору з Кремлем було сприйняте суспільством неоднозначно. Майже всі обласні ради західних областей України засудили Харківські угоди, визнавши їх зрадою національних інтересів та такими, що суперечать положенням Конституції, й вимагали від Верховної Ради розпочати процедуру імпічменту президента.
2012 рік – «мовний закон»
Закон «Про засади державної мовної політики» був ухвалений парламентом із подачі «регіоналів» Вадим Колесніченка та Сергія Ківалова. Ігноруючи позицію активістів та акції протестів щодо ухвалення цього закону, уже в серпні 2012 року президент його таки підписав, після чого документ набув чинності. Він хоч і визнавав українську мову державною, проте надавав можливість громадянам тих регіонів, де кількість носіїв іншої мови становить більше 10%, безперешкодно користуватися й розвивати ці мови. Фактично, йшлося про узаконення використання російської мови в тих регіонах, де нею користувалися більшість громадян. А це автоматично знищувало останні стимули розвивати та користуватися українською мовою.
2012 рік – переслідування опозиції
Саме 2012 рік став поворотним у становленні режиму Віктора Януковича. Всі основні політичні конкуренти вже сиділи за ґратами. Євро-2012 не без скандалів, але вдалося гідно провести. «Партія регіонів» на парламентських виборах отримала впевнену перемогу та найбільшу фракцію. Януковичу вдалося приборкати навіть норовливих олігархів, а до того ж, почати розбудовувати власний клан – так звану «сім’ю», головним архітектором якої став його старший син Олександр.
Росія відмовляється від переговорів у «нормандському форматі» – КлімкінРосія відмовляється від переговорів у нормандському форматі. Про це розповів міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
Справи йшли непогано: Росія надавала відносно дешевий газ, усі протестні настрої вдавалося тримати під контролем, економіка демонструвала повільне зростання. В ЄС та США з певними пересторогами, проте все-таки вважали Януковича своїм партнером: українська влада весь час публічно присягалася в дотриманні беззаперечного курсу на зближення з ЄС.
2013 рік – початок Революції Гідності
Ухил до авторитаризму з усіма його похідними – політичним свавіллям, беззаконням та корупцією – таки дався взнаки. Українці почали втомлюватися від бездіяльності влади та засилля корупції, суспільство було вкрай знервоване показовими судовими процесами над опозиціонерами та відсутністю діалогу з владою. Весь 2013 рік відчувалася напруга, зростали протестні настрої. Стримувальним фактором було заплановане на кінець року підписання Україною довгоочікуваної Угоди про асоціацію з ЄС у Вільнюсі. Влада щоразу запевняла і західних партнерів, і українців: мовляв, потерпіть іще трошки, «покращення вже сьогодні» не за горами. Після цього останньої миті Янукович приймає рішення не підписувати Угоду та «подумати» над можливими наслідками для української економіки. Начебто з’явилися дані про те, що українська економіка просто не витримає конкуренції на європейських ринках, а продукція з ЄС просто-таки «задушить» українського товаровиробника на внутрішньому ринку. Уряд Азарова все частіше натякав на ймовірність вступу до Митного союзу. Мовляв, економічна модель відносин між колишніми радянськими республіками є зрозумілішою й вигіднішою для розвитку.
Європа на роздоріжжі: що робити з Україною?Після того, як жителі Нідерландів відкинули вибір України долучитися до ЄС хоча б у такому урізаному форматі, як асоціація, стало зрозуміло, що Україна втратила виданий кредит довіри.
Однак такий «розворот на 180 градусів» виявився фатальним рішенням для режиму Януковича. Українці не витримали: саме активна частина суспільства не хотіла жити в оновленому Радянському Союзі, просякнутому засиллям корупції та авторитаризму. Так почалися події Євромайдану, які після спроби розгону спецпідрозділом «Беркут» мирної акції студентів 30 листопада 2013 року переросли в справжню масштабну акцію протесту проти дій влади.
2014 рік – анексія Криму Росією
Втеча президента Януковича до Ростова-на-Дону, а потім і більшості його соратників до Росії та інших країн зумовила короткий період безвладдя в Україні. Порожня казна, відсутність розуміння, як далі керувати державою, розгубленість серед чиновників та керівництва ЗСУ, делегітимізація всіх інститутів влади – це лише частина чинників, які зумовили надскладну ситуацію в Україні. Цим і скористалися в Кремлі, організувавши вже давно продуману операцію з анексії Криму.
Спочатку в Сімферополі «зеленими чоловічками» були захоплені адмінбудівлі місцевих органів влади. Більшість депутатів парламенту АР Крим ухвалили рішення провести нелегітимний референдум про статус півострова. Українські військові частини були заблоковані російськими солдатами без розпізнавальних знаків із баз Чорноморського флоту, екіпажам українських кораблів було запропоновано здатися добровільно. Зрештою, завадити планам окупантів нова українська влада не спромоглася й результати референдуму стали підставою для підписання «Договору про прийняття Криму до складу Росії», який невдовзі був ратифікований Держдумою. Всі ці події відбулися менш ніж за місяць.
Головнокомандувач ВМФУ зробив оптимістичний прогноз щодо КримуГоловнокомандувач Військово-морським флотом вважає, що найближчим часом Крим може повернутися під контроль України.
Анексія Криму Росією була засуджена та не визнана світовою спільнотою. Втім, надалі апетити Кремля лише зростали: так розпочалася реалізація агресивних намірів із захоплення південно-східних регіонів України. Втім, після часткової окупації Донецької й Луганської областей та проголошення так званих «ДНР» і «ЛНР» плани ворога вдалося зупинити зусиллями української армії, добровольців, волонтерів та всіх небайдужих українців. Розпочалася війна за відновлення територіальної цілісності України.
2014 рік – підписання асоціації з ЄС
Підписання Угоди про асоціацію було однією з вимог протестувальників від самого початку революційних подій у 2013 році. На екстреному саміті ЄС в березні 2014 року більшість європейських політиків вказували, що Угоду не можна підписувати, доки в Україні не буде обрана нова влада. Євросоюз пішов на безпрецедентний крок, ухваливши рішення підписати політичну частину угоди фактично на вимогу народу України. А вже в червні цього ж року щойно обраний на позачергових виборах Президент Петро Порошенко підписав її економічну частину.
2015 рік – початок «гібридної» війни за незалежність України
Україну чекають вкрай важкі часи. 25-ту річницю незалежності своєї держави українці змушені святкувати зі зброєю в руках у поки що офіційно не оголошеній війні з Росією. Паралельно влада шукає вихід, сподіваючись знайти формулу миру в різних переговорних форматах. Успіхів у цьому процесі, на жаль, небагато.
Чому в Україні так повільно рухаються реформи?Багато хто в Німеччині вважає, що реформи в Україні йдуть занадто повільно, а влада в Києві продовжує використовувати конфлікт на сході країни для виправдання власної нерішучості.
Серед позитивів останніх двох років – рішучий процес декомунізації, який, хоча й минає не без вад, проте, безумовно, ознаменує собою еру становлення нових цінностей справді вільної України. Українці не без успіхів розпочали реформування майже всіх сфер життя в країні. Щоправда, процес цей тривалий та болісний, а реформи не завжди подобаються всім. До того ж, як стратегів, так і виконавців конче бракує, тому не всі заявлені наміри вдається успішно втілити.
Ще один виклик, який стане мейнстрімом наступних років, – системний процес боротьби з корупцією на всіх рівнях. Йдеться не лише про чиновників, суддів, правоохоронців, народних депутатів та політиків. Українцям доведеться серйозно змінити свою свідомість, встановити зрозумілі «правила гри» та навчитися жити за законом. Хочеться вірити, що «злам» у цьому процесі вже відбувся після подій 2013-2014 років, однак на нас чекають ще довгі роки оздоровлення та суспільної реабілітації.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»