Ви звернули увагу, що гарну, незалежну й квітучу Україну нам тепер у разі чого показують із квадрокоптера? Можна накласти будь-який саундтрек, а на свята – гімн України. І все, результату досягнуто: мільйони українців та українок зворушливо плачуть перед екранами. Це ж.. ЇХНЯ БАТЬКІВЩИНА.
І моя. Тільки я її бачу не з квадрокоптера. А на рівні очей. І що я бачу?
Невпорядковану державу, яка тоне в лайні, МАФах, стихійних ринках, відсутності смітників, самозахоплених добудовах, кондиціонерах та засклених балконах, жахливому громадському транспорті-раздовбайці, обліплених маршрутках від коліс до люка, в засраних під’їздах та полатаному асфальті, п’яних в усмерть безхатьках на лавках та по-ідіотському запаркованих авто (і добре, якщо не на тротуарі), в ахрітектурному кічі новобудов, у Бортницькій станції аерації та Грибовицькому сміттєзвалищі у Львові (ви ще не бачили київського у Креничах!).
Якщо спустистися з висоти квадракоптера, перед нами постане вбога, бідна, крива й понівечена Україна. Яку ми самі зробили такою своїми руками. Не москалі, не Путін, не комуністи, не Янукович. Вони, звісно, доклалися. Але всю «домашню роботу» зробили ми самі.
Не вірите? Вийдіть на балкон. Засклений? У 99% випадків відповідь буде «так». Я хочу запитати: навіщо? Навіщо ви це робите?
Чому, сідаючи в маршрутку, яка викликає огиду, ви навіть ніколи не просите талончик? Бо так не прийнято? Тому що це – маршрутка? Типу громадський не дуже транспорт? Ми самі толеруємо те, що не зніме жоден квадрокоптер.
Пишу це вже після Дня незалежності. Він відбувся. Як – ми бачили. І з квадракоптера також. Але, люди, настав час думати, як жити. Як почати перейматися елементарими побутовими речами, облаштовувати простір довкола себе. Це наш із вами комфорт. Його не зроблять ані прапори, ані паради, ані волонтери.
Ви самі собі волонтери.
І це ваш балкон. Ваш під’їзд. І ваш двір. Не Порошенка/Януковича/Ющенка/Кучми/Кравчука. Якщо в цій країні будують щось нове й воно не лізе ні в тин, ні в ворота й викликає подив, як можна було народитися з руками з дупи настільки радикально, раджу подивитися відео... Це в Німеччині так міняють каналізаційний люк.
А тим часом у нас, скажімо, намагаються спорудити щось мало зрозуміле біля універмагу «Україна» в Києві. Але втрутилися якісь вищі сили й це одоробло сконало при народженні. А тепер питання. Сьогодні о 15:00 буде визначене місто, яке прийматиме «Євробачення-2017». І знаєте, яким би я патріотом своєї країни не був, я вам відверто скажу: був би членом комісії, упевнено відповів би – жодне.
Ми сором’язливо показуємо себе з коптера. З висоти пташиного польоту. Така собі, як каже Данило Яневський, «орнітологічна любов» до Неньки.
Спробуйте приїхати в Україну туристом і пройти всі кола пекла, починаючи з аеропорту й намагаючись знайти те, чим би ви мали милуватися. Це дуже складний квест!
Отже, незалежності – 25. Це вже відбулося вчора. Парад, який викликав дивну бурю дискусій неопсевдолібералів та веганів-марксистів. Про лівацтво й нав’язувані ним цінності, символи тощо – іншим разом. Зараз хочеться про країну. Про ту, яка на рівні очей. Приємна на дотик. Милує око. Кофмортна для життя.
Я ж один із вас і знаю, на що ми здатні. Варто лише захотіти.
Роман Скрипін, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»