Щороку 9 листопада в Україні відзначається День української писемності й мови. Свято приурочене до православного дня вшанування пам’яті Нестора Літописця. Офіційно святкувати його почали з 1997 року, згідно з указом тодішнього президента Леоніда Кучми. За роки існування День української писемності та мови зазнав чималих змін – перш за все, у ставленні простих громадян. Щороку все більше людей намагаються бодай на день перейти на спілкування виключно рідною мовою, а ще – пишуть Диктант національної єдності, що вже став доброю традицією від «Українського радіо».
Втім, серед вітчизняного політичного бомонду поки що надто великої відданості рідній мові не помітно. Чи й насправді політики так захищають українську мову, як обіцяють, вирішило з’ясувати «Слово і Діло».
Почати огляд обіцянок щодо захисту української мови, на нашу думку, варто із суперечливого (навіть скандального) закону, що в підсумку був використаний для розколу України та підтримки сепаратистських настроїв – так званого «закону Колесніченка-Ківалова». Закон «Про засади державної мовної політики», ухвалений Верховною Радою України 3 липня 2012 року, передбачав істотне розширення використання регіональних мов. Регіональною вважається мова, якою в певній області спілкуються понад 10% населення. Для більшості регіонів (особливо півдня та сходу) нашої країни такою мовою, природно, стала російська. Не варто говорити про те, що це розв’язало руки проросійським медіа й геть не сприяло розвитку української мови. Ба більше, коли взимку 2014 року на Грушевського проголосували за скасування цього закону, це дало додатковий козир у руки сепаратистам у Криму та на Донбасі... Тодішній спікер ВР Олександр Турчинов проголосовану депутатами норму так і не підписав (тим самим виконавши обіцянку прем’єр-міністра Арсенія Яценюка), але зберегти цілісність держави це вже не допомогло.
Попри те, що, по суті, «закон Колесніченка-Ківалова» так і не був скасований, тотальну українізацію в країні було вже не зупинити. Великою мірою цьому сприяла російська агресія. Виявився цей процес у кроках, направлених на розвиток вітчизняного медійного контенту (квоти, скасування ПДВ для книговидавців), і в популяризації української мови. Якщо поглянути на обіцянки депутатів, то законодавчо захистити українську мову обіцяв багато хто. В досьє політиків на «Слові і Ділі» такі обіцянки є у членів БПП Богдана Дубневича та Олександра Бригинця, а також у депутата від «Відродження» Валентина Ничипоренка. Обіцянка Дубневича перебуває в процесі виконання, Бригинця – виконана, а от Ничипоренко свого слова дотримати не зміг.
Натомість «свободівці» Олег Осуховський, Андрій Іллєнко та Михайло Головко пообіцяли зобов’язати всіх державних службовців вживати українську мову на роботі та під час публічних виступів. Ця їхня спільна обіцянка виконана, оскільки 10 грудня 2015 року Верховна Рада ухвалила проект закону «Про державну службу», що передбачає надання українській мові статусу мови офіційного спілкування посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування, під час виконання посадових обов’язків, а також затвердження її як мови діловодства й документації державних органів та посадових осіб. Щоправда, далеко не всі українські політики притримуються цього закону в своїх публічних виступах (оскільки відповідальності за порушення цієї норми немає), тож можна констатувати, що обіцянка виконана формально.
Боротися за чистоту мови на робочому місці й поза ним пообіцяв і мер Дніпра Борис Філатов, який заявив, що не буде застосовувати нецензурну лексику під час спілкування в соцмережах. Залишається тільки сподіватися, що цього правила Філатов буде дотримуватися не лише в інтернеті.
Нагадаємо, відучора, тобто з 8 листопада, українські телеканали та радіостанції зобов’язані транслювати не менш ніж 25% медіапродукту вітчизняного виробництва.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»