Листопад 2013 року – місяць, від якого йде відлік новітньої історії України. Не тієї, що в підручниках з історії починається з 1991 року, а тієї, що складається з революційної боротьби, кривавих втрат і спроб побудови в країні суспільно-політичних відносин нового зразка. Обіцянки політиків у листопаді 2013 року можна поділити на дві частини: до початку Євромайдану та після. Євроінтеграція, бюджет, соцвиплати – зобов’язання, що тоді лунали, вже наприкінці місяця втратили буденне значення. Деякі з них не були виконані через безвідповідальність тодішньої влади, деякі – через припинення її повноважень із волі українського народу...
У листопаді 2014 та 2015 років ті ж самі буденні обіцянки лунали вже геть по-іншому, та й давалися вони в зовсім інших умовах. А ще додалися обіцянки, пов’язані з війною на Донбасі та анексією Криму.
Листопад-2013: імітація євроінтеграції, розгін Майдану та закон про звільнення Тимошенко
Продовження євроінтеграційних процесів – сьогодні ця обіцянка екс-президента Віктора Януковича звучить як насмішка... Дав він її 21 листопада, під час українсько-австрійського бізнес-форуму – у той самий день, коли в Кабінеті міністрів Азарова заявили про згортання курсу на підписання Угоди про асоціацію. Невиконання цієї обіцянки було помилкою, що дорого коштувала і Януковичу, й Азарову, і всій країні.
25 листопада Віталій Захарченко, котрий тоді обіймав посаду міністра внутрішніх справ, пообіцяв, що правоохоронці не будуть застосовувати силу до мирних протестувальників. Проте вже за 5 днів працівники спецпідрозділу «Беркут» «ніжно» розігнали мітингарів за допомогою кийків і копняків. Результат – десятки поранених і травмованих активістів, а також перші політичні затримання серед євромайданівців.
Якщо у жовтні 2013-го на вустах політиків було питання лікування Тимошенко, то в листопаді, з початком протестних акцій на Майдані Незалежності, соратники лідерки «Батьківщини» почали підіймати питання вже про її звільнення, зокрема, про закон, що дозволив би ув’язненій у Качанівській колонії політику вийти на свободу. Таку обіцянку, наприклад, дав на початку місяця Григорій Немиря. Він тоді заявив, що відповідний закон буде ухвалений до 9 листопада 2013 року, але помилився: це рішення парламентом було ухвалене лише 21 лютого 2014 року.
Листопад-2014: VIII скликання Ради, легалізація добровольчих батальйонів і люстрація
3 листопада тоді ще кандидат у народні депутати (хоча де-факто – уже обраний парламентар) Юрій Береза заявив, що не допустить до присяги у Верховній Раді депутатів, котрі голосували за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року. «Ми не повинні дати їм можливості навіть скласти присягу», – категорично заявив він журналістам. Проте присягу новообрані нардепи 27 листопада склали хором, при чому в сесійній залі парламенту в цей момент перебували 64 нардепа попереднього скликання, що брали участь у голосуванні 16 січня.
11 листопада міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що готовий поставити крапку в питанні легалізації добровольчих батальйонів, включивши велику частину з них до Національної гвардії України. Ця обіцянка виконана: 5 січня 2015 року до складу Нацгвардії був включений батальйон «Азов», 27 лютого – «Донбас», а станом на 21 березня до складу МВС і НГУ входили вже понад 30 колишніх добровольчих батальйонів і рот чисельністю більше 7 тис. людей.
Приблизно тоді ж, 22 листопада 2014 року, Борислав Береза (на той момент – обраний народний депутат) заявив, що сприятиме люстрації не тільки на призначуваних, але й на виборних посадах. Вона, на думку політика, мала би стати альтернативою скасуванню депутатської недоторканності, котра «захищає депутата від наскрізь прогнилої судово-прокурорсько-ментівської системи». Поки що ця обіцянка має статус «у процесі виконання».
Листопад-2015: обмеження суддівського імунітету, децентралізація та реформи в МОУ
6 листопада 2015 року Президент, виступаючи перед студентами й викладачами КНУ ім. Тараса Шевченка у Києві, заявив, що українські судді будуть позбавлені абсолютного імунітету. «Суддів позбавлять того абсолютного імунітету, який вони мають зараз. Імунітет обмежений винятково відправлення правосуддя. Тобто суддю не можна буде притягнути до відповідальності за його правову позицію, яка викладена у рішенні. В усьому іншому він рівний звичайному громадянинові», – пояснив тоді Порошенко. Наступного року, 2 червня 2016-го, Верховна Рада ухвалила закон «Про судоустрій і статус суддів», яким внесла зміни до Конституції в частині правосуддя. 29 червня Глава держави цей закон підписав.
Також у листопаді 2015-го була озвучена обіцянка про те, що проект змін до Конституції в частині децентралізації влади набере необхідні 300 голосів у парламенті. Дав її 25 листопада народний депутат, один із лідерів фракції БПП Ігор Кононенко. Як відомо, перше читання відповідного закону було ухвалене 31 серпня 2015 року в ході бурхливих суперечок усередині Ради та кривавого протистояння – зовні. Однак уже за рік сам же Кононенко визнав: поки зміни до Основного Закону щодо децентралізації 300 голосів депутатів набрати не здатні.
Наприкінці місяця «Слово і Діло» зафіксувало ще одну важливу обіцянку: міністр оборони України Степан Полторак заявив про намір реформувати відомство і Генеральний штаб на всіх рівнях – «від керівної ланки до кожного солдата», як запевнив тоді він. Як писав портал 22 березня 2016 року, він оголосив переатестацію в Міністерстві оборони, а в травні на рівні Кабміну почалося запровадження нової редакції Концепції військової кадрової політики. До кінця 2016 року, за прогнозом Полторака, будуть реформовані 40% підрозділів Міноборони і 25% – Генштабу. Наразі обіцянка у процесі виконання.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»