Міністр невдало висловився. Піднялася хвиля справедливого обурення. Але у хвиль в Україні є властивість виносити назовні найдивніші субстанції й самих глибинних чудовиськ. Іноді реакція буває настільки дивною, що навіть об'єктивно винний чиновник на її тлі виглядає драконоборцем.
Якщо автора цих рядків запитають, які українські слова нещадним, постійним і некоректним вживанням звели з високих до профанних, - відповіддю буде, мабуть, «сакральний» і «генетичний».
Серйозно. Якби ці два слова були особистостями, давно могли б подати до суду за згвалтування.
Проблема зародилася ще в 90-х, коли на хвилі раптово прокинувся патріотизму колишні комсомольці та націонал-демократи з прихованими партквитками КПРС ліпили ці слова на все, що хоч якось стосувалося національної культури, від прози Нечуя-Левицького до рецептів борщу. Марафони «Вишиванка – генетичний код нації» проводять досі.
Навряд чи має сенс дивуватися, що люди, які складали іспити цим самим самородкам, теж не завжди коректно використовують ці слова. Особливо якщо вони здавали їх не на історичному факультеті Шевченківського універу, а на акторському в Карпенка-Карого.
Тут ми, звичайно, бочком зачіпаємо велику проблему українського чиновництва – кадрову. Знову-таки, закономірний підсумок двадцятирічного переконання, що міністру досить бути хорошою людиною й патріотом, опціонально – мати стосунок до сфери діяльності міністерства та стояти на Майдані. А вже з утворенням і загальним рівнем ерудиції можна й потерпіти. Але гаразд, проїхали.
Лаяти Міністерство культури для автора цих рядків, переконаного, що сам титул міністерства для його функціонального поля занадто жирнуватий, як-то непослідовно.
До честі міністра Нищука, він своєчасно вибачився.
Далі все було по-українськи: людину почало виправдовувати безумство частини його опонентів. Міністра звинуватили в свідомій образі громадян України неукраїнського етнічного походження й на підставі цього зажадали відставки. Окремі громадяни взагалі заявили, що його слова - маячня й ніякі переселення не мають стосунку до нинішніх політико-історичних складнощів в Україні.
Все б добре. Але це не так.
Проблема в тому, що за некоректним формулюванням Нищука ховалася від самого початку коректна думка.
Так, землі низки регіонів України були заселені вихідцями з РРФСР – після Голодомору, після етнічних чисток, у процесі індустріалізації та в рамках військового будівництва. Щодо Черкас, до речі, сумнівно. Зате дуже актуально в контексті Криму, трохи менше - в контексті Донбасу.
Так, це сильно вплинуло на світогляд і самовизначення жителів цих регіонів. Це, взагалі-то, цілком природно. Тирани проводять етнічні чистки не тому, що вони лиходії, а тому, що це працює.
Міністр, безумовно, помиляється, коли говорить, що річ у генетиці. Генетика та й взагалі біологія тут ні до чого. Це чиста соціологія. Якщо в Париж привезти, наприклад, ескімоса, він асимілюється і його діти будуть французами. Якщо туди привезти досить багато ескімосів, облаштувати їм місце локального помешкання й дати кожному можливість соціалізуватися – вчитися, ходити в кафе, мати друзів, створювати сім'ю, не залишаючи громади, то в Парижі буде ескімоський квартал, та такий, що у вірності ескімоським традиціям обставить Аляску.
Найцікавіше почнеться, якщо ескімосів буде більше половини. Досить швидко вони договоряться до того, що Париж - споконвічно ескімоське місто й тут завжди їли тюленів, а «лягушатниками» тут ніколи й не пахло. В певний момент вже новоескімоси французького походження будуть якщо не розділяти це переконання, то, принаймні, не сперечатися з ним - соціалізуватися ж якось треба. До речі, це буде не тому, що ескімоси - погані люди. Просто так працює масова свідомість. Навіть коли його не підстьобує державна пропаганда.
Саме це сталося в Криму. Частково - на Донбасі. Менше - в інших областях України. Це історичний і демографічний факт, який не можна викреслити просто тому, що ми не хочемо ображати патріотів України неукраїнського походження.
Інша річ - що річ не в крові, а в головах. Чи не в етносі, а в самовизначенні й менталітеті. Власне, ті ж «ватні» мешканці Криму, в більшості своїй, вже не стільки російські, скільки представники «нової історичної спільноти - радянського народу» і РФ симпатизують рівно настільки, наскільки вона нагадує їм СРСР. Тому «генетика» - зовсім не те слово. «Демографія» – вже ближче.
Є ще одна важлива деталь. Те, що працює на рівні громад, не завжди працює на персональному рівні. Саме це викликало таку реакцію міністра – безліч патріотів України, активістів української громадянської нації неукраїнського етнічного походження відчули себе ображеними.
Так, у них неукраїнська генетика. Генетично Мустафа Джемілєв менш ийукраїнець, ніж Дмитро Медведєв, не кажучи вже про яку-небудь Валентину Матвієнко. Ось тільки яке кому до цього діло? Він - представник української громадянської нації. Видатний представник. Як і вірменин Нігоян. Як і багато етнічних росіян, євреїв і навіть бурятів.
Проте не треба шукати злий намір там, де має місце дурна термінологічна помилка. Тим більше, коли її автор визнав провину й щиро вибачився.
У нашої молодої громадянської нації є багато ворогів небезпечніших за Євгена Нищука.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»