Листопад – місяць, коли в Україні почалися дві найбільш знакові в незалежній українській історії політичні події – Помаранчева революція, або перший Майдан, та Революція Гідності, знана як Євромайдан. Днями «Слово і Діло» вже аналізувало політичний шлях головних дійових осіб другого Майдану. Тепер же пропонуємо пригадати політиків, громадських і культурних діячів Майдану першого. Чимало з них у підсумку зробили вдалу політичну кар’єру, але є й такі, для кого Помаранчева революція стала трампліном перед стрибком у забуття...
Безперечно, дійовою особою номер один тієї революції був кандидат у президенти, а пізніше – третій президент України Віктор Ющенко. Його шлях на Банкову був тернистим і, як ми знаємо, закінчився перемогою на наступних виборах його прямого конкурента Віктора Януковича. Тепер Ющенко окрім жартівливого звання «головного бджоляра» країни має також титул почесного глави партії «Наша Україна», чий рейтинг настільки ж символічний, як і президентські симпатії самого Ющенка.
Роки йдуть, обіцянки лишаються: що політики щороку обіцяють українцям у листопаді?Традиційний щомісячний огляд обіцянок, озвучених у листопаді 2013, 2014 та 2015 років від «Слова і Діла».
Значно більш «живучою» в політичному плані виявилася Юлія Тимошенко, яка мала стабільний електорат і до Помаранчевої революції. А вже після неї беззмінна лідерка «Батьківщини» немов забронювала собі та своїй політичній силі місце в парламенті та навіть крісла в Кабіні. Тимошенко й сама була прем’єр-міністром, і хоча тепер вона – звичайний народний депутат, її президентсько-прем’єрські амбіції не можна недооцінювати. Не дарма ж вона мужньо «відмотала строк» у Качанівській колонії...
А от хто став справжнім лузером того політичного періоду – то це голова Соціалістичної партії Олександр Мороз. Двічі спікер Верховної Ради та глава колись потужної фракції після Майдану бездарно розгубив свій рейтинг через входження у 2006 році до «антикризової коаліції» разом із «Партією регіонів» та КПУ. На наступних виборах електорат просто не пробачив Морозу цього союзу, і більше він до парламенту не потрапив.
Були учасниками першого Майдану й нинішній Голова держави Петро Порошенко, і його союзник, теперішній мер Києва Віталій Кличко, і секретар РНБО Олександр Турчинов. Останній, до речі, весь цей час примудрявся бути на видноті: на осінь 2004 року він був народним депутатом, після перемоги Ющенка – головою СБУ, на кінець Революції Гідності – спікером Верховної Ради й виконувачем обов’язків Президента.
Трампліном у кар’єрі перший Майдан став для В’ячеслава Кириленка, який із нардепа від «Нашої України» перетворився на міністра соцполітики, міністра культури, а ще тричі ставав віце-прем’єр-міністром.
Євгеніка. Колонка Віктора ТрегубоваОглядач порталу «Слово і Дело» Віктор Трегубов розмірковує над словами міністра культури України Євгена Нищука про «неправильну генетику» мешканців Донбасу.
Політичний шлях Юрія Луценка після першого Майдану був, м’яко кажучи, не безхмарним. Крісло народного депутата він проміняв на міністерський кабінет головного правоохоронного відомства, а потім – на тюремну камеру. Пізніше було помилування, потім – знову Верховна Рада і, нарешті, знову правоохоронна структура – щоправда, цього разу це Генеральна прокуратура.
Проклав собі шлях у велику політику в тому числі завдяки модеруванню обох Майданів і нинішній міністр культури Євген Нищук, що восени 2004 року був знаний переважно як театральний актор.
Хто ще запам’ятався українцям із часів Помаранчевої революції, та ким стали ці люди – дивіться в інфографіці «Слова і Діла».
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»