Один мій друг любить повторювати: «В українській політиці закони політології не діють, тому аналізувати українські політичні реалії з точки зору політології в більшості випадків немає сенсу». Втім, у низці випадків саме політологічний аналіз дозволяє зрозуміти реальний рівень розвитку нашого суспільства. Так, в політологічній та юридичній літературі часто відзначається, що найважливішим індикатором ступеню розвитку демократичності політичної системи та громадянського суспільства є рівень політичної відповідальності суб’єктів влади. Інакше кажучи, в демократичній державі будь-який компрометуючий факт із біографії політика або негативні наслідки його діяльності призводять до відставки високопосадовця.
Жертви реформи: чому мовчав Аваков?Журналіст Максим Кречетов зібрав воєдино думки та факти про поліцейську перестрілку в Княжичах, проаналізувавши можливі причини та наслідки трагедії.
Причини відставки можуть бути різноманітними: плагіат у наукових роботах; підозри в корупції; резонансні події, які свідчать про низький рівень компетентності політика; сексуальні домагання тощо. При цьому часто в демократичних суспільствах до політиків із точки зору української дійсності ставляться аж занадто прискіпливо. Так, кілька років тому в одній зі скандинавських країн міністр внутрішніх справ вимушений був подати у відставку, оскільки передане міністерством школі спортивне знаряддя через недбалість шкільної адміністрації призвело до загибелі дитини. Характерно, що самі міністри, м’яко кажучи, здебільшого не палають бажанням йти у відставку. Однак суспільний резонанс все ж таки змушує їх це робити. Приміром, епопея з відставкою колишнього міністра освіти Німеччини Аннете Шаван тривала близько року. Її звинувачували в тому, що її наукова робота, написана більше тридцяти років тому, містить плагіат. Попри тривалу підтримку Ангели Меркель, в підсумку все ж пані Шаван пішла у відставку.
Шляхта, позбавлена шляхетності: чи є світло в кінці тунелю?Політичний експерт Валентин Гладких розмірковує про те, що таке політична шляхетність, і які неписані політичні правила не варто порушувати, аби не викликати гнів народу.
Чому ж відставка політика, яка є проявом політичної відповідальності суспільства, має таке важливе значення для нього? Річ у тім, що вона виконує кілька важливих функцій. По-перше, можливість притягнення до політичної відповідальності безпосередньо суспільством, а не органами влади дозволяє громадськості вимагати проведення відповідальної політики, а отже – здійснювати контроль за органами влади. По-друге, політична відповідальність виконує захисну функцію від некомпетентної політики. Політик, який не може впоратися з поставленими завданнями, очевидно завдає шкоди. Це означає, що суспільство мусить увімкнути механізм самозбереження, який якраз і полягає в політичній відповідальності політика. Політична відповідальність також має важливу стимулюючу функцію, оскільки усвідомлення можливості притягнення до неї змушує більш ретельніше підходити до ухвалених рішень та всієї діяльності загалом.
Судові справи щодо Майдану, безнадійний «безвіз» і скандальний театр на Подолі. Головні обіцянки тижняТрадиційний тижневий огляд обіцянок українських політиків від журналіста «Слова і Діла» Аліни Костюченко.
В умовах значної соціальної напруги політична відповідальність виступає також засобом її зняття. Інакше кажучи, відставка політика може мати ефект випущеної пари. Так, події 2013-2014 років могли не трапитися, якби тодішній міністр внутрішніх справ Захарченко добровільно пішов у відставку або ж Янукович ухвалив би відповідне рішення, зважаючи на настрої в суспільстві.
Втім, в українському політикумі традиції політичної відповідальності не сформовані. Відтак вплив на політику здійснюється часто в найменш цивілізований спосіб – за допомогою вулиці. І не можуть зрозуміти наші можновладці, що цей спосіб не лише найменш цивілізований, але й найбільш небезпечних для них – навіть не як для політиків, а як для громадян держави, в якій вони проживають. Адже доведено: краще втратити посаду, ніж усе одразу. Тим паче, що за прикладами ходити далеко не треба…
Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»