План Януковича на 2004 рік був ідеальним. ЦВК був під повним контролем, силовики – лояльні, на місцях були готові забезпечити космічну явку бюджетників, для підстраховки були заготовлені сотні автобусів із «карусельниками». Все мало скластися – він мав стати президентом. Все, власне, майже вийшло.
Але був один нюанс.
План Путіна на 2014 рік був ідеальним. Януковича вдалося міцно взяти за найчутливіше місце – за гаманець. Для завершення переведення Саші «Стоматолога» до списку найбагатших людей планети йому необхідний був другий термін. Для другого терміну, за суворим переконанням межигірского чудовиська, – утримана соціалка. А для утримання соціалки – чистий кеш у Бюджеті. Тому Янукович радісно продав зовнішню політику країни в розстрочку за 15 мільярдів. Отримав перший транш і виконав перше завдання – відмовився від Угоди про асоціацію з ЄС. Все йшло до Митного союзу...
Команда Трампа анулює 70% указів ОбамиНовообраний президент Америки не задоволений більшістю законів адміністрації Обами й має намір їх анулювати.
Але був один нюанс.
Авантюра Суркова та Малофеєва після Криму здавалася чудовим планом. Україна була деморалізованою, силові структури на багатьох місцях були лояльнішими до «своїх людей», ніж до центрального уряду, армія не була боєздатною. Все вказувало на ймовірність створення Новоросії від Харкова до Ізмаїла.
Але був один нюанс.
Зараз говорять про те, що старий дядько Кіссинджер, змішавши цинізм із маразмом, хоче вмовити Трампа «здати» Україну в сферу впливу Росії, скасувавши санкції й знявши Крим із порядку денного.
Можливо? Цілком можливо. Це не розходиться ані з попередніми позиціями Трампа, ані з попередніми позиціями Кіссинджера.
Але є один нюанс.
Якщо хтось іще не здогадався, нюанс у всіх випадках один і той самий, і це – ми. Ми – це українці. Такі особливі поганці, які дуже не люблять, коли в них не питають. Які вважають це офіційною ліцензією на створення чудес.
Це я не для того, щоб піти в містику. Це я для того, щоб ми зараз разом сіли й задумалися, чим нас лякають. Припустимо, за найгіршим сценарієм: вступивши на посаду президента та придушивши опір Конгресу, Трамп обіймає Володимира Володимировича, засмоктує йому півобличчя в потужному брежнєвському поцілунку й заявляє: Володимир, весь колишній СРСР – тепер твоя вотчина. Про Крим ми неофіційно забудемо, санкції знімемо, а ти там деескалуй на сході України.
В епіцентрі уваги: джерела політичних конфліктів 2017 року2016 рік був повен політичних несподіванок та заклав низку потенційних конфліктних ситуацій між основними гравцями. Які з них матимуть визначальний вплив на ситуацію в державі в 2017 році?
Як це може виглядати практично? Так, зняття санкцій може покращити стан російської економіки. Чи врятує – незрозуміло. Питання Криму? Його зараз практично не порушують, а потім... продовжать не порушувати?
А тепер найцікавіше: як може виглядати розширення впливу РФ на Україну за умови деескалації на сході?
Якщо чесно, вашому покірному слузі непросто відповісти на це питання. Можливо, якби я був Кіссинджером, я міркував би так: Україна багато втрачає від втрати російських ринків і співпраці з РФ. Після деескалації на Донбасі можна посприяти відновленню цього співробітництва. Це бачення не враховує... правильно, нюанс. А саме – думку українців щодо ідеї відновлення зв'язків із державою-агресором. В системі Realpolitik, сповідуваній Кіссинджером, немає місця ідеалізму: якщо для України цей союз означатиме поліпшення своїх економічних позицій, вона його прийме. Але в нашому випадку місце ідеалізму, вираженому в формі досить-таки чистої, клекотливої ненависті, є.
Якщо Трамп (через невігластво) або Кіссинджер (через властиву людям похилого віку інерцію мислення) вважають, що для приєднання України до РФ досить просто не тягнути її в інший бік, і все, подібно об'єктам в арістотелівській фізиці, повернеться «на своє належне місце», чи то пак у якийсь звичний їм союз зі столицею в Москві, ми можемо довести їм, що вони помиляються.
Як вони можуть стимулювати нас дружити з Москвою? Зарізавши «безвіз» та Угоду про асоціацію з ЄС? Це було б дуже бридко й усі зусилля нашої дипломатії на початку наступного року об'єктивно мали бути спрямовані на недопущення такого сценарію. Але чи підштовхне це нас до союзу з РФ? Практика 2013 року показує – навпаки.
Що ще можливо? Тиск через міжнародні фінансові структури? Це було б уже занадто відкритою – і занадто дорогою – зрадою.
Насмілюся висунути власну версію. Можлива просто спроба «розміняти Крим на Донбас»: мовляв, США знімає санкції, РФ відводить частину військ і передає Донбас Україні. Але на яких умовах? Очевидно, що РФ – так побудована її політична логіка – буде продавлювати свої інтереси, що включають фактичну федералізацію України. Своєю чергою, Україна на це не піде. Повертаємося до питання: і як її змусити?
Почнемо з того, що в силах України зірвати будь-які плани, які включають у себе деескалацію на Донбасі як умову. Наприклад, почавши наступ на Дебальцеве, яке, нагадаємо, за Мінським угодами й так має контролюватися нашою стороною. Так, дорого, так, криваво, але спрацює. Причому, незалежно від того, чи вдасться відразу зайняти місто. Парадоксально, але факт: у спробах виторгувати мир за наш рахунок для України стає вигідною агресивна позиція.
Чи далеко до Алеппо? Колонка Віктора ТрегубоваЄдиним фактором, що утримав Донбас від перетворення на Сирію, стала українська армія, і меншою мірою – дипломатія й держава, вважає журналіст Віктор Трегубов.
Найбільш реалістичний спосіб «примусити Україну до дружби з РФ» – посприяти зміні влади в ній на «більш здатну домовлятися» в цьому плані. Це, теоретично, можливо – в усякому разі, одні наші опоненти можуть спробувати за мовчазної згоди інших. Ситуація у внутрішній політиці хитка. Але в 2013 році Україна мала дуже «договороздатну» в цьому плані владу. І де вона тепер? З іншого боку, зміна тієї влади коштувала нам втрати контролю над Кримом. Так що, поки це можливо, краще не доводити до необхідності чергового «розвороту Майданом».
Цим текстом я хочу підкреслити лише одне: якщо ви, дорогі співвітчизники, боїтеся Трампа з Кіссинджером – не бійтеся. Вони обмежені в своїх можливостях «здати Україну», якщо ми будемо по-справжньому проти цього. Якщо нам чогось за ці роки й вдалося досягти, так це того, що остаточне рішення щодо геополітичному вибору країни – за нами. Це накладає на нас особливу відповідальність: ми можемо врятувати країну, але ми ж можемо її й втратити.
Витримки нам усім, мудрості та сили в новому році.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»