Останні події в Авдіївці та зумовлена ними гуманітарна криза стали черговим приводом для занепокоєння – чи не збираються часом бойовики перейти в наступ на всій лінії фронту на Донбасі за суцільної підтримки армії Росії. Така загроза повномасштабної війни з Росією нависає повсякчас: такий елемент «очікування» є одним із компонентів так званої гібридної війни, всі засоби якої Кремль випробовує саме на Україні та її громадянах.
Та слід одразу наголосити: саме відкрита військова агресія є найбільш неприйнятною для самої Росії в усіх можливих варіантах розвитку подій. А от продовження гібридної війни дозволяє досягати своїх цілей багатьма іншими методами. Це і внутрішньополітична дестабілізація, і створення штучних внутрішніх суспільних протиріч засобами пропаганди та інформаційної війни, і економічна блокада й тиск.
Подекуди російські керманичі роблять такі собі «камінг-аути», публічно визнаючи безпосередню участь Росії в тих чи інших подіях в Україні. Так було з історією про «нас там нет» в Криму, коли спочатку Володимир Путін заперечував участь російських військ в анексії півострова, а вже менш ніж за рік таки визнав це як факт.
Те саме відбулося й минулого тижня, тільки вже щодо загострення подій в Донбасі. Так, ще 1 лютого прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков відверто заявив про те, що загострення ситуації в Авдіївці є приводом для «якнайшвидшого відновлення діалогу та співпраці між Росією і Америкою, в тому числі в інтересах і рішення розв'язання українського вузла». А ще за декілька днів Пєсков на запитання журналістів, чи вистачить сепаратистам боєприпасів для продовження обстрілів позицій українських військ, дав ствердну відповідь, ще раз публічно визнавши збройну участь Росії в подіях на сході України.
Безумовно, такі заяви не можуть бути помилкою чи банальною інформаційною недбалістю. Ці повідомлення мають конкретних адресатів і, скоріш за все, справді йдеться про нового президента США. Крім того, такою зухвалістю в Кремлі ще раз підтвердили незмінність свого курсу на досягнення цілей методами ведення гібридних воєн.
Складність визначень
Майже 3 роки минуло з моменту старту гібридної війни між Росією та Україною. Почалося все з окупації Криму армією Кремля та анексії півострова за всіма формально-юридичними процедурами його «вступу» до складу Російської Федерації.
Ескалація на Донбасі: чому Кремль не зупиниться на Авдіївці?Політичний експерт пояснив, що провокує РФ і надалі порушувати домовленості про припинення вогню на Донбасі.
Та Крим був окремо підготовленою частиною плану з окупації чи навіть приведення України до стану території тотального економічного й геополітичного впливів Росії. Крим, з огляду на історичні та політичні передумови, вдалося найлегше підготувати до захоплення та подальшої анексії. Фактично, таку бездоганну стратегію керівництво Росії планувало застосувати й щодо інших територій України. Йшлося про так званий план «русской весны», який передбачав сегментацію українських територій на кілька окремих сепаратистських утворень, щоб зруйнувати всі ознаки суверенної української державності й здійснити подальшу анексію якомога більшої території.
Втім, саме на Донбасі плани ворога зазнали фіаско. Однак головна особливість гібридної війни – це її безперервність та поліваріантність розвитку подій.
Однозначного визначення, що саме собою являє гібридна війна, серед дослідників немає. Однак можна виділити низку схожих рис, які найкраще характеризують це явище.
По-перше, це ведення агресивних загарбницьких дій зусиллями незаконних збройних формувань. Їхню роль можуть виконувати найманці або агентурна мережа, заздалегідь підготовлена спецслужбами ворога. Це і є люди, яких називають сепаратистами. Найулюбленіший метод досягнення цілей – терористичні атаки та диверсійні війни. При чому, на прикладі з Донбасом, терористична діяльність сепаратистів спричинила справді масштабну гуманітарну катастрофу. Відновлювати державність у такій ситуації неможливо доти, доки терористи мають достатній рівень військової, матеріальної та інформаційної підтримки.
По-друге, активне застосування масштабної інформаційної війни та всілякої публічної підтримки планам із захоплення влади в окремо взятому регіоні чи регіонах. Саме пропаганда в ЗМІ та агресивна діяльність у мережі Інтернет є основними рушійними силами створення необхідного сприятливого інформаційного тла. Наприклад, на початку своєї агресії в Донецькій та Луганській областях навесні та влітку 2014-го в російських ЗМІ поширювалися повідомлення про невідворотну кризу в Україні, яка й стала причиною «громадянського протистояння», а згодом отримала пропагандистську назву «громадянської війни». Звісно, нічого подібного в Україні ані на той час, ані зараз не відбувається. Варто підкреслити, що пропагандистська ланка в гібридній війні є навіть більш важливою, ніж військова. Тому на її підтримку Кремль витрачає мільярди рублів, і саме через це російській владі вдається якісно «обґрунтовувати» свої незаконні дії серед співгромадян.
По-третє, гібридна війна має ще один фронт – економічний. І саме на цьому рівні Україна, не беручи до уваги торгівлю з тимчасово окупованими територіями, отримала найбільше перемог за останні роки. Перш за все, це реакція світу та запровадження економічних санкцій щодо РФ та її керівництва, а також відмова від російських енергоносіїв. Щоправда, симетричні дії Росії щодо України поки зумовили значно глибший за масштабами втрат економічний ефект. Та разом із тим така ситуація лише стимулюватиме українську економіку швидше реагувати та перебудовуватися на інші ринки.
Насправді, гібридна війна – явище відносно нове в геополітиці. Саме тому її часто називають «війною нового покоління». Хтозна, можливо саме цей різновид протистояння прийшов на зміну ері ядерних озброєнь та холодної війни.
Зони турбулентності
Слід також визнати: Росія мало не єдина країна в світі, яка з успіхом використовує методи ведення гібридної війни. Жодна інша сила, окрім хіба що низки міжнародних терористичних мереж, не діє так системно й стратегічно виважено в досягненні своїх цілей.
Санкції з Росії знімуть лише після деокупації Криму – постпред США в ООНПостпред Сполучених Штатів у ООН розповіла, за яких умов Америка зніме санкції з Російської Федерації.
Сміливості очільникам Кремля додало усвідомлення недосконалості нинішньої міжнародної системи безпеки. Стримування та противаги перейшли в площину економіки та володіння інформаційними технологіями, тоді як військова потужність і впливовість на політичній арені дещо відійшли на другий план.
І хоча російська економіка базово забезпечується завдяки експорту природних ресурсів, потрібно ще багато років, щоб знекровити її потенціал. Тим паче, що Росія намагається застосувати методи ведення гібридної війни на ті країни, які тією чи іншою мірою перебувають у зоні її економічних інтересів.
Тому прикметно, що основні зони турбулентності гібридних протистоянь у майбутньому зосередяться саме на територіях пострадянського простору.
Початком ери гібридних воєн можна вважати конфлікт у Грузії влітку 2008 року. Не виключено, що такі історії повторяться й у так званих «консервах» – жевріючих конфліктах, які спеціально підігріваються Кремлем із метою подальших політико-економічних впливів. Це і Карабаський конфлікт, де на перший погляд зіштовхнулися інтереси Вірменії та Азербайджану. Це і Південна Осетія, і Абхазія, і Придністров’я.
Не виключено, що Росія має «гібридні» плани й щодо Балтійських країн, Фінляндії, Польщі, Угорщини, Болгарії, низки Балканських країн. Навіть приналежність до НАТО більшості з цих держав не спинятиме Кремль у бажанні дестабілізувати ситуацію та використати її на користь власних національних інтересів. Очевидно, що до цих країн застосовуватимуться методи саме інформаційної війни й тактика терористичних загроз, а не пряма військова агресія.
У ймовірності таких сценаріїв не важко пересвідчитися, якщо звернути увагу на останні повідомлення щодо військового підсилення армій цих країн додатковими підрозділами сил НАТО.
Напрямки протидії
Ключове завдання гібридної війни – асиметричними методами змусити противника здатися. Рівень капітуляції в гібридних війнах вимірюватиметься саме політичними наслідками для кожної зі сторін, про захоплення територій, відновлення її економічної ваги та життя в регіоні на користь агресора не йдеться. Недаремно експерти вказують на те, що Донбас зараз грає роль дестабілізуючих компонентів у політичній та економічній війні з Україною. Однак у ресурсному плані для Кремля він не є важливим.
Експерт: Україна може запровадити воєнний стан на Донбасі, а не в усій країніСпівдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки оцінив необхідність запровадження воєнного стану в Україні через ескалацію на Донбасі.
Схожою, але дещо іншою є ситуація з Кримом. Поки на непідконтрольній частині Донбасу сепаратисти разом із російськими найманцями системно знищують увесь економічний потенціал, а найбільш привабливі заводи та підприємства вивозять на територію РФ, у Криму відбувається все навпаки. Росія має на меті створити з Криму найбільш потужну в чорноморському регіоні військову базу, саме тому вкладає кошти в сполучення з півостровом, його енергетичне забезпечення та воєнну міць.
Поки що на третьому році протистояння гібридній агресії Росії Україні вдалося продемонструвати стійкість у військовому аспекті, однак значно слабшими наші позиції виявилися в інформаційній війні.
Тож нові завдання в протистоянні з ворогом, які постануть перед українською владою в 2017 році, стосуватимуться не лише модернізації та подальшої розбудови сильної армії.
По-перше, нам доведеться знайти нові інструменти у веденні інформаційної війни в стані хронічної нестачі матеріальних ресурсів.
По-друге, це кібербезпека. Нещодавно Президент Петро Порошенко попередив російську сторону про можливості українських хакерів завдати нищівного удару в разі кібератак. До слова, ще влітку минулого року був створений Національний координаційний центр кібербезпеки.
По-третє, нам слід готуватися до довгих років гібридних протистоянь, а для цього необхідно буде створити інноваційні види військ та розробити нову тактику ведення наступу та оборони. Саме винахідливість стане запорукою перемоги в майбутніх гібридних війнах. І саме цей ресурс конче потрібен для того, щоб зберегти українську державу.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»