Вчорашня витівка Олексія Гончаренка знову порушила споконвічне для українського суспільства питання депутатської недоторканності. Народні депутати справді часто відверто зловживають тим, що не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані без згоди парламенту. Адже в багатьох випадках депутати чинять протизаконні дії прямо на камеру, домагаючись тим самим елементарного привернення уваги.
Втім, можливість вчинення нардепами протизаконних дій та відсутність покарання за них дуже часто пов’язана з панюучою в суспільстві юридичною безграмотністю й елементарним правовим нігілізмом. Адже, попри те, що мало держав у світі використовують таку широку модель регулювання депутатської недоторканності як Україна, вона все одно має обмежений характер. Питання полягає в тому, щоб суспільство усвідомлювало, що насправді означає депутатська недоторканність.
Україна – це Європа? Колонка Максима КречетоваЖурналіст Максим Кречетов, щойно повернувшись із Туреччини, міркує про різницю між українським і турецьким менталітетами, про те, чому українці не навчилися повазі й доброзичливості, і тому, як це в кінцевому підсумку впливає на долю нашої країни.
Так, мені згадався нещодавній «героїчний» вчинок Володимира Парасюка, який влаштував бійку на одному з телеканалів, після чого почав нівечити авто іншого народного обранця – Олександра Вілкула (симпатиком якого я не є й близько). І більш за все мене тоді здивувала реакція патрульних, точніше, її відсутність. Така поведінка пояснювалася тим, що це ж народний депутат, його не можна затримувати! Спробуємо довести ситуацію до ще більшого абсурду. Припустімо, що Парасюк, перебуваючи в особливому емоційному стані, на знак помсти проти поведінки «Опоблоку» ґвалтує на тому ж таки телевізійному каналі представницю партії. Керуючись цією логікою, ніхто нічого не повинен робити, можна лише спостерігати та знімати на камеру? Не зовсім так.
Річ у тім, що, відповідно до Конституції України, народні депутати не можуть без згоди Верховної Ради бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Але стаття 44 закону «Про Національну поліцію» чітко вказує, що поліцейський може застосувати фізичну силу для припинення правопорушення. Ніде в законі не міститься норма, яка забороняє поліцейському застосовувати фізичну силу для припинення правопорушення народного депутата. Власне, так само, як і в Конституції. Відтак, мені хочеться побачити, коли наступного разу стосовно депутата-правопорушника буде застосована фізична сила для припинення неправомірних дій.
А тепер повернемося до любителя перфомансів – пана Гончаренка. Думаю, для суспільства було би вкрай важливо, щоб цього поважного депутата притягнули до відповідальності. Зокрема за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення («дрібне хуліганство»). Санкція цієї статті передбачає можливість накладення штрафу від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, громадські роботи на строк від 40 до 60 годин, або виправні роботи від 1 до 2 місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до 15 діб.
Зрозуміло, що застосувати 15-денний адміністративний арешт через положення Конституції неможливо. Однак, згідно з рішенням Конституційного суду від 10 квітня 2003 року №7-рп/2003, народний депутат може бути без згоди парламенту притягнутий до адміністративної відповідальності, якщо можливі запобіжні заходи чи стягнення за вчинене правопорушення, не пов’язані з його затриманням чи арештом. А отже, до Гончаренка можуть бути застосовані громадські роботи. Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, громадські роботи полягають у виконанні правопорушником (у вільний від роботи чи навчання час) безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
Тож після рішення суду орган місцевого самоврядування міг би визначити, що суспільно корисні роботи для пана Гончаренка полягають, наприклад, у збиранні собачих екскрементів у Маріїнському парку. Причому процес прибирання варто було б показати на всіх інформаційних каналах країни. Думаю, це навчило би наших народних обранців трохи стримуватись у вираженні своїх емоцій.
P. S. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років. До жодної із зазначених категорій пан Гончаренко ніби не належить.
Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»