Занадто багато символізму і нічого революційного – ось так найправильніше було б оцінити скандальний суботній указ президента РФ про визнання документами папірців з окупованих територій Донбасу. З'явився він під завісу мюнхенської конференції, безпосередньо перед початком зустрічі Президента України з віце-президентом США, в розпал блокади «торгівлі на крові» з ОРДЛО та в дні численних мітингів на Майдані.
Найменше російського лідера непокоїть думка жителів окупованих територій, але їхнє захоплення від указу – корисний для Кремля побічний ефект. Лояльність до Росії, яка трохи знизилась в ОРДЛО, знову різко зросла, ватажки бойовиків розсипалися в вірнопідданих подяках (огидно навіть цитувати). Одначе ж сам документ (як і всі попередні дії Путіна на Донбасі) – це лише черговий «козир із рукава» з нескінченної грі «в дурня» Москви із Заходом.
Хитра Москва та непослідовний Київ
Заяви Росії та України з цього приводу виглядали як виправдання дітей, що побилися, перед батьками – вони відверто були адресовані не один одному, а Заходу. Спільне в них – тільки згадка про Мінський процес, але їхня суть діаметрально протилежна. Москва «тимчасово, на період до політичного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей України на підставі Мінських угод» визнає дійсними «документи, що засвідчують особу, документи про освіту та (або) про кваліфікацію, свідоцтва про народження, укладення (розірвання) шлюбу, зміну імені, про смерть, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, реєстраційні знаки транспортних засобів, видані відповідними органами (організаціями), фактично чинними на територіях зазначених районів, громадянам України та особам без громадянства, які постійно проживають на цих територіях». Нічого нового – фактично це було й раніше, зараз же такий стан речей просто узаконений.
Зауважте: в документі немає жодних згадок про «Л/ДНР», а тільки про «окремі райони Донецької та Луганської областей України», не йдеться про жодних громадян «молодих республік», а лише про громадян України та осіб без громадянства. Щоправда, вождь тамтешніх комуністів Геннадій Зюганов заявив, що це крок до визнання «республік» і подальшого їхнього приєднання до Росії, але цей, вибачте, пук (інакше не назвеш) – не більше, ніж реверанс на адресу місцевих сепаратистів і наброду, що приїхав на Донбас.
Україна ж вустами Президента Петра Порошенка заявила, що «це черговий доказ і російської окупації, і російського порушення міжнародного права. Дуже символічно, що це сталося цинічно, під час проведення Мюнхенської конференції з безпеки». А секретар РНБО Олександр Турчинов заявив, що, підписавши указ про визнання паспортів і інших документів так званих «ЛНР»/«ДНР», президент Росії Володимир Путін юридично визнав квазідержавні терористичні угруповання і вийшов із Мінського процесу.
І після лютого захисту цими ж правителями торгівлі України з ОРДЛО, їхніх заяв про «ефективний контроль Росії» (а не окупації), а також про виконання соціальних зобов'язань перед жителями цих самих окремих районів можна було очікувати схожого указу навіть від самого Петра Порошенка. Може він якраз і образився, що Путін його випередив?
Єзуїтство по-московськи
Ну а якщо без сарказму, то час для такого указу в Кремлі вибрали ідеально. Напевно, його проект довго припадав пилом з іншими документами в теці під назвою «Проект «Новоросія» (і звідки ще багато чого свого часу з'явиться на світ Божий). З'явився він одразу після зустрічі в Мюнхені міністрів «нормандської четвірки» і перед першою зустріччю там же Президента України і віце-президента США, після різкого загострення в Авдіївці та перед перемир'ям, яке має розпочатися сьогодні. А в ОРДЛО на повному серйозі чекали початку великомасштабних військових дій – вони й почалися в районі Авдіївки, одночасно з цим на окуповану територію з Росії прибули аж 4 так званих «гумконвої». У глибокому тилу міфічна «українська ДРГ» ліквідувала чергового місцевого «героя» – Гіві, у відповідь на що сепаратисти пригрозили «дійти до Києва» (але вже хоч не до Львова, як після вбивства «Мотороли» минулої осені). І ось на цьому тлі Путін здійснює «акт гуманізму» щодо сепаратистів.
Бойовики хочуть, щоб Ахметов платив їм податкиБойовики готові націоналізувати підприємства олігарха Ріната Ахметова. Про це заявив голова терористичної організації ЛНР Ігор Плотницкий.
А тут ще «фашистські молодчики» почали блокаду торгівлі з підприємствами Ахметова та інших бізнесменів, які чудово почуваються далеко за межами «молодих республік». Вірніше почувались, тому що, крім блокадників з одного боку, на них почала тиснути з іншого боку окупаційна влада (а насправді – Москва), погрожуючи націоналізувати їхні підприємства.
Дивний збіг, чи не так?
Вимога до донбасько-київських олігархів одна: натиснути на парламент (Президент-то з урядом давно дозріли) з метою прискорити політичний процес реінтеграції Донбасу. А конкретно – скоріше оголосити там амністію та місцеві вибори. Або ж визнати законною владою місцеві ради, обрані в 2010 році. І все це на умовах Москви, тобто до виведення з окупованих територій її військових і повернення контролю над українсько-російським кордоном нашим прикордонникам. Пам'ятаєте, як нещодавно по суті те ж саме запропонував нам посол ФРН, що пізніше вибачився, але потім Берлін підтримав свого дипломата? У Москві, в ЄС та у владних кулуарах Києва до такого готові.
А ось чи готове українське суспільство до фактичної капітуляції і що скаже нова адміністрація президента США з цього приводу? Активна частина українського суспільства вже висловилась, організувавши та підтримавши блокаду збагачення сепаратистів із олігархами та чиновниками в буквальному сенсі на крові наших захисників. Про це ж говорили і ще говоритимуть на Майдані в пам'ятні дні розстрілу активістів 3 роки тому. Ось у цьому сенсі суботній указ – відмінний пробний камінь, кинутий із Кремля в наше болото, щоб побачити які підуть кола. Зате Вашингтон неприємно здивував Москву: там продовжують політику колишнього президента і поки не подають ознак готовності закрити очі на «пустощі» Кремля в сусідніх державах.
Дилема Порошенка: увійти або вляпатися в історію?
Чому нам не допомогли відстояти Крим? Тому що ми самі НЕ НАМАГАЛИСЯ це зробити, а за нас ніхто не збирався воювати. З Донбасом ситуація дещо інша: сама Москва хоче нам його повернути, та й Київ хоче його звільнення, але на кардинально різних умовах. Вони, ці умови, прописані в Мінських домовленостях, але в Києві і Москві читають їх по-різному: ми – з початку, росіяни – з кінця. Донбаська криза затягнулася значно надовше, ніж розраховував Путін. І тепер, за рік до президентських виборів у Росії і вже за нової американської адміністрації, він не може дозволити собі «капітуляцію», тобто виконати «Мінськ» по-нашому. А ми вимагаємо спочатку вивести війська, повернути нам контроль над кордоном, щоб тільки потім там відбулися вибори за українськими законами і вже в самому кінці Київ оголосить амністію для людей, які не вчиняли тяжких злочинів.
Електоральні настрої українців: кому з політиків віддають пальму першості соціологи«Слово і Діло» зібрало в єдиній інфографіці дані одразу кількох соціологічних інституцій, аби з’ясувати, на чиєму боці нині електоральні симпатії українців.
У публічній площині така принциповість допомагає Президенту Порошенку зберігати залишки рейтингу та політичну легітимність. Погодься він на капітуляцію за планом Путіна – і з нього одразу ж запитають як мінімум ветерани АТО: за що, мовляв, на Донбасі гинули і ставали інвалідами наші товариші? І тоді може навіть доведеться чергового українського президента-втікача приймати в Росії, але вже не в Ростові-на-Дону, а, наприклад, у Липецьку або Севастополі, де спокійно працюють його підприємства.
Ну що ж, Путін підняв ставки. Наш хід. Позбавити українського громадянства тих, хто отримав паспорти «Л/ДНР», запровадити візовий режим із Росією, визнати законодавчо Росію окупантом ОРДЛО і запровадити там військовий стан? Або кинути гвардію на розблокування торгівлі з окупантами вугіллям і іншим великоприбутковим товаром? Очевидно, що партія війни на чолі з Турчиновим виступає за перший варіант – це здатне повернути «Народному фронту» дочиста розтрачений рейтинг.
«Нормандська четвірка»: підсумки зустрічі глав МЗС у МюнхеніПереговори в Нормандському форматі не будуть розширені за рахунок Сполучених Штатів Америки. Такої домовленості досягли представники четвірки та держсекретар США Рекс Тіллерсон.
До речі, були навіть чутки, що «орли Авакова» з політичного крила «Азова» збираються гучно висловити на Майдані своє невдоволення зайвою м'якістю до окупантів і «п'ятої колони» всередині країни. Порошенко просто зобов'язаний діяти – і діяти швидко. Цього разу у нього вже не вийде надовго розтягнутися в його улюбленому шпагаті «і нашим, і вашим». Захід сильно вже втомився від наших проблем, від своїх власних санкцій проти Росії та її «контрсанкцій», але, тим не менш, у Мюнхені він (Захід) знову виступив єдиним фронтом на нашу підтримку.
Тепер ось і Путін намагається квапити події. Але він-то може чекати і далі – нічого йому за цей указ ні від кого не буде: причепитися нема до чого. Він навіть місцеву «владу» ОРДЛО назвав у документі не владою, а використав акуратне формулювання «органи (організації), які фактично діють на зазначених територіях». Та й відступати Путіну нікуди: росіяни зневажають слабких або добреньких лідерів (Микола Кривавий, Михайло Горбачов, Борис Єльцин). А ось українці неймовірно сильно втомилися від війни. Після майже трьох років невтримного збагачення при владі постмайданні лідери повинні тепер вирішити: продовжувати гребти лопатою гроші до крайньої межі або увійти в історію патріотами і, дасть Бог, навіть переможцями? Ну і гребти потім далі, але якось по-новому...
Максим Кречетов спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»