Із наближенням весни все частіше помітні симптоми нового загострення парламентської кризи. Подібний розвиток подій вже стає своєрідною політичною традицією: рівно рік тому Верховна Рада протягом трьох місяців – в лютому, березні та квітні – жила у стані «коаліційної війни».
18 лютого 2016 року, після того, як парламент відмовився відправити у відставку Кабінет міністрів, про свій вихід з коаліції заявила фракція «Батьківщини». Наступного дня аналогічне рішення ухвалили в «Самопомочі». Рік тому вихід із коаліції двох парламентських фракцій став приводом для заяв про фактичний її розпад: чисельність коаліції «Європейська Україна», яка ще у грудні 2014 року нараховувала безпрецедентні 302 народних депутати, в лютому минулого року скоротилася до 217-ти.
Втім, не без допомоги та тиску Заходу, проблеми начебто вдалося залагодити. Завдяки «Радикальній партії Олега Ляшка», яка оголосила про вихід із коаліції ще восени 2015-го, однак юридично не відкликала своїх підписів під Коаліційною угодою, формально парламентську більшість вдалося зберегти.
Тоді ж і було ухвалене цікаве з точки зору юриспруденції формулювання: якщо парламентська коаліція формально налічує більше, ніж половину від конституційного складу депутатів Верховної Ради, це дає підстави не оголошувати про її розпад. Тандему БПП та «Народного фронту» вдалося знайти консенсус, та ще й залучити до лав коаліції додаткові голоси з числа позафракційних нардепів. Згодом подейкували, що між коаліціантами й депутатськими групами «Воля народу» та «Відродження» існують непублічні домовленості стосовно спільних голосувань. Саме завдяки методам «кнута і пряника» парламентську більшість вдалося зберегти. А затвердження програми дій нового Кабінету міністрів під керівництвом Володимира Гройсмана гарантувало уряду «імунітет» проти відставок строком на 1 рік.
Проста арифметика
Та не все так просто. Проблеми в коаліції, які минулого року вдалося так-сяк підлікувати, вже на початку 2017-го дали серйозний рецидив.
Рейтинг найвідповідальніших парламентських фракцій«Слово і Діло» підготувало рейтинг найвідповідальніших парламентських фракцій за відсотками виконаних ними обіцянок.
Справа в тому, що голосів для ухвалення важливих законопроектів для нормальної роботи Кабінету міністрів хронічно не вистачає. Голосування відбуваються, проте з січня 2017-го в сесійній залі банально бракує народних депутатів. Якщо в минулому скликанні парламенту «регіонали» брутально порушували закон та вирішували подібну проблему шляхом «кнопкодавства», вже в нинішній Верховній Раді це радше виключення, ніж правило.
Втім, навіть зараз, користуючись офіційними даними порталу Верховної Ради, можна цілком упевнено стверджувати: кожен голос у парламентській більшості – на вагу золота. Так, нині фракція «Блоку Петра Порошенка» нараховує 142 нардепи, а «Народний фронт» має стабільні 81. На двох це 223 багнети, а враховуючи відвідуваність депутатами парламенту, зібрати навіть наявні голоси вкрай важко. Особливо гірко спостерігати за «роботою» Ради у п’ятницю, коли журналісти влаштовують навіть своєрідні квести під умовною назвою «останній нардеп»: із поодинокими народними обранцями, які наче випадково опинилися на своїх робочих місцях, фотографуються на згадку.
Ситуація виглядає і комічно, і трагічно водночас. Так, наприклад, 21 лютого цього року спікер Андрій Парубій змушений був закрити засідання парламенту, адже в сесійній залі було лише 200 народних депутатів, при тому, що загалом зареєструвалися аж 344. До слова, подібну поведінку парламентарів голова Верховної Ради назвав «зрадою перед тими хлопцями, які на передовій». «Хочете на дочасні вибори? Робіть політичні заяви й будемо йти на дочасні вибори. Будемо обирати тих депутатів, які здатні і можуть повноцінно працювати в залі», – емоційно підкреслив Андрій Парубій.
Додаткових проблем коаліціантам додав нардеп Юрій Бублик, який 23 січня написав заяву про вихід із фракції БПП і коаліції. До того ж, народний депутат заявив, що до аналогічного кроку готуються ще десять нардепів із фракції БПП.
Золота акція
Схоже, що на вибори не дуже хочуть у пропрезидентській фракції та в «Народному фронті». Натомість одразу 4 парламентські політичні сили – «Батьківщина», «Самопоміч», «Опозиційний блок» та «Радикальна партія» - протягом усього 2016 року поступово нарощували, або принаймні не втрачали своїх рейтингів. Усі ці політичні команди оголосили себе в опозиції до влади – втім, кожна вдалася до власної стратегії дій.
Від скандалу до скандалу: як довго «протягнуть» коаліція та уряд у 2017 році?Політолог оцінив імовірність дострокових виборів та парламентської кризи в новому політичному році.
Якщо «Батьківщина» та «Опоблок» намагаються робити все можливе для досягнення головної мети – походу на дострокові парламентські вибори, то в «Самопомочі» та РПЛ діють обережніше.
В публічній площині у фракції «Блоку Петра Порошенка» закликають своїх колег із «Батьківщини», «Радикальної партії» та «Самопомочі» повернутися в коаліцію для формування конституційної більшості. Із «Батьківщиною» досягти домовленостей навряд чи вдасться: останні мости були спалені «сваркою» між лідером цієї політсили і прем’єр-міністром Гройсманом. Юлія Тимошенко та її фракція в парламенті вимагають відставки або всього уряду, або принаймні звільнення з посади самого очільника Кабміну через «непрофесійне управління країною». Прем’єр-міністр не забарився з публічною відповіддю, назвавши Тимошенко на засіданні уряду «мамою корупції, популізму і неефективності».
Нарешті, «найслабшою ланкою» вважають саме «радикалів», яких намагаються вмовити де-факто повернутися до лав коаліції. На Банковій шукають додаткові «больові точки», аби пришвидшити рішення РПЛ. А лідери фракції «Народного фронту» неодноразово публічно висловлювали готовність знову бачити «Радикальну партію» серед партнерів по коаліції.
Нарешті, самі «радикали» не спростували й не підтвердили свого можливого повернення до коаліції. Протягом усього 2016 року Ляшко неодноразово повторював, що очолювана ним фракція не бачить можливості для повернення до парламентської більшості.
Втім, уже цього тижня фракція РПЛ разом із БПП та «Народним фронтом» підтримали декларацію «Єдність заради перемоги», яку підписали за результатами проведення відповідного круглого столу. При цьому, напередодні «радикали» висунули свої політичні вимоги для можливої участі в коаліційній більшості: «відмова від продажу землі, відмова від підвищення пенсійного віку і радикальне підвищення доходів українців».
Тест для партнерів
Часом «ч» для партнерів по нинішній коаліції стане дата 14 квітня, коли закінчується строк річного «імунітету», наданого прем'єр-міністру Верховною Радою. Саме в цей день для Гройсмана відсутність голосів у сесійній залі може виявитися неабиякою проблемою, адже парламент має заслухати звіт уряду, після чого ухвалити рішення – проголосувати чи ні за програму дій уряду ще на рік.
Відставка Кабміну та помилка Гройсмана: експерти оцінили конфлікт прем'єра з ТимошенкоПолітолог оцінив конфлікт, який розгорівся між прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом та Юлією Тимошенко, та припустив, чи може скандал завершитися відставкою.
У разі, якщо необхідної кількості голосів не буде, це лише ще більше поглибить парламентську кризу, а зрештою з високою вірогідністю призведе до відставки уряду. Та навіть якщо і вдасться знайти 226 голосів під програму уряду, забезпечувати кожне наступне результативне голосування нинішнім коаліціантам довго не вдасться. В такому «замаскованому» стані будь-яка ефективна робота є неможливою.
Традиційно, аби вирішити таке непросте завдання, доведеться вдатися до різноманітних тактичних заходів із залучення нових членів парламентської більшості. Це можуть бути і позалаштункові «торги», і нові гучні кримінальні справи, і чергові політичні скандали. Усі ці методи вже неодноразово використовувалися в парламенті для штучного формування коаліції. Втім, як тільки один із ключових гравців відчує спроможність діяти самостійно, такі утворення ламатимуться, як картковий будиночок.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»