Візит народного депутата Надії Савченко до Донецька – це, без перебільшення, репетиція повернення ОРДЛО до складу України. Але на умовах Росії. Умови ці можна вважати певною мірою компромісними для нас: Київ не змушують капітулювати, але й Москва не капітулює. Категорично проти такого сценарію ті, хто зробив собі ім'я, політичну кар'єру і величезні статки на війні (притому з обох сторін лінії розмежування).
Найжорсткіший жарт щодо напівлегальної поїздки нардепа до Донецька я почув від людини, яка змушена регулярно перетинати українські КПВВ на лінії розмежування: «Чому Савченко поїхала до Донецька в об'їзд українських блокпостів? Не захотіла давати хабар». Для когось секрет, що наші служби наживаються не тільки на масштабній контрабанді в ОРДЛО, але й на простих людях? Спробуйте самі з'їздити на окуповану територію – і для вас це секретом більше не буде.
Перший меседж
Війна на Донбасі, що тліє, але ніяк не припиняється, вигідна сьогодні тільки тим, хто завдяки їй утримує владу в Україні. При цьому правителі регулярно виголошують з усіляких трибун патетичні промови про те, що ми обов'язково переможемо. Коли-небудь, але не зараз. Так, Москва нам пропонує закінчити війну на невигідних умовах: прийняти назад до складу країни ракову пухлину у вигляді політично, морально й матеріально дуже понівечених територій. Тобто нам нав'язують такий собі «боснійський варіант»: жодної єдиної політичної нації, а українці, максимально посварилися (адекватні з «вишиватниками») плюс відверті «ватники», які мають право голосу та право вето щодо внутрішньої й зовнішньої політики України. Але чи такий уже неприйнятний цей варіант? В принципі, з огляду на те, як ефективно жителі Донбасу були оброблені російською пропагандою, можна було би погодитись на такий варіант із єдиним розрахунком: «вправити мізки» цим людям, але в хорошому сенсі – допомогти їм прозріти. Або допомогти виїхати в «русский мир», без якого їм життя не миле – Росія велика, сніг у Сибіру можна прибирати цілий рік (попиваючи «Боярышник» та споглядаючи відсутність на прилавках «проклятої санкціонки», та й взагалі нормальних продуктів).
Угода з бойовиками. Як українська влада торгує з ОРДЛОЩо має на увазі український уряд під обміном товарами з лідерами самопроголошених республік і хто отримав спецдозволи на торгівлю з ОРДЛО, розповідає Ольга Василевська-Смаглюк.
Як і практично все, що режисується Кремлем, візит Савченко до Донецька був знаковим і містить одразу кілька серйозних меседжів. Перший: народний депутат України в самому тилу ворога заявляє, що перебуває на окупованій території України й жодна волосина не впала з її голови за ці слова. Більше того – охороняли колишню навідницю й нібито винуватицю смерті російських пропагандистів набагато серйозніше, ніж утилізованих «героїв» Гіві й Моторолу. До речі, усунення найбільш одіозних «польових командирів» – теж не випадкове, а є одним із етапів підготовки до «імплементації» ОРДЛО до складу України. Все це повинно було продемонструвати українцям: так звана «влада» на окупованій території вміє гарантувати безпеку представникам української влади, а значить (у збільшеному масштабі) зможуть гарантувати й безпеку місцевих виборів за українськими законами. Саме цього вимагають від нас прямим текстом і Москва і вже навіть Берлін (а на закритих переговорах і вся «нормандська четвірка» підштовхувала нас до виборів чи не з самого початку появи цього формату).
Другий меседж
Ціла купа раптово виниклих «мирних планів» (Пінчука, Тарути, Савченко, Медведчука, а до того – Мореля й інших) передбачає в різних варіантах одну й ту ж схему: ми забираємо назад Донбас, який за свій рахунок відновлюємо, але який при цьому зможе нам диктувати свою політичну волю (а ми розуміємо, що насправді це воля Кремля). Формально у наших володарів є привід гнівно запитувати: «навіщо ж нам таке «щастя»?!». А на те, дорогі ви наші, що там НАШІ люди – кілька мільйонів чоловік, там НАШІ полонені, це НАШІ землі. Можна навіть переадресувати Президенту Порошенко його ж слова, сказані політичним опонентам, мовляв, не вони збирали українські землі й не їм нашими територіями розкидатися. Так що безкровно повернути окуповані території – це дуже вигідний варіант деокупації. Ну а далі вже питання політичної волі та зрілості: з людьми на цих територіях потрібно буде дуже серйозно працювати, щоб вони стали українцями (в політичному значенні слова «нація»). А цього українська влада не робила раніше НІКОЛИ, тому і втратили ми Крим і Донбас. Тимчасово.
СБУ затримала керівника «Офіцерського корпусу» Володимира РубанаСпівробітники Служби безпеки затримали керівника українського центру звільнення полонених «Офіцерський корпус» Володимира Рубана на контрольно-пропускному пункті «Мар'їнка» в Донецькій області.
Другий меседж. Савченко показує приклад ПРЯМОГО спілкування із самопроголошеною «владою». Які б вони не були нам огидні, але на прикладі Савченко нам демонструють: діалог можливий, більше того – він може привести до такого важливого результату як звільнення полонених! Занадто чутлива тема, щоб просто так її пережовувати, тому зупинимося на ній коротко й не будемо плекати зайві надії рідних наших заручників у полоні бандитів. Отже, Надії Савченко як народному депутату України дозволили доступ до виправної установи в Макіївці, де утримують наших полонених. Дотримавшись норму українського закону і допустивши українського нардепа в колонію «влади» т. зв. «ДНР» зайвий раз посилили перший меседж (про те, що Донбас – це Україна). Так ось, другий меседж якраз і полягає в тому, що та сторона готова безпосередньо обговорювати обмін полонених, а це один із пунктів Мінських домовленостей, якого, між іншим, ми зобов'язані дотримуватись і з міжнародно-правової точки зору, і з моральної. Бойовики навіть готові тепер приїхати на підконтрольну владі територію України – і полонених провідати, й обговорити обмін. Пам'ятаєте фразу Савченко про те, що вона готова «хоч із чортом лисим» обговорювати звільнення наших полонених? Так само мав би міркувати в першу чергу Гарант нашої Конституції, адже життя наших громадян дорожче за будь-які політичні дивіденди. Саме з метою «присоромити» Президента Савченко й робить такі заяви.
Третій меседж
У жодному разі не вважаю Надію Савченко святою. Та це й не потрібно ані їй, ані Москві – нікому. У Кремлі давно вже зрозуміли, що в Україні всім очевидна місія Савченко як провідника політики Путіна щодо Донбасу. Але вона проводить її грамотно й ефективно, адже кожна заява та дія Савченко мають великий резонанс, оскільки всі вони зачіпають найболючіші для нас питання. І часто Надія каже саме те, що люди хотіли би почути від Президента: як закінчити війну, як повернути полонених, як повернути Донбас? Власне, автор і припускав такий сценарій іще влітку. Саме тому так рвуть і метають «порохоботи», зокрема, в особі новоспеченого депутата Тетяни Ричкової. Вона звинуватила Савченко в тому, що та нібито підбурювала українських солдатів на передовій кинути окопи й «піти в Київ скидати Порошенка» (як Ленін пропонував це 100 років тому солдатам Першої світової щодо царя). Хіба могла Савченко, маючи надважливе завдання, так тупо проколотися й завалити всю справу? Питання риторичне. І саме намагаючись нейтралізувати всю значимість ініціатив Савченко щодо Донбасу на неї накинулися одразу двоє радників міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, одного з лідерів «партії війни» – «Народного фронту». Точніше, троє соратників, якщо Зоряна і Шкіряка вважати двома різними людьми. Власне, сам пан Шкіряк назвав невипадковим те, що візит Савченко висвітлював той же журналіст, який і «роздвоїв» Зоряна Шкіряка (неймовірно, правда?). А нардеп і радник міністра Антон Геращенко називає справжньою метою поїздки Савченко до Донецька... демонстративний незаконний перетин лінії розмежування, за що він вимагає притягнути колегу до суду. Так може до суду варто було би притягнути тих, хто відповідає з нашого боку за цю саму лінію?! Ну а натяки Геращенко, мовляв, у машині Савченко могло бути що завгодно, включаючи «вибухівку, зброю, наркотики або гроші на фінансування тероризму» – це настільки несерйозно, що залишимо таке «звинувачення» без коментарів. Пізніше в наступ пішов і сам Аваков. До заочної полеміки з Савченко він не опустився, а просто заявив, що в української влади є план щодо Донбасу, «не пов'язаний із поступками путінському режиму». Але на Савченко й інших авторів різних «планів Путіна» Аваков натякнув фразою, що після виборів у США та напередодні виборів у Німеччині і Франції «активізувалися різні плани, в тому числі плани, які інспіровані різними країнами і людьми».
Навіщо Путін визнав фантики «торгових партнерів» Порошенка з ОРДЛОНавіщо російський лідер Володимир Путін визнав «паспорти» самопроголошених «Донецької і Луганської народних республік», розповідає журналіст Максим Кречетов.
Характерно те, що і з боку бойовиків теж є незадоволені візитом, що передвіщає можливе закінчення війни. Ватажок терористичного батальйону «Восток», (зрадник, який служив раніше в СБУ) Олександр Ходаковський на своїй сторінці в «ВКонтакте» написав: «Надю чекали всі компетентні служби на заздалегідь обумовленому напрямку – Мар'їнському, – але вона заїхала за інтимною домовленістю з іншого, де її зустріли люди правої руки, а точніше – аватара Захарченка, – Сані Тимофєєва. Вони гранично потурбувалися про збереження леді «Сі», й забезпечили її непорушність і безпеку в період перебування в Донбасі». А ще один незадоволений, Стрєлков-Гіркін, запустив чутку про те, що нібито готується повернення до «звільненої України» прем'єра-втікача Миколи Азарова, який нібито вже розподіляє портфелі в майбутньому уряді. За його словами, президент Росії збирається ще раз перемогти за рік на виборах якраз на темі вдалого виходу з війни з Україною. Що ж, жодного покараного в Україні високопоставленого сепаратиста й спонсора війни за всі 3 роки – це відмінний фундамент для чергового реваншу «ригів» за прикладом того, як за президенті Ющенка прем'єром став майбутній зрадник Янукович. Саме нинішній правитель України сприяв приходу Ющенка до влади, а потім не кривлячись працював в уряді Януковича. До речі, той прямим текстом вказав на Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна як на організаторів побиття студентів і авторів силового сценарію розгону Майдану. Чи чекати подання на зняття депутатської недоторканності з Сергія Льовочкіна? Або йому теж дадуть спокійно виїхати, як екс-главі АП Клюєву й багатьом іншим? Отже, третій меседж: Москва продовжуватиме «підривати свої консерви» вже в самій нашой владі, в безпосередній близькості до вищого керівництва країни, й тоді вона або погоджується прийняти Донбас (не просто зберігши обличчя, а ще й подаючи це суспільству як перемогу), або суспільство все чіткіше усвідомлює, що при владі все ті ж, хто здав Крим і Донбас – і тоді нас (у кращому випадку!) очікує мирна зміна влади. Результат якої сьогодні я особисто спрогнозувати не беруся.
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»