Минулий рік став провальним для уряду щодо співпраці із Міжнародним валютним фондом. Україна отримала лише один транш розміром 1 млрд доларів, хоча за планом співпраці до кінця 2016-го мала б позичити ще таку ж суму. Однак рішенню про надання чергової порції кредиту мало б передувати вирішення низки зобов’язань, які ніяк не могли погодити у Меморандумі із МВФ. Фактором погіршення сподівань щодо надання чергової частини кредиту стали президентські вибори у США.
Тож цілком логічно припускати, що вже четверта відмова МВФ щодо надання траншу за останній рік неабияк лоскоче нерви високопосадовцям і на Банковій, і на Грушевського, і на Інститутській. До того ж перенесення усіх можливих дедлайнів, що триває вже майже півроку, може стати додатковим фактором для економічної дестабілізації в Україні.
Щоправда, поки що повідомлення про «тайм-аут» у рішенні про надання траншу МВФ, окрім розмов, жодним чином не позначилося на функціонуванні української економіки. Питання лише у тому, чи надовго це і чи справді кредитні кошти здатні нормалізувати та підтримати непросту ситуацію у внутрішньоекономічному житті нашої країни? Можливо, вдасться обійтися і без чергових траншів?
Блокадна провина
МВФ відклав розгляд щодо надання Україні чергового траншу 20 березня, просто не включивши у порядок денний засідання ради директорів це питання. За свідченням експертів, подібний крок – безпрецедентне явище. Що ж спонукало західних кредиторів до таких дій?
Економіст пояснив, чому МВФ заблокував виділення траншу для УкраїниЕкономіст припустив, що вплинуло на рішення МВФ відкласти надання кредиту Україны та пояснив, які наслідки це матиме.
На сайті Фонду жодних пояснень щодо причин такого рішення не надано. Так само відсутня і дата можливого повторного включення «українського питання» на розгляд ради директорів МВФ.
Прояснити ситуацію вирішили у Кабміні. Зокрема, прокоментували ситуацію в Мінфіні і сам прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Звісно ж, причиною таких дій МВФ стала ситуація із оголошенням торговельної блокади окупованої частини Донбасу. «Знову таки для того, щоб оцінити й подивитися на те, які макроекономічні показники будуть у 2017 році. Я підкреслюю те, що це ще один виклик для мене як прем'єр-міністра, щоб з ним впоратися», – сказав прем'єр.
У свою чергу, міністр фінансів Олександр Данилюк вже заспокоює, що перераховані макроекономічні показники, викликані потребою в уточненні розрахунків щодо економічних наслідків від блокади та захоплення українських підприємств на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей, направлять на розгляд до МВФ вже до 1 квітня. Мовляв, саме після цього Україна отримає свій довгоочікуваний транш.
У НБУ вже спрогнозували: зростання економіки в 2017-му році становитиме не 2,8%, як планувалося раніше, а 1,9%. Мовляв, саме блокада спровокувала такі наслідки, адже через розірвання виробничих зв’язків скоротиться випуск металургійної продукції, коксу та електроенергії.
У передчутті загроз
Звісно, перше, що спадає на думку пересічному українцю, коли він чує про проблеми із наданням кредиту від МВФ – чергового знецінення гривні не минути. Так, дійсно, ризик нового витка девальвації існує та він навряд чи пов’язаний саме із рішенням Фонду.
Експерт: блокада Донбасу – зручне прикриття реальних причин скасування траншу від МВФПолітолог розповів, навіщо уряд прикривається блокадою та що стало реальною причиною для МВФ, щоб відкласти транш Україні.
Звісно, і в уряді, і в НБУ схильні до перебільшень. Так, у Нацбанку порахували втрати бюджету від блокади на рівні 2 млрд доларів. Володимир Гройсман заявив про значно більшу цифру – 3,5 млрд. Враховуючи, що МВФ за планом мав би дати лише 1 млрд доларів, гіпотетично українську економіку навіть така підтримка не врятує.
У будь-якому разі торговельна блокада матиме наслідки для національної валюти. З одного боку, на цьому тлі гривня має потенціал до знецінення у діапазоні від 8 до 20% від нинішнього курсу вже до кінця цього року. З іншого – поки що явних небезпек немає: опалювальний сезон закінчився, аграрії закупили усе необхідне для посівної кампанії, ціна на метал на міжнародних ринках зростає.
Та курс гривні – не єдина загроза, яка може прийти із призупинкою у співпраці із МВФ. Ще на початку березня в НБУ заявили про те, що Міжнародний валютний фонд надіслав фінальну версію Меморандуму про співпраці. У ньому йшлося про низку узгоджених позицій щодо проведення пенсійної реформи, організації ринку землі та створення Антикорупційного суду. Усі ці зміни можуть ще більше застрягнути у часі, якщо умовний кредитний «батіг» МВФ не нависатиме над урядом та парламентом. А це – ще один тривожний дзвінок на шляху до провадження реформ в Україні.
Можливо, минеться?
Ймовірно, МВФ міг взяти паузу ще з кількох причин. Річ у тім, що міжнародні кредитори, вочевидь, бажають самі підрахувати, а чи дійсно торговельна блокада зумовить такі кризові явища в українській економіці чи, можливо, навпаки: без торговельних відносин із ОРДЛО Україна почне розвиватися краще? Відповідь на це запитання ми поки що не знаємо, адже сам Фонд не надавав жодних роз’яснень стосовно своєї позиції.
Транш і Україна: експерти про зміни в рішеннях МВФЕксперти припустили причини, які могли вплинути на рішення МВФ стосовно відтермінування траншу для Україну.
Також існує версія, що Фонд призупинив видачу чергової порції кредиту у відповідь на маніпуляції із призначенням аудитора НАБУ. Мовляв, таким чином Захід тисне на українську владу, аби не допустити бодай натяку на підконтрольність нового антикорупційного органу, створеного не без допомоги та протекції політиків зі США та ЄС. Подібна ситуація вже сталася раніше: згадаймо довгоочікуване рішення про відставку генпрокурора Віктора Шокіна у 2015-му, ситуацію із запровадженням е-декларування у 2016-му.
Далі,МВФ враховує усі можливі ризики. Наприклад, хто саме і коли віддаватиме надані кредити. А у цьому контексті теж все не безхмарно: саме 14 квітня минає дата річного імунітету уряду Володимира Гройсмана, й існують значні ризики виникнення чергової парламентсько-урядової кризи.
Хай там як, а кредити МВФ – не панацея. Припинення співпраці з Фондом, звісно ж, мало негативні наслідки для економік тих країн, які не складали іспит кредитування. Однак маємо і два позитивні приклади – це Польща та Туреччина. Першій ще на початку 1990-х років взагалі списали левову частину зовнішнього боргу, а решту – реструктуризували. У подібній ситуації опинилася і Болгарія. А Румунія, Угорщина, Словаччина та Чехія взагалі пройшли період турбулентності із захмарними заборгованостями за кредитами, таки справно виплативши борги. Звісно, йшлося про значно менші за масштабами економіки, ніж коли ми говоримо про Україну. Нарешті, Туреччина – майже не єдина країна, яка усі кредитні кошти спрямувала на розвиток транспортної та туристичної інфраструктури, після чого повністю виплатила борги МВФ і сама долучилася до спільноти країн, що кредитують інших.
Отже, кризових ситуацій у співпраці із МВФ вистачало у всіх країн, які становилися на рейки створення чи відновлення ринкової економіки. Кожна з них по-своєму вирішувала власні проблеми. Тож відсутність траншу, як і рішення про його видачу, не слід ані перебільшувати, ані применшувати.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»