Минулими вихідними стрічки новин наповнилися повідомленнями про події в столиці Білорусі – традиційно одній із найбільш політично стабільних держав-сусідок України. У Мінську, який ось уже кілька десятиліть є символом непохитності влади «останнього диктатора Європи», а останніми роками, як не парадоксально, – ще й нейтралітету між проросійськими та проєвропейськими поглядами, маятник суспільної думки раптово хитнувся в несподіваному для керівництва країни напрямку.
Так званий «Марш недармоїдів», що почався 17 лютого по всій країні, ледь не сягнув апогею 25 березня в столиці, де цього дня мало відбутися святкування 99-ї річниці проголошення Білоруської Народної Республіки. Акція, що, всупереч очікуванням, набрала чимало прихильників серед усіх вікових категорій білорусів, загрожувала керівництву країни серйозними наслідками, тож у Мінську були вжиті безпрецедентні «заходи безпеки» (якщо такими можна назвати розгін і побиття мирних демонстрантів кийками та їх масове затримання).
Насправді історія Білорусі не рясніє прикладами масових акцій протесту проти влади. Але це не означає, що їх за роки незалежності цієї країни не було взагалі. У зв’язку з подіями останніх днів у країні, та, зокрема, силовим розгоном акції, присвяченої Дню Волі, «Слово і Діло» пропонує пригадати, які масові антиурядові протести передували подіям 25 березня.
За точку відліку взята була дата вступу Олександра Лукашенка на посаду президента – 20 липня 1994 року. Перший серйозний антиурядовий мітинг у країні відбувся у квітні 1996 року в Мінську. Тоді за закликом опозиції на вулиці вийшли близько 50 тис. людей, незадоволених внутрішньою політикою. Акція була розігнана силовиками.
1 січня 2000 року відбувся страйк приватних підприємців за участі близько 100 тис. людей, а 1 жовтня 2002-го – вже майже 190 тис. Вимоги жодного з них виконані не були. До 100 тисяч людей протестували проти результатів виборів у грудні 2010 року.
Були в історії Білорусі й дрібніші протестні акції, детальніше про які – в інфографіці «Слова і Діла».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»