Офіційно точкою відліку в історії з гуманітарними вантажами в цій країні можна вважати перше січня 2000 року. У цей день чинності набув «Закон про гуманітарну допомогу», ухвалений у кінці 1999 року. Тоді це питання перебувало у віданні Кабінету міністрів.
Перші гуманітарні вантажі призначалися в основному для релігійних організацій, які досить швидко зрозуміли, що неоподатковані вантажі – це досить непогана можливість для маленького бізнесу. Втім, зорієнтувалися не лише вони. Буквально за кілька років були налагоджені чудові схеми, визначені великі гравці, розподілені ролі. «Дахом», звичайно ж, стали силові відомства, які забезпечували безпроблемний перетин вантажами кордону й мали хороший шматок пирога під назвою «гуманітарка». Проконтролювати, що відбувається ззовні, було практично неможливо. Втім, це нікого особливо й не цікавило.
У 2013 році функцію з визнання вантажів гуманітарними передали в підпорядкування Міністерству соціальної політики, а в 14-му, буквально за кілька днів до анексії Криму, змінили порядок. Із цього моменту при Міністерстві розпочала роботу група з гуманітарки. До неї увійшли представники всіх зацікавлених відомств. Теоретично, рішення по вантажах мало ухвалюватися колегіально. На практиці – оскільки ніде не було позначене поняття кворуму, рішення ухвалювалися будь-яким складом, навіть якщо в день засідання прийшли лише дві особи.
Кабмін уповноважив Мінсоцполітики визначати гуманітарність вантажівВ українському уряді уповноважили Мінсоцполітики визначати перелік документів для визнання вантажів із гуманітарною допомогою.
До початку п'ятнадцятого року відпрацьовані схеми продовжували спокійно працювати. Вантажі завозилися найрізноманітніші й група без тіні сумніву визнавала їх гуманітаркою, а отже – звільняла від сплати податку на ввезення, наприклад, однорічний «Мерседес-Бенц» (наказ №11 від 11 січня 2014 року, одержувач – Києво-Печерська Лавра). Або, наприклад, телефони «Блекбері» в кількості 200 штук (8 грудня 2014 року, одержувач , Міністерство закордонних справ). Або, припустімо, двісті з половиною тонн клейонки ПВХ для Свято-Кирилівського монастиря від китайського LTD (наказ №247 від 26 квітня 2013 року).
За місяць до початку Майдану наказом №559 від 6 вересня 2013 року на адресу Департаменту соціального захисту населення Одеської ОДА надійшов багатотонний вантаж, що складався з журналів «Солдати Росії» від Російського товариства «Доблесть Вітчизни».
Все це свято життя могло би тривати до нескінченності, якщо б восени 2014 року на хвилі постмайданних настроїв до Громради при Міністерстві соціальної політики не прийшли волонтери. Тема громрад при міністерствах – окрема велика історія. Яку є сенс торкнутися тільки в одному аспекті – до 14-го року вони повністю складалися з «професійних» громадських діячів, які отримували нормальне таке фінансування «на розвиток організації» та займалися здебільшого поділом благ, що звалилися на них і при цьому не заважали самому Міністерству займатися його напрацьованими схемами заробітку.
Саме як член ГР Оксана Сухорукова (БФ «Свої», більш відомий як «Центр допомоги переселенцям на Фролівській») вперше потрапила на робочу групу щодо визнання вантажів гуманітарними. Це сталося вже на початку 2016 року, з приходом нового міністра Андрія Реви. Його попередник, Павло Розенко, поводився значно розумніше, не даючи волонтерам і молодим фондам приводу приходити й розбиратися з вантажами.
В країні щосили йшла війна. Молоді фонди, які виросли з волонтерських рухів, почали активно завозити до країни гуманітарні вантажі. Діаспори з різних країн охочіше співпрацювали з ними, ніж із державою або старими фондами. І якщо в середині 14-го року це були в основному речі та продукти харчування, то через рік-півтора основна частина волонтерських вантажів уже складалася з медичного обладнання та витратних матеріалів для госпіталів, машин для фронту та інших вельми недешевих речей.
За Розенка волонтерські вантажі проходили процедуру практично миттєво, не гальмувалися на митниці, а помилки в документах виправлялися легко й оперативно. Зайнятим по самі вуха своїми власними завданнями волонтерам і на думку не спадало поцікавитись – а що ж відбувається з іншими вантажами і як узагалі працює вся ця система в масштабах країни. І вже тим більше – пхати носа до наказів за прийнятими вантажам, серед яких зустрічалися, наприклад, такі:
Серпень 2015 року, наказ №870, вантаж вагою 38,8 тонн:
«Салямі з яловичини довгі, ковбаса з яловичини, відварні сосиски з яловичини/телятини, сосиски, приготована першого нарізання солонина з яловичої грудинки, пастрома з яловичої грудинки, бастурма з лопатки, яловичий шийний хребець, яловича грудинка, яловича солонина, шийка, щоковина, мясо яловичої шийки безкісткове, реберця лопатки, мясо палець, підвіски, підвіски, мясо коліна, кістковий мозок, розрізаний по центру, малий біфштекс, нарізаний скибочками, безкісткові серцевини для пастроми, пиріжки з яловичини, стейк без кісток великий, стейк на реберці, швейцарський стейк, маринований язик, телятина на кістці, відбивна з молодої баранини, нарізана скибочками, баранячий бік, приготоване тушковане мясо яловичини, нарізане скибочками, приготоване тушковане мясо яловичини для уману, приготований яловичий гуляш, яловичий шийний хребець, мясо яловичої шийки безкісткове, безкісткова лопатка, мясо коліна, лондонська смаженина, паніровані індичі/курячі котлети, куряча печінка смажена кошерна, смажені курячі крильця в соусі Баффало, курячі котлети, смажені на грилі, копчена грудка індички, класична грудка індички, курячі котлети, куряче темне мясо півня зі шкіркою, шкіра куряча, курячі крильця, крупа, курка нарізана, курячі стегна середні, безкісткова грудка індички середня, ніжки індички, курка по-китайськи з кунжутом, курка фарширована грибами та рисом, безкісткове темне м`ясо курки, обсмажене куряче філе скибочками».
Червоний Хрест відправив новий гуманітарний конвой на територію ОРДЛОМіжнародний комітет Червоного Хреста разом з благодійною організацією «Людина в біді» відправили на неконтрольовані території Донецької області 24 вантажівки з гуманітарною допомогою.
Прийшовши на зміну Розенку, Андрій Рева припустився такої ж помилки, як і попередня влада стосовно мирного студентського протесту на Майдані. Замість того, щоб просто не чіпати – почав активно вести війну.
Втім, було б неправдою сказати, що війна молодим фондам була оголошена прямо з порога й на порожньому місці. Першій активній фазі конфлікту передувала спроба «домовитися й подружитися».
У січні 2016 року дехто Олексій Ісаєв, відомий у волонтерському середовищі за антикорупційним комітетом Майдану, запросив на зустріч із Вірою Сігріянською (на той момент в. о. уповноваженого Кабміну з питань антикорупційної політики) до Кабінету Міністрів кількох представників благодійних фондів і волонтерів.
Зустріч пройшла під загальним гаслом «Рейтинги держави на світовій арені падають, давайте допоможемо один одному». Пропонувалося об'єднати бездоганну репутацію волонтерів із безмежними можливостями функціонерів та створити єдину структуру з прийому та розподілу гуманітарки. З боку Кабміну обіцялося повне сприяння. Слова «дах від силовиків» прозвучали відкритим текстом. Обіцянки вивести на структуру всіх міжнародних донорів і взагалі дати зелене світло на все, напевно, повинні мали би прозвучати переконливими аргументами. Але замість цього викликали прямо протилежну реакцію. Волонтери, котрі пройшли Майдан, встигли поховати і втратити «безвісти зниклими» купу друзів, не вилазили з фронту та з госпіталів, м'яко кажучи, «здивувалися». Дехто Вадим Петров, якого пані Сігріянська представила як свого представника, в приватній розмові ще спробував привести «залізні» аргументи на кшталт приміщень у центрі міста й інших благ життя, але був посланий уже прямим текстом.
Саме з цього моменту й почалися проблеми з волонтерськими вантажами. Машини місяцями стояли на митних складах, накопичуючи немаленькі гроші за простій. Вимоги до документів стали абсолютно абсурдними й нездійсненними. А спроби прояснити ситуацію приводили до приблизно такого ж результату, як зусилля Сізіфа, котрий штовхає камінь стрімким схилом.
Росія відправила на окупований Донбас черговий «гумконвой»Російська Федерація знову відправила на територію Донецької та Луганської областей черговий гумконвой.
Приблизно через місяць Оксана Сухорукова і прийшла на робочу групу в Мінсоц, де з подивом виявила того самого Вадима Петрова, який упевнено керував процесом. Не те щоб Вадим Петров був радий цій зустрічі, але спробував провести ще один раунд переговорів, пропонуючи допомогу в закритті міфічних кримінальних справ, порушених за «допомогу незаконним збройним формуванням». Щоб було зовсім зрозуміло, «незаконні збройні формування» – це українська армія, яка веде бої на сході країни з «іхтамнєтамі». Якщо вірити гарячим промовам Петрова, саме на машинах, завезених волонтерами, «вбивали дітей і гвалтували жінок».
І якщо пропозиції взяти участь у корупційних схемах ще можна було так-сяк списати на те, що люди трохи забули який рік на дворі, то висловлювання на адресу армії підштовхнули до думки написати запит в СБУ з питанням: «А це взагалі хто?». Відповіді на питання отримано не було, але пан Петров зник з горизонту, не залишивши жодного сліду. Ходять чутки, що в 17-му він «сплив» десь у системі МВС, але це вже зовсім інша історія.
До речі. Після того, як міністерство очолив Рева, у тамтешніх коридорах з'явився ще один вельми цікавий персонаж на ім'я Олександр Привалов. Якийсь час він освоювався на посаді дрібного клерка, а потім раптом, в обхід конкурсу, посів місце голови сектора запобігання корупції. Ну і відразу ж сів на ще теплий після Петрова стілець у робочій групі з гуманітарки.
Жодних корупційних дій у прийнятті таких вантажів, як консервовані ананаси, глава сектора не вбачав. Зате машини медевакуака продовжували розмитнюватися зі страшним скрипом. Ось вона де, корупція. Ось із ким треба боротися. Невже хтось може угледіти щось погане у звільненні від податків вантажу з приблизно таким описом: «Шоколадний торт Mix (суміш), нуга Bamba, шоколадні вафлі, цукерки Elite, маленька кукурудза (консер), сухарики для супу, снеки Bamba, кукурудзяні чіпси Bisli, Гранола (плитки), шоколадне печиво, соєвий соус, пікантний соус чилі, заморожена кава (порошок), заморожений ванільний порошок, томатна паста (мала банка), крекер, крупнозерниста сіль, Дорітос, снеки Bisli BBQ, снеки Bisli Grill, рисове печиво, снеки Bisli Onion, оцет, лимонний сік, кус-кус готовий, кетчуп, вафлі, печиво Berman, солоні кренделі, попкорн Osem, маленьке рисове печиво»? Загальна вага вантажу 194,5 тонн. Наказ №1061 від 23 вересня 2016 року.
А от машини на фронт і витратні матеріали для прифронтових лікарень – це саме те, із чим слід боротися.
В ООН озвучили суму, необхідну для надання гуманітарної допомоги УкраїніДля надання Україні гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй необхідно 214 млн грн.
Волонтери втомилися дивуватися і написали відкритий лист на ім'я Розенка з проханням навести лад у роботі групи. Просили відповідно до закону про гуманітарну допомогу (стаття п'ята) допуску на засідання преси та громадськості, прозорої звітності, а також чітко виписаних правил, однакових для всіх. Лист підписали близько 50 волонтерів і БФ з усіх куточків країни. Результатом цього листа стало розпорядження, підписане Розенком, про необхідність відкритої роботи і обов'язкову присутність на засіданнях представників громадськості. Але ні на Привалова, ні на Реву це не справило особливого враження. Засідання тривали за зачиненими дверима, а підписанти листа лягли в основу чорного списку із розмитнення.
Ситуація зайшла в гостру фазу конфлікту. З'явилися публікації в пресі, досить детальний аналіз схем і прізвища зацікавлених осіб. У відповідь на здійняту хвилю почали відгукуватися народні депутати. Їх було близько десятка і всі вони пропонували свою допомогу в боротьбі за чистоту і прозорість потоків гуманітарки. Через два тижні всі ці депутати по черзі зателефонували і різними словами сказали одне й те саме. Вони, звичайно ж, шалено перепрошують і захоплюються сміливістю і принциповістю волонтерів, але нічим не можуть їм допомогти. Тому що з ними поговорили і порадили не робити непотрібних рухів. Тому вони, звичайно, за прозорість і проти корупції, але подивляться на бій збоку. Іншими словами – грошей немає, але ви там тримайтеся...
Ну і добре. Залишається триматися. Хоча маленьким фондам дуже важко протистояти великій системі. У неї в рукаві ще кілька козирів. І десятиліттями відпрацьовані механізми. У маленьких фондів – тільки віра у свою правоту і надія на зміни в країні. Хоча, напевно, це і не мало...
Леся Литвинова, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»