Українське суспільство у питанні впровадження так званого «безвізу» знову розділилося на два табори: одні приводять дані Державної міграційної служби, яка звітує про рекорди з видачі біометричних паспортів і святкують перемогу, інші, їхні опоненти, – наполягають на тому, що українці все одно не зможуть скористатися «безвізом», бо в них просто немає на це грошей. Крім того, жахають масовими заборонами на в’їзд вже на самому кордоні.
І перші, і другі мають вагомі аргументи: наприклад, в ажіотажі навколо біометричних паспортів легко переконатися, просто пройшовши повз центри з видачі паспортів. Водночас, євроскептики наводять дані Держстату з середньої зарплатні в Україні та результати опитувань щодо фінансового самопочуття громадян.
Очевидно, що після фактичного скасування віз для українців 11 червня, тисячі наших громадян спробують на собі, як це, їхати до Європи без черги у посольстві чи грошей посередникам. Очевидно і те, що подібний ажіотаж у пунктах видачі паспортів спричинений передусім недовірою населення до обіцянок влади та постійним перенесенням дати надання «безвізу» протягом кількох років. Відтак усі масово кинулися отримувати біометричні паспорти лише коли основні кроки були пройдені, і шляху назад уже здається немає.
Документ про безвіз між Україною та ЄС підписаноВ Євросоюзі був підписаний документ про візову лібералізацію між країнами Шенгенської угоди та України.
Взагалі, епопея з наданням Україні «безвізу», загострення владою на цьому суспільної уваги, інколи навіть занадто істеричне, з відліками, конкретними датами, які закінчувалися нічим, призвели спочатку до роздратування суспільства, а потім і до зростання рівня байдужості до цієї теми. На кінець 2016-го року переважали ті, для кого скасування віз для відвідин ЄС було зовсім або скоріше неважливим, тоді як за рік до цього цифри були діаметрально протилежними.
Так чи інакше, візова лібералізація з ЄС запрацює вже за кілька тижнів. Тож нині важливіше те, як українське суспільство розуміє «безвіз».
Ще минулого літа, за рік до фактичного набуття чинності лібералізації візового режиму ЄС з Україною, згідно з моніторингом Інституту соціології НАН України, чверть громадян заявляли, що скористаються цією можливістю і будуть подорожувати європейськими країнами.
Хтось може сказати «аж» чверть населення, а хтось, – «лише» чверть. У будь-якому разі треба звернути увагу на дві інші цифри – 43% тоді відповіли, що не зможуть скористатися візовою лібералізацією через фінансові труднощі, а кожен п’ятий заявив, що буде намагатися після скасування віз знайти у європейських країнах роботу.
Отже, принаймні двадцять відсотків громадян ще тоді не розуміли, яка ж сутність «безвізу»: що йдеться саме про короткострокові туристичні поїздки. Може ситуація протягом цього року змінилася?
Як свідчать останні дані, не дуже. Так, згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, оприлюдненого буквально на днях, ті самі двадцять відсотків не знають, що перебувати на території Шенгену без довгострокової візи можна не більше 90 днів упродовж півроку, і впевнені у протилежному. Крім того, лише третина опитаних назвали необхідною передумовою для перетину кордону з ЄС без візи наявність біометричного паспорта.
Порошенко про безвіз: кордони українцям відкриють 34 країниБіометричні паспорти в Україні отримали понад 3 млн осіб, кордони українцям відкриють 34 країни.
Таким чином, розтягнутість процесу отримання «безвізу», негативний контекст, створений опозиційними і російськими медіа, а також його («безвізу» – ред.) свідома та несвідома ідеалізація владою призвели до того, що після кількох років здавалося б активного обговорення цієї теми в українському суспільстві, на момент фактичної лібералізації візового режиму, значна частина громадян не розуміє її справжньої суті та механізмів функціонування.
Це «світле майбутнє», яке от-от наступить, невідворотно покаже сутність «безвізу», який (знову ж таки, свідомо та несвідомо) був представлений українському суспільству як ерзац-членство у ЄС, ба-більше – повернення до великої європейської сім’ї. Через це його прийняття може породжувати і породжує завищені очікування, як-то впевненість, що з «безвізом» наші громадяни, подібно до громадян країн-членів Європейського союзу, зможуть вільно, і головне: легально, працювати у різних європейських країнах.
Зважаючи на вкрай низький ріень задоволеності українцями своїми доходами, бажанням кожного п’ятого емігрувати та поїхати на заробітки у розвинені країни, саме це, а не можливість без зайвих бюрократичних перепон та принизливих процедур поїхати витрачати гроші у Європу, є більш актуальним для наших громадян.
Тож тепер і влада, і медіа мають інформувати українське суспільство щодо реальних механізмів «безвізу» і тих обов’язків, які він накладає, навіть маючи приставку «без». Результатом цієї кампанії (яка традиційно для наших реалій починається не тоді, коли треба, а коли минули всі строки) має стати остаточна деміфологізація «безвізу» для українських громадян та ставлення до нього, як до зручного інструмента. Інструмента, яким, тим не менш, треба вміти користуватися.
Олександр Шульга спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»