Сьогодні в Україна та світі відзначається День захисту дітей. Для нашої країни з її численними соціально-економічними проблемами питання піклування про найменших та найбільш вразливих членів її суспільства – дуже нагальне. У звя’зку з цим «Слово і Діло» вирішило нагадати вітчизняним політикам про те, як вони обіцяли дбати про українських дітей.
Садочки, школи, інтернати
Природно, що, коли йдеться про дітей, то темою, яка домінує в обіцянках політиків, є саме освіта. Тому далі в нашому огляді ми приділимо цьому найбільше уваги.
Почнемо з обіцянок членів уряду. Їхня зона відповідальності – глобальні питання, що стосуються стратегії освіти та піклування про дітей на рівні держави. Тут варто звернути увагу лише на кілька обіцянок. Зокрема, на заяву прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та віце-прем’єра й голови Мінрегіонбуду Геннадія Зубка про те, що за 3 роки, тобто вже у 2020 році в Україні зникнуть черги в дитячі садочки.
Також велика частина обіцянок, що стосуються дітей, є у міністра освіти Лілії Гриневич. Проте з усього масиву її зобов’язань ми виділили дві найбільш глобальні: запустити у 2016 році 139 опорних шкіл (виконано) та запровадити з 2018 року в Україні 12-річну шкільну освіту.
Обіцянки щодо відкриття нових, заборони закриття старих шкіл та дитячих садочків є практично у кожного народного депутата чи представника місцевої влади. Тому зупинятися на цьому аж надто детально не будемо. Тому з усіх зареєстрованих обіцянок «Слово і Діло» обрало найбільш нетипові. Наприклад – народного депутат від БПП Сергія Мельника, котрий у своїй передвиборчій програмі пообіцяв забезпечити ухвалення державної програми з будівництва дитячих садочків. Домогтися відновлення мережі ясел і дитсадків у сільській місцевості пообіцяв його колега по фракції Віталій Курило. Поки що всі ці обіцянки мають статус «у процесі виконання».
Член «Відродження» Володимир Мисик на виборах у 2014 році заявив, що сприятиме створенню центру з виявлення природних здібностей дітей у ранньому віці. Через 2 роки, на довиборах до парламенту депутат Ірина Констанкевич у своїй програмі написала, що буде працювати над збільшенням кількості місць и дитячих садках. А от мер Рівного Володимир Хомко нещодавно запропонував радикальний вихід із ситуації з нестачею місць у дошкільних закладах: заявив, що в дитсадках обласного центру будуть навчатися виключно рівненські діти.
Обіцянки щодо контролю за якістю й цінами на дитяче харчування у школах та садках давали нардеп від «Волі народу» Ярослав Москаленко та вже згаданий вище Віталій Курило. Перший своє зобов’язання проінспектувати якість харчування однієї зі шкіл Київської області (саме там розташований його мажоритарний округ) не виконав, а от обіцянка другого щодо державного контролю за цінами на дитяче харчування поки що перебуває в процесі виконання.
Медицина й реабілітація дітей з особливими потребами
Серед депутатів, принаймні на словах, проблемами лікування дітей та реабілітації дітей-інвалідів переймається багато хто. З найменш типових виділимо обіцянку тієї ж Констанкевич, яка у своїй програмі зазначила, що ініціюватиме збільшення видатків на профілактику захворювань і реалізацію проектів у дитячій медицині, та Ірини Сисоєнко, котра пообіцяла домагатись виділення коштів з бюджету на лікування та реабілітацію дітей, хворих на ДЦП. Перша з них має статус «у процесі», друга – вже провалена.
Чимало обіцянок щодо реабілітації дітлахів з особливими потребами роздали представники місцевої влади. Наприклад, мер Полтави Олександр Мамай у 2015 році пообіцяв у бюджеті міста закласти кошти на статутну діяльність громадської організації батьків дітей-інвалідів. Але свого слова міський голова не дотримав. Йому слід було би повчитися виконувати обіцянки у голови Дніпропетровської ОДА Валентина Резніченка: той вправно виконав узяте на себе зобов’язання відкрити центр для дітей-аутистів восени 2016 року. Обіцянки його колег із Чернігівської та Тернопільської обласних адміністрацій – Валерія Куліча та Степана Барни – реконструювати центри реабілітації дітей-інвалідів у своїх регіонах поки що мають статус «у процесі».
Діти та війна
Окремий пункт нашого огляду стосується дітей, що постраждали внаслідок російської агресії на півдні та сході України. Діти переселенців, а також неповнолітні, що змушені жити в прифронтових районах, потребують особливої уваги держави.
Серед народних депутатів відповідними обіцянками відзначились Наталя Королевська з «Опоблоку», Віктор Бондар із «Відродження», Ольга Богомолець і Андрій Павелко з БПП. Причому Бондар і Богомолець свої обіцянки провалили. Перший запевняв, що «Відродження» проголосує за ухвалення законопроекту щодо державної підтримки у здобутті освіти учасниками АТО та їхніми дітьми, а друга – що на державному рівні вирішить питання літнього відпочинку дітей учасників АТО й тимчасово переміщених осіб.
Королевська обіцяла домагатися внесення змін у закон про вимушених переселенців щодо безкоштовного харчування дітей у школах, а Павелко – побудувати для дітей переселенців футбольну академію. Обидва зобов’язання поки що в процесі виконання.
Активніше до допомоги дітям і батькам із зони АТО та родинам учасників бойових дій долучилися в регіонах. Наприклад, голова Черкаської обладміністрації Юрій Ткаченко виконав у 2015 році обіцянку прихистити в регіоні родини з дітьми та людей з особливими потребами з Дебальцевого. Геннадій Москаль, будучи головою Луганської ОДА, організував обіцяну евакуацію дітей із прифронтового Троїцького, а голова Тернопільскої обладміністрації Степан Барна – посприяв у 2015 році матеріальному забезпеченню дітей переселенців з Донбасу перед початком навчального року.
При цьому голова Донецької ВЦА Павло Жебрівський із обіцянкою впродовж двох тижнів розробити та затвердити програму з допомоги переселенцям і реабілітації дітей, яку він дав у липні 2015 року, не впорався.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»