До 2014 року, щоб отримати мандат на мажоритарному окрузі, потрібно було мати три складових: авторитет або вплив у регіоні, в якому кандидат планував обратися, політичні домовленості на вищому рівні та велику кількість грошей.
Таку думку в ексклюзивному матеріалі «Скасувати не можна залишити. Де ставити кому у вироку мажоритарці?» для «Слова і Діла» висловив політичний експерт Олександр Радчук.
Як зазначив експерт, щоб перемогти на мажоритарному виборчому окрузі, потрібно було «інвестувати» у виборчу кампанію від 2 до 5 мільйонів доларів залежно від низки факторів.
«Зараз середня вартість мажоритарної кампанії коливається в межах 1-2 мільйонів доларів», – додав Радчук.
За його словами, формально мажоритарник підзвітний лише своїм виборцям, а це означає, що він не залежить від партійних зв'язків.
«Це дуже хороша можливість для депутатів-мажоритарників, щоб використовувати своє голосування не на користь державним інтересам, а керуючись власною логікою перебігу політичного процесу», – зазначив політолог.
Експерт нагадав, що найбільш скандальними у 8-му скликанні парламенту стали довибори в 205-му одномандатному окрузі в Чернігові влітку 2015 року.
«МВС відкрило понад 5 десятків кримінальних проваджень за фактами підкупу голосів виборців, втім, ніхто з можливих винуватців так і не поніс відповідного покарання», – підкреслив він.
За його словами, часто необхідні голоси отримують за допомогою непрямого підкупу виборців: і для кандидатів, і для самих українців, незважаючи на посилення відповідальності за підкуп на виборах, виборчі кампанії стали якимись бізнес-проектами.
«Діставшись парламенту, депутати-мажоритарники починають по-іншому відчувати реальність. А відсутність способів контролю з боку виборців дає поле для великого спектру корупційних маневрів», – констатував Радчук.
За словами політолога, деякі з нардепів свідомо обирали шлях депутатства через привілеї, а саме недоторканність, згідно з якою притягнути до кримінальної відповідальності народного обранця досить складно.
«Деякі народні депутати-мажоритарники погоджуються на роботу у виконавчій владі або просто складають повноваження, враховуючи особисті обставини, кидаючи виборців, які не так давно віддали за них свої голоси», – додав Радчук.
Однак, за його словами, дискусії про те, чи потрібно відмовлятися від мажоритарної складової виборів мають під собою ґрунт.
Два роки Москаля на посаді: як працює закарпатський губернаторСьогодні, 15 липня, губернатор Закарпатської області Геннадій Москаль святкує два роки на цій посаді. Аналітики «Слова і Діла» проаналізували, які зі своїх обіцянок на посаді він виконав, а які – провалив.
«Річ у тім, що мажоритарники можуть знадобитися для формування більшості, а їхні голоси вже неодноразово ставали рятівною чарівною паличкою для важливих голосувань. Але один з аргументів «проти» полягає в тому, що під час виборів за мажоритарною системою враховуються лише ті голоси виборців, які набрав кандидат-переможець», – пояснив політолог.
На його переконання, дострокові вибори в 2014 році на деяких прифронтових виборчих округах є яскравим прикладом недоліків мажоритарки.
Політолог уточнив, що теоретично дисциплінувати мажоритарників може врегулювання законодавства. На його думку, потрібна норма, яка давала б можливість виборцям округу відкликати свого обранця.
«Запровадити такий механізм для депутатів-мажоритарників навряд чи вдасться, хоча схожі законодавчі ініціативи були в різні часи. Поки питання стоїть глобально – змінити саму виборчу систему. Але з цим поки також впоратися не можуть», – резюмував Олександр Радчук.
Докладніше – в матеріалі «Скасувати не можна залишити. Де ставити кому у вироку мажоритарці?
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»