Уляна Супрун – не перший «легіонер» на чолі Міністерства охорони здоров’я України. До неї цю посаду обіймав грузин з українським паспортом Олександр Квіташвілі, однак йому втілити в життя такі необхідні нашій країні реформи виявилося не до снаги: не виконавши й третини зобов’язань, Квіташвілі здався. А які надії на нього покладали українці! Тому, коли крісло міністра (а точніше в. о. міністра) після тривалого відбору кандидатів зайняла новоспечена українка Уляна Супрун, відома як волонтер, але не як політичний діяч, надто багато він неї не очікували. Варто лише згадати, скільки розмов точилося навколо призначення міністра і як кандидати один за одним відмовлялися від пропонованої посади, стає зрозумілим, що брати до рук керівництво МОЗом означало б для будь-кого з відомих політиків величезні рейтингові ризики. Хоча добре ім’я американської волонтерки, що в непростий час змінила громадянство й переїхала в Україну, вселяло оптимізм.
Можна довго сперечатися про доцільність пропонованих МОЗом під керівництвом Супрун змін (тим більше, що велику частину з них ми так і не побачили в дії, оскільки їх «зарубали» в профільному комітеті Ради під керівництвом Богомолець), розбиратися в тому, хто ж усе-таки має рацію в конфлікті МОЗ-Тодуров і як так вийшло, що київська лікарня купила швабри по 2,5 тис. грн… Наразі пропонуємо поговорити про те, що ми маємо в сухому залишку: виконані та провалені ініціативи в. о. міністра. Зрештою, українці не мають страждати від того, що очільник міністерства не може знайти спільну мову з парламентом – тож це теж, хоч і частково, але відповідальність Супрун.
Отже. З того переліку заяв в. о. міністра, які «Слово і Діло» кваліфікувало як обіцянки, наразі виконані 4. Перш за все йдеться про термінове забезпечення України у 2016 році вакцинами проти поліомієліту. Наче через пень колоду, але підлеглим Супрун таки вдалося тоді організувати тоді надходження до України (великою мірою завдяки Дитячому фонду ООН – ЮНІСЕФ) бівалентних вакцин проти цього небезпечного захворювання.
Міські легенди України. Київ: новий корпус «Охматдиту»Добудова нового корпусу дитячої лікарні «Охматдит» – справа честі для представників як міської, так і державної влади. Як давно будується і коли може бути завершений лікувально-діагностичний корпус, дослідило «Слово і Діло».
Друге – це затвердження нових уніфікованих клінічних протоколів лікування. На це МОЗу знадобилося 5 місяців: пообіцяли в грудні 2016-го, реалізували в квітні 2017-го. Йшлося про протоколи (простими словами, покрокові інструкції для лікарів) міжнародного зразка. Вони потрібні для того, щоб лікар призначав ліки з переліку, визначеного для кожного конкретного захворювання Міністерством. За ідеєю, немотивоване призначення лікарем препарату не зі списку МОЗ має каратися дисциплінарно. Таким чином у відомстві намагаються боротися з призначенням, як каже доктор Комаровський, «фуфломіцинів». Наскільки ефективно – судити не нам, але можемо констатувати, що обіцянка виконана.
Ще дві виконані обіцянки, на наш погляд, менш важливі. Це звіти в 2016 році про наявність вакцин і закупівлю ліків через міжнародні організації.
Тепер до головних провалів в. о. міністра охорони здоров’я. Як і багато хто з попередників, Супрун не уникла невиконаної обіцянки щодо відкриття багатостраждального нового корпусу лікарні «Охматдит» у Києві. А між тим шансів на реалізацію цієї обіцянки в неї було набагато більше, ніж у Квіташвілі чи Мусія, що очолювали відомство раніше. Пообіцявши торік відкрити корпус головної дитячої лікарні країни до липня 2017 року, Супрун, вочевидь, недостатньо добре оцінила масштаб лиха під назвою «будівництво нового корпусу «Охматдиту». А це і «мутки» з підрядником, і банальна крадіжка закупленого для медустанови обладнання, і ще безліч усіляких темних справ, розібратися з якими уряду виявилося не під силу. Принаймні поки що. «Краще на два місяці пізніше, але чесно, ефективно й максимально якісно, ніж гнати до 1 липня, а потім отримати брак», – сказав на своє (та Супрун) виправдання прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Ну що ж, якщо «на два місяці пізніше» це й буде зроблено, то це вже буде виконана обіцянка не Супрун, а Гройсмана…
Ще один кричущий факт – відсутність до січня 2017 року спланованого державного замовлення ліків на поточний рік. Про його розробку Супрун заявляла в листопаді 2016-го. Коли «Слово і Діло» в січні наступного року (30-го числа) поцікавилося, як ідуть справи, з’ясувалося, що Міністерство лише розпочало підготовку документів необхідних для закупівлі ліків за кошти державного бюджету на 2017 рік. В принципі, цього вже було достатньо для того, щоб перевести обіцянку в розділ невиконаних, але ми вирішили простежити розвиток ситуації. 10 лютого порталу у відомстві повідомили, що вже відібрали експертів для формування номенклатури лікарських засобів для закупівлі. Про сам список ліків мова поки що не йшла. Ба більше, відповідно до процедури, після того, як фахівці визначаться з номенклатурою, її ще має затвердити Мінфін… Пані Супрун не знала про те, що цей процес настільки тривалий?.. Станом на 16 березня, коли «Слово і Діло» востаннє цікавилося долею списку ліків під держзакупівлі, він іще не був затверджений.
Чого ще чекати від Супрун? Експерти «Слова і Діла» виокремили дві найбільш важливі обіцянки в. о. міністра, які ще можуть бути реалізовані. Це початок із 2019 року закупівлі ліків на світовому ринку через ProZorro та відкриття в тому ж таки 2019-му в Національному інституті раку центру пересадки кісткового мозку.
Гадаємо, що виконання останніх двох обіцянок стане неабияким досягненням у біографії Супрун. І щиро цього бажаємо. А поки що нагадуємо, що чиновниці ще є над чим працювати: загалом зі статусом «у процесі» на цю мить 18 її зобов’язань.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»