На початку війни з Росією в Україні виник добровольчий рух. Найбільш активні громадяни, серед яких були учасники революційних подій на Майдані, почали згуртовувати збройні підрозділи для захисту від російської агресії. У перші місяці війни з агресією роль добробатів була надзвичайно великою. Що відбувається з добровільним рухом сьогодні?
Цього року, 14 березня, в Україні вперше святкувався День добровольця. Саме 14 березня перед лицем російської агресії і ще майбутньою на той момент «офіційною» анексією Криму перші українські добровольці просто з Майдану вирушили тренуватися на базу в Нових Петрівцях під Києвом. Тому цілком очевидно, що добровольчий рух сформувався саме завдяки Майдану і активним учасникам Революції Гідності.
Проте добробати формувалися не тільки в Києві, а й в інших містах України. Під час розкладання силових структур, в березні-квітні 2014 року, саме добровольці, які мали активну підтримку з боку населення і деяких відомих бізнесменів, допомогли стримати просування сепаратизму вглиб України. Пізніше добробати взяли активну участь в бойових діях на території Донецької та Луганської областей.
Формування добровольчих загонів відбувалося під егідою МВС і Міноборони. У МВС вони створювалися як підрозділи патрульної служби міліції особливого призначення. Найбільш відомими батальйонами МВС були «Дніпро-1» і «Донбас», які майже відразу ж включилися в боротьбу з проросійськими сепаратистами.
У складі військового відомства створювалися батальйони територіальної оборони (БТрО), які восени 2014 року були переформовані на окремі мотопіхотні батальйони і включені до складу загальновійськових, танкових і артилерійських частин ЗСУ. У кожній з областей України було створено щонайменше по одному БТрО, але в деяких областях існувало по два, а то й по три таких підрозділи. Таким чином, після початку агресії вдалося сформувати близько 40 БТрО.
Окремо стоять формування Правого сектора, які також почали створювати свої батальйони, об'єднавши їх у Добровольчий український корпус (ДУК ПС). У різний час представники ПС повідомляли, що до складу ДУК входять до 20 батальйонів. Наприкінці 2015 року один із керівників і засновників ПС Дмитро Ярош покинув організацію. Після цього він заснував ще одне добровільне об'єднання – Українську добровольчу армію, УДА.
Загалом, станом на серпень-вересень 2014 року, було відомо про 37 воюючих добровольчих підрозділів, що діють як у складі МВС, так і в складі Міноборони, а також Правого сектора. Бойовий шлях цих загонів склався по-різному. Наприклад, добровольчий батальйон Нацгвардії «Азов» пізніше розрісся до розмірів полку, взяв активну участь у звільненні від бойовиків Маріуполя в червні 2014 року. В подальшому «Азов» продовжував захищати це місто.
Під час трагічних для ЗСУ подій під Іловайськом у серпні 2014 року разом з підрозділами ЗСУ у «котел» потрапили батальйони «Донбас», «Дніпро-1», «Світязь», «Херсон», «Миротворець», «Шахтарськ». Бійці цих підрозділів змушені були потім пробиватися з оточення, забезпеченого регулярними військами російської армії, які вторглися на територію України, щоб уберегти так звані «ДНР» і «ЛНР» від повного військового розгрому.
З іншого боку, на думку головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, катастрофа під Іловайськом сталася з вини 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття», який самовільно покинув свої позиції під Амвросіївкою, оголивши фланг українських сил.
У центрі різних скандалів опинялися й інші батальйони, наприклад, «Шахтарськ» і «Айдар», а батальйон «Донбас», командиром якого був народний депутат Семен Семенченко (Костянтин Гришин) врешті-решт розпався. Про це стало відомо в березні 2016 року.
За рік до цієї події, 2015 року, українська влада закликала всі добробати, які не входять до складу Міноборони, МВС чи СБУ, або увійти до складу цих структур, або роззброїтися.
Приводом до цього стали спроби використовувати добровольців у бізнес-конфліктах. Наприкінці березня 2015 року трапився конфлікт довкола компанії «Укрнафта», яку хотіли вивести з-під контролю структур, що належать бізнесменові Ігорю Коломойському. Пан Коломойський всерйоз готувався до силового варіанту вирішення конфлікту з державою і звіз на захист офісу «Укрнафти» озброєних людей в камуфляжі, серед яких впізнали бійців батальйону «Січ». З'явилася навіть інформація про те, що до Києва звезли близько 2 тисяч озброєних добровольців, які нібито мали намір «винести» АП. На щастя, ситуація вирішилася мирним шляхом, хоч і коштувала Коломойському посади голови Дніпропетровської ОДА.
Вливаючи підрозділи до складу регулярних військових формувань, влада вирішила забезпечити єдиноначальність, покінчити з вольницею, а також запобігти створенню так званих «приватних армій», які можна було б використовувати як інструмент для політичної боротьби, рейдерських захоплень і навіть для повалення влади. Загалом цей процес виявився успішним: встановити повний контроль не вдалося хіба що над ДУК ПС. Проте між командуванням і керівництвом ДУК зараз налагоджено повну взаємодію, а деякі бійці ДУК підписали контракти з Міноборони.
Той факт, що добровольчі батальйони втратили свою самостійність і зараз «розмиті» в складі «офіційних» частин і підрозділів, уже не дозволяє використовувати їх як якусь третю силу, за допомогою якої окремі політики могли б спробувати захопити владу в країні. Загалом добровольчий рух, у якому взяли участь найбільш активні члени суспільства, а також його підтримка з боку громадян, якраз і виявилися тим фактором, що його не врахував Кремль, плануючи агресію проти України. Добробати змогли не тільки затримати розповзання сепаратизму, але й виграли час, що дозволило запустити неабияк проржавілу українську військову машину. А коли основний тягар війни ліг на плечі ЗСУ, добровольці продовжували надавати армії допомогу.
Проте український добровольчий рух повторив історичний шлях подібних структур в інших країнах – він був змушений у тій чи іншій мірі прийняти «офіційні» правила гри. З одного боку, влада намагалася навести порядок у силовому блоці, а з іншого – боялася найбільш «пасіонарних» громадян, які підписали вирок попередньому режиму. Наразі добровольчий рух практично зійшов нанівець. Пояснюється це, в тому числі, й «застиглою» ситуацією на фронті. Але можна не сумніватися, що в разі серйозної ескалації агресії добровольчий рух в Україні відродиться.
Денис Попович, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»