Триває конфлікт між Україною й сусідніми Угорщиною та Румунією через закон про освіту. Нещодавно в Будапешті активісти ультранаціоналістичної партії «Йоббік» провели біля посольства України акцію під назвою «самовизначення Закарпаття». Таким чином, західні сусіди нашої країни активно проводять «донбаський сценарій», який, як відомо, завершився вторгненням на територію нашої країни регулярних частин російської армії. Чи можливо таке у випадку з Угорщиною та Румунією і які шанси ЗСУ перед арміями цих країн?
В акції біля українського посольства в Будапешті, яка відбулася 13 жовтня, взяли участь понад сотня активістів угорської ультранаціоналістичної партії «Йоббік». Учасники акції виступали за «самовизначення Закарпаття», де проживають близько 150 тисяч угорців, що компактно розселилися вздовж кордону. Причиною проведення акції стало ухвалення українського закону «Про освіту», який уже став предметом дискусій у ПАРЄ. На думку угорської сторони, положення цього закону, що стосуються необхідності вести навчання в школах українською мовою, ущемляють права національних меншин.
Клімкін пояснив очільнику МЗС Угорщини зміст освітньої реформиУгорській стороні було детально роз'яснено зміст освітньої реформи і представлені аргументи про безпідставність побоювань щодо забезпечення прав угорської меншини.
Проти цього закону спільно з Угорщиною виступила й Румунія, хоча її дії менш активні. Наприклад, акція того ж «Йоббіка» очевидно мала державну підтримку, тому що про неї угорський МЗС заздалегідь попередив українську сторону. До слова, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто найбільш активно висловлює протест проти українського закону, закликаючи Європу навіть запровадити санкції проти України за недотримання положень Угоди про асоціацію з ЄС про права національних меншин.
Крім того, Будапешт активно підтримує закарпатських угорців фінансово й навіть пропонує Україні дозволити їм мати подвійне українсько-угорське громадянство. А оскільки прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан є одним з європейських «друзів» президента РФ Володимира Путіна, проглядається спроба розпалити сепаратистські виступи на Закарпатті за «донбаським сценарієм».
Як відомо, історія сепаратизму на Донбасі завершилася вторгненням на територію нашої країни регулярних частин армії РФ у 2014 році. Війна на сході України триває досі. Водночас відкрите вторгнення армій Угорщини та Румунії на територію України (або навіть поява угорських і румунських «зелених чоловічків») є практично неможливою. Цього не дозволять ані в Євросоюзі, ані в НАТО: членами Альянсу є Угорщина і Румунія, крім того, з НАТО активно співпрацює Україна. Але якщо все-таки це станеться, які шанси української армії проти нових противників?
Варто визнати, що угорська та румунська армії ще за часів Першої та Другої світових воєн не відрізнялися видатними бойовими якостями. Після Другої світової війни ці держави увійшли до соціалістичного блоку. Їхні армії підживлювалися можливостями радянського ВПК. До моменту розпаду СРСР на території Угорщини та Румунії залишилося досить багато радянської військової техніки, значна частина якої стала непридатною. А після переходу під парасольку НАТО обидві країни поклалися на можливості Альянсу. Наприклад, Міністерство оборони Угорщини заявило про скорочення сухопутних військ Угорщини з 30 до 22 тисяч осіб, мотивувавши це тим, що немає необхідності більше захищати кордони, а варто зосередитися на контролі ситуацію всередині країни.
Про те, що являють собою збройні сили Угорщини, докладно розповів координатор групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець. За його словами, до сухопутних військ Угорщини належать, серед іншого, 5 батальйонів на БТР-80/80А, один танковий батальйон на радянських танках Т-72М1 та розвідувальний батальйон, озброєний аналогом радянської же бойовий розвідувально-дозорної машини БРДМ-2. «Це приблизно 30-33 танки й 370-380 БТРів», – уточнив Машовець.
За його словами, Угорщина має також 24 радянські 122-мм гармати Д-20 і десяток чеських 155-мм самохідних знарядь DANA-ZTZ. У бойовому складі угорських ВПС також перебувають 12 шведських багатоцільових винищувачів Saab, не менш ніж 24 радянських МіГ-29 і МіГ-29 УБ, знятих з озброєння ще в 2010 році; 18 вертольотів Мі-8, з яких десять одиниць модернізовані за європейською програмою і 8 радянських ударних вертольотів Мі-24, з яких 4 перебувають на консервації. «За гострої необхідності одна 128-ма гірничо-піхотна бригада, підсилена одним-двома фронтовими батальйонами «Правого сектору», розжене цих агресорів-загарбників до чортової матері», – констатував Машовець.
З Румунією все дещо складніше. Річ у тім, що ще в довоєнні часи Румунія розглядалася як потенційний суперник нашої країни через територіальні претензії до України, зокрема, на острів Зміїний у Чорному морі. Спір за цей клаптик суші з багатими родовищами нафти й газу навколо нього був вирішений у міжнародному суді – як вважають в Україні, не зовсім на користь нашої країни.
Чисельність збройних сил Румунії становить близько 100 тисяч осіб. Останнім часом вони проходять активну модернізацію, проте основою її озброєння й раніше є стара радянська техніка, щоправда, покращена на місцевих підприємствах ВПК. Наприклад, більшість румунських танків (більш ніж 500 одиниць) – це TR-55, що представляють собою модернізацію дуже старого радянського танка Т-55, розробленого 60 років тому.
Скасування освітнього закону: як вирішити «мовне питання» з УгорщиноюМіністр освіти України відкрито звинуватила угорську сторону в розповсюдженні неправдивої інформації щодо мовного питання, а в Будапешті тим часом вимагають скасування закону. Чи є вихід із цього конфлікту, розповіли експерти.
При цьому румуни були б не проти відновити Велику Румунію. Так, у 2012 році в Румунії вийшов у світ роман «Кров на Дністрі» авторства письменника Кристіана Негреа. Роман описує сценарій вторгнення Румунії до Молдови, якому протистоять українські війська й придністровські збройні формування. Сценарій абсолютно фантастичний, тому що важко уявити, за яких умов придністровці захотіли б повоювати за суверенітет і територіальну цілісність Молдови. Проте роман моментально став бестселером, що свідчить про популярність цієї теми серед громадян Румунії.
Водночас румунська армія також не призначена для наступальних операцій і, на відміну від української, майже не має бойового досвіду (якщо не брати до уваги миротворчу місію в Іраку). Тому навіть спільний наступ угорської та румунської армій на Закарпаття та Буковину ні до чого не призведе: Угорщина та Румунія – це не Росія, навіть об'єднані сили цих двох країн не можна порівняти.
Однак сепаратизм на Закарпатті може стати реальністю в разі дестабілізації ситуації в Києві або колапсу центральної влади. Тоді згадані регіони, в яких усе ж сильні прорумунські та проугорські настрої, самі можуть відколотися від України.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»