Майдан, організований Міхеілом Саакашвілі в Києві, змушує шукати паралелі з подіями Революції Гідності в 2013-2014 роках. Поки не видно, за рахунок чого прихильники екс-президента Грузії можуть домогтися «імпічменту» Петра Порошенка. Але й у 2014 році ніхто не міг впевнено прогнозувати повалення Віктора Януковича. До цього результату попереднього главу держави привела низка помилок, яких уже почав припускатися Петро Порошенко.
Як відомо, Майдан 2013-2014 років почався після того, як Віктор Янукович несподівано відмовився від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Відомий журналіст Соня Кошкіна наводить матеріали, з яких можна зробити висновок про те, що такий розворот був несподіваним навіть для найближчих соратників Януковича і, скоріш за все, був зроблений під впливом президента РФ Володимира Путіна. Але навіть втручання Путіна залишало Януковичу багато можливостей для того, щоб запобігти кривавому розвитку подій 18-20 лютого 2014 року й навіть зберегти за собою владу.
Антигрузинська кампанія: чи візьмуться США мирити Порошенка та СаакашвіліПосольство США відреагувало на ситуацію із затриманням Міхеіла Саакашвілі, закликавши українську владу дотримуватися законів. Яка роль Вашингтона в цьому конфлікті, розбирались експерти.
Найпростіше це було зробити на найперших етапах Євромайдану, коли люди тільки вийшли на площу, відгукнувшись на заклики в соціальних мережах, що пролунали 21 листопада 2013 року. Наприклад, 22 листопада, народу на Майдані було мало, менше, ніж міліції, яка охороняла площу. Опозиційні політики Юрій Луценко та Віталій Кличко, що виступали перед людьми, не пропонували жодного плану дії, який, на їхню думку, міг би змусити Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію. Це говорить лише про те, що Євромайдан на самому його початку був абсолютно спонтанною подією, яку ніхто не намагався планувати, тому що заплановані події завжди мають координаторів та лідерів.
У цьому сенсі нинішні протести відрізняються від подій 2013 року саме тим, що вони мають свого лідера в особі Міхеіла Саакашвілі. Утримаємося від прогнозів щодо того, чи вдасться прихильникам екс-президента Грузії домогтися «імпічменту» Петра Порошенка, хоча б тому, що й у 2014 році ніхто не міг упевнено передбачити, чим завершаться масові протести в центрі Києва. Але вже видно, що і тоді, і зараз влада робить одні й ті ж помилки.
По-перше, не здійснюється жодних спроб домовитися з протестувальниками. В 2013 році це досить просто було зробити, особливо до жорстокого розгону студентів бійцями «Беркута», 29 листопада. Але ж Віктор Янукович міг, наприклад, вчинити так, як уже робив у 2010 році під час так званого «підприємницького Майдану», коли просто вийшов до протестувальників разом із прем'єр-міністром Миколою Азаровим. Просте й зрозуміле пояснення спонукальних мотивів (хоча б навіть без згадки «фактора Путіна») з конкретними обіцянками нових дат підписання Угоди про асоціацію, можливо, й не повернуло б авторитет Януковичу в очах європейських лідерів, але зберегло б його в очах власного народу. І, скоріш за все, могло б запобігти подальшому кривавому розвитку подій.
Однак Віктор Янукович зразка 2010 та 2013 років – це різні люди. В 2013 році Янукович вирішив нічого не пояснювати й нічого не помічати. Так само чинить і нинішній президент Петро Порошенко. Він не намагається домовитися, донести свої аргументи до протестувальників, переманити людей на свій бік.
Замість цього відразу відбувається друга помилка часів Януковича: влада виливає на опонента компромати, справжність яких ще належить довести (зв'язок Міхеіла Саакашвілі з бізнесменом-утікачем Сергієм Курченком), й роблить досить незграбні спроби силового впливу на учасників протесту (йдеться про невдалу спробу затримати Саакашвілі 5 грудня).
Ми пам'ятаємо, що в 2013-2014 роках здійснювалася не одна спроба розігнати Майдан силовим шляхом. Перша спроба – розгін студентів 29 листопада – лише розлютила народ. Друга спроба, 10 грудня, завершилася тим, що «Беркут» майже завдав поразки протестувальникам, але не зміг захопити останній форпост Майдану – будівля КМДА. І третя спроба була зроблена вже 18-20 лютого 2014 року, в розпал найбільш кровопролитних вуличних боїв. Силовики й тоді були зупинені біля останньої межі, але в Києві вже палала війна, в якій стояло просте запитання: «або ми, або вони».
Затримання та компромат на Саакашвілі: російський слід і втручання СШАМіхеіла Саакашвілі звинувачують за трьома статтями ККУ, а в ГПУ як доказ його зв'язків з екс-режимом надали розмову політика з олігархом Сергієм Курченком. Оцінку ситуації дали експерти.
До ситуації «або ми, або вони» в 2014 році якраз і призвело небажання влади домовитися з народом, оцінити серйозність протестів, мовляв, «саме розсмокчеться», а також невдалі спроби вирішити проблему силовим шляхом. Кожна з цих невдач лише зміцнювала протестувальників у правоті своєї справи й у думці, що влада слабка, деморалізована та взагалі боїться свого народу. З кожним витком ескалації поле для компромісу звужувалося й, нарешті, практично зникло 18-20 лютого, коли в столиці пролилося багато крові.
Нинішня ситуація в Києві ще дуже далека до вуличних боїв. Але вона впевнено рухається в цьому напрямку, тому що Міхеїл Саакашвілі вже відмовляється підкорятися вимогам прийти на допит, публічно принижує генерального прокурора, а нечисленні поки прихильники Міхо натхненні тим, що їм вдалося відбити свого лідера під час спроби його затримання 5 грудня. Водночас будь-яких виразних дипломатичних або силових спроб влади вплинути на ситуацію поки не простежується. Але зараз не 2014 рік і внутрішній конфлікт в умовах війни на Донбасі може привести державу до катастрофічних наслідків.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»