Кінець 2017-го видався для влади несамовитим. Череда перемог уряду на реформаторському фронті та інтенсивна робота Генеральної прокуратури мали визначити позитивний перелом, під знаком якого й пройшов би 2018-й. Петру Порошенку тільки й залишалося б, що їздити на об'єкти, стрічки розрізати й виголошувати натхненні промови перед захопленою публікою. Воріженьки гинули б від його переможного сяйва, як роса на сонці, й у 2019-му вдячний народ вніс би президента на руках на другий термін. Все, однак, понеслося кудись в інший бік.
Можна скільки завгодно характеризувати протестні акції прихильників і попутників Саакашвілі як карикатуру на Майдан, але це не скасовує факту, що рік закінчується помітним вимушеним зростанням зусиль влади на стримування протестів та їх дискредитацію. І якщо масштаб і градус невдоволення не досягли критичних значень, державна політика від цього не стала виглядати переконливіше. Банкова перейшла в режим підморозки, утримання влади, вона не наступає, вона відбивається.
І добре б, якби було що захищати, але ж нічого. Грудневе опитування від КМІС визначило президентський рейтинг Петра Порошенка в 6,5% від усіх опитаних, Володимира Гройсмана – в 1,4%, а Арсенія Яценюка – в 0,4%. І це за статистичної похибки в 1,5%. Керівники країни та лідери правлячих політичних сил, м'яко кажучи, непопулярні. Можливо, їх заспокоює, що потенційні суперники також не показують захмарних результатів, у Юлії Тимошенк, що лідирує, якихось 7,9%. Очевидно, що главу уряду ніхто не сприймає як самостійну політичну фігуру, і в сумі підтримка Гройсмана та Порошенка десь дорівнює підтримці Юлії Володимирівни.
При тому, що на вибори готові йти й визначилися зі своїм кандидатом лише 38% українців, наявною є відсутність у громадян інтересу та симпатії до чинних лідерів і політичних сил, включаючи опозицію, представленим на електоральному ринку. Всі вони не те й не про те. І дивно очікувати, що в когось із цих фігур, що намозолили публіці очі, раптом візьметься нова якість, виборці щасливо стрепенуться й переймуться довірою до сьогодні цих персон.
Конфлікт Данилюка з Луценком: із чим пов'язане протистояння та кого звільнить АПГолова Мінфіну вимагає відставки генпрокурора, а той своєю чергою ще влітку написав листа прем'єру з проханням звільнити Данилюка. Що відбувається між очільниками Мінфіну й ГПУ та чи дійде справа до чиєїсь відставки, розбирались експерти.
Західні партнери вже відкритим текстом тикають носом у корупцію та відсутність належних зусиль у боротьбі з нею. Натомість триває приборкання антикорупційних органів. Перейшла у відкриту форму гризня між міністром фінансів і генеральним прокурором, що показує рівень внутрішньої довіри й злагодженості роботи в правлячій команді. Нерви вже погані, а стрес лише зростатиме. Юрій Луценко, на успіхи якого, очевидно, покладалися великі надії, оскільки в суспільстві існує колосальний попит на справедливість, в короткі терміни перетворився на проблемну для самої влади фігуру, що регулярно збирає глузування, обурення та інше невдоволення громадян. Оскільки в самостійність учорашнього голови фракції БПП та чоловіка представника президента в парламенті не вірить ніхто, накопичений ним негатив б'є безпосередньо по Петру Порошенко, й що далі, то більше.
А ще до справи не брався Ігор Коломойський, вражений поданим проти нього позовом у Вищому суді Лондона. Цей величезний любитель троллінгу та компромапту може багато розповісти й показати про чинну систему влади та її представників, й, напевно, повномасштабно цим займеться в доступному для огляду майбутньому, притоплюючи правлячу команду.
І якої якості кави, і скільки її має бути, і який чарівник має її випити, щоб оживити владу, яка занепадає на очах, не знає ніхто. Таку різдвяну казку навіть придумати складно, а вже втілити – й поготів.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»