І 4 роки по тому є що обговорити в історії з «диктаторськими законами» від 16 січня 2014 року. Деякі тодішні норми були все-таки ухвалені пізніше в інших законах (або чекають своєї черги). Багатьох із тих, хто голосував тоді руками, ми знову обрали: кого до парламенту (64 депутати й лише 10 із них – за списками «Опоблоку»!), кого – мером обласного центру. Конституційний суд, який перебував довгий час в анабіозі, раптом прокинувся під кінець минулого року й дозволив депутатам, які тоді голосували, знову обіймати посади керівників вищих навчальних закладів...
Ухвалення наспіх зляпаних законів незаконними методами стало 4 роки тому одним із каталізаторів загострення ситуації в центрі Києва – настільки, що число жертв протистояння на Майдані й у околицях стало стрімко зростати. Нікого ні за що не покарали – це не новина. Дивує інше: наскільки цинічно нові правителі зневажають процедури (в тому числі той же регламент ВР) і те, наскільки спокійно ми на це реагуємо тепер.
Звідки кінцівки ростуть
Любителі конспірології впевнені: ті закони були потрібні лише для того, щоб спровокувати сплеск насильства, помножити жертви й зробити ситуацію на Майдані незворотною. Навіщо? Для того, щоб із Кремля потім дали команду Януковичу тікати, а в Путіна вже були розв'язані руки для анексії Криму та кривавого проекту «Новоросія». Може, хтось Януковича й підставляв тоді з найближчого оточення (Льовочкін? Ахметов?), може, «політ» диригента Партії регіонів Михайла Чечетова з вікна своєї квартири якось і пов'язаний з цією історією – колись правда вилізе назовні. Нам же здається, що за «елегантністю» рішення проблем нинішня влада мало чим відрізняється від колишньої. Ну, дуже потрібно було якось «погасити» тоді Майдан – ось комусь і здалась ідея «диктаторського пакета» вдалою. Ну то й що, що голосували руками, а протоколи Рахункової комісії з потрібними результатами заготовили заздалегідь? Хіба хоч хтось покараний, хоча б заочно? До речі, чинний нині принцип заочного засудження якраз був у тому самому «диктаторському пакеті», який уже через 12 днів ті ж самі депутати скасували, але потім уже післямайданний парламент деякі з них знову ухвалив.
Саме після того «голосування кінцівками» Євромайдан остаточно перетворився на Революцію Гідності. Точніше, для людей це була революція – для тих, хто не боявся загинути за Гідність. А для нинішньої влади? Норми ті «драконівські» згодом спокійно «запхали» до інших законів. А за наругою над процедурами, наприклад, історія з ухваленням закону «про Луценка-генпрокурора» переплюнула не лише історію 4-річної давності, а й ситуацію з друком накладу «Урядового кур'єра» з оголошенням Віктора Януковича президентом у листопаді 2004 року. Люди, які тоді боролися з цією фальсифікацією, якраз і віддали в травні 2016 року команду друкувати «Голос України» з поправками до закону про прокуратуру (вони дають право стати генпрокурором людині без юридичної освіти, тобто Юрію Луценку) ДО того, як він був проголосований у сесійній залі! І «піпл схаває». Але ж і колишній системі влади багато прощали – гнів людський накопичувався, поки не вихлюпнувся у вигляді обурення на Майдан. Нинішня влада взагалі не думає про справжній (а не оперетковий) третій Майдан? Відсутність народної підтримки у двох убогих спроб зімітувати Майдан якраз і говорить про те, що людей не обдуриш, а просто не накопичилося ще достатньо злості, однак її рівень уже досить високий. Втім, ми відволіклися.
Ніколи такого не було й ось знову
Через рік після «зґвалтування» демократії ганебним голосуванням імені Олійника-Калетника (а їм оголошені підозри в організації фальсифікації голосування) тодішній спікер Володимир Гройсман назвав 16 січня 2014 року чорним для українського парламентаризму й розвитку української держави. Любитель пафосу Гройсман закликав народних депутатів нового скликання не повторювати помилок своїх попередників і «зробити все для того, щоб Україна відбулася». І що ж вони зробили? Ухвалили більшість «драконівських» норм у трохи іншому вигляді в інших законах! Кармічно правильно, що після цілковитої підтримки комуністами Януковича в тому «голосуванні» їхню норму – про кримінальну відповідальність за публічне заперечення чи виправдання злочинів фашизму – потім усе ж ухвалили в трохи відредагованому вигляді: поза законом нарівні з фашистською оголосили також не менш злочинну й нелюдську комуністичну ідеологію. Думаю, дуже багато аплодували такому рішенню стоячи.
Перш за все потрібно сказати, що не всі тодішні нововведення були такими вже «драконівськими» – деякі були списані із законодавства цілком демократичних країн й їх існування в Україні цілком виправдане. Але були й переписані абсолютно безглузді норми з російських законів – про боротьбу з так званим «екстремізмом» (в розумінні Москви, звичайно) і про «іноземних агентів». Навіщо було все це запихати до одного пакета (з 11 законів та 1 постанови) й ухвалювати таким скандальним і брутальним чином? Наприклад, передбачена тоді норма про заочне засудження в нас у результаті ухвалена, хоч і в дещо іншому вигляді, й смішно читати тепер люту критику цієї самої норми з тієї ж Росії. А ще запроваджувався штраф (лише) за невиконання законних (!) вимог представників СБУ або перешкоджання їхнім діям і посилювалися покарання за аналогічні дії щодо працівників правоохоронних органів. А вам подобається спостерігати сьогодні за повною безпорадністю цих органів? Якби ця норма діяла, то цікаво було б поспостерігати за її застосуванням, припустимо, щодо Міхеіла Саакашвілі, який втік від цілого підрозділу СБУ. Але це зовсім не означає спробу виправдати ту ідею.
А ось фіксація порушень Правил дорожнього руху у нас таки має запрацювати до кінця поточного року. Щоправда, 4 роки тому депутати вирішили, що винним можна вважати власника транспортного засобу незалежно від того, чи він був за кермом! Зрозуміло, що це була спроба придушити «Автомайдан». Але уявіть: тодішня ж норма про заборону колон із більш ніж 5 транспортних засобів насправді діє й донині, а ухвалена вона ще в 2001 році Кабміном! Але фактів її застосування на практиці знайти не вдалося, й відповідальність передбачена у вигляді штрафу до 510 гривень. А 4 роки тому за це передбачалося забирати права від року до двох і навіть вилучати машину (щоправда, платно).
Суворість не завжди погана
Основним завданням парламентських маріонеток Віктора Януковича 4 роки тому було придушення Майдану – це й викликало цілком виправданий гнів протестувальників. Читаємо в пресі того періоду про ухвалення диктаторських законах: «Порушення правил проведення мітингів каралося штрафом або ув'язненням до 10 діб. Заборонялася участь в демонстраціях з використанням засобів, що ускладнюють ідентифікацію особистості, присутність на мітингу з відкритим вогнем, піротехнікою, зброєю, газовими балончиками, вибухівкою тощо. Засобами, а також в одязі, «схожому на форму співробітників правоохоронних органів», з покаранням у вигляді штрафу або арешту до 15 діб. Аналогічне покарання передбачалося за несанкціоноване встановлення наметів, сцени, звукопідсилювальної апаратури». Недемократично, зрозуміло, але кількамісячний бомжатник імені Міхеіла Саакашвілі під стінами Верховної Ради – це інші крайнощі. Як і наметове містечко з вимогою звільнення з колонії Юлії Тимошенко. А ось феєрверки все-таки заборонили – і що, ви не чули нескінченних вибухів ночами на минулі свята? За таке варто було б карати порушників хоча б із поваги до ветеранів, які пройшли фронт, але ця «драконівськя» норма сьогодні взагалі не діє – в нас суворість закону часто компенсується його невиконанням.
Ключові події Революції Гідності. РетроспективаЗа 3 роки після початку Революції Гідності «Слово і Діло» вирішило нагадати хронологію основних подій у центрі Києва восени 2013-взимку 2014 років.
Одним з ухвалених рівно 4 роки тому законів заборонялася діяльність ЗМІ, що не мають державної реєстрації. Зате сьогодні привільно себе почувають відверто антиукраїнські ЗМІ, що мають реєстрацію й не відчувають жодних труднощів у своїй роботі від відповідних органів, а мали б! Добре хоч пропагандистські російські канали вилучили з кабельних пакетів, а інтернет-рупори у вигляді російських соцмереж і деяких ресурсів відключили на рівні провайдерів. Щоправда, росТБ спокійно можна дивитися й сьогодні за допомогою супутникових антен, а смакувати та примножувати антиукраїнський бруд у тих же «Однокласниках» без проблем можна за допомогою найпростішої технології VPN. Може, варто було б із цим щось зробити? І про ідею продажу стартових пакетів мобільного зв'язку суворо за паспортом (була й така норма в «диктаторському пакеті»): спроба ухвалити відповідний закон провалилася минулого літа, але від самої ідеї ніхто не відмовився, й будуть ще спроби її узаконити. І чим це погано?
Ще одним тодішнім законом запроваджувася кримінальна відповідальність за «екстремістську діяльність» – виготовлення й поширення, в тому числі через інтернет, матеріалів, які закликають (обґрунтовують, виправдовують) до насильницької зміни або захоплення влади, порушення суверенітету або територіальної цілісності держави, незаконного втручання в діяльність влади, а також до порушення прав, пропаганди нерівності або розпалювання ворожнечі за якимсь критерієм (в тому числі соціальним) і мотивованих цією ворожнечею масових заворушень, порушень громадського порядку, хуліганських дій, актів вандалізму. Заборонялося здійснення екстремістської діяльності громадськими об'єднаннями та релігійними організаціями. Якби правильно, цивілізовано, відповідно до Конституції і з хартії про права людини виписати такі норми, то хіба не знайшлося б їм зараз застосування? Це стосується й деяких релігійних організацій, що сіють ненависть і розбрат, що беруть участь ідеологічно (і не тільки) в агресії Росії проти України, нагороджують на окупованих територіях бойовиків церковними нагородами... А що почастішали заклики «вишиватників» «відгородити Донбас стіною й забути про нього» – хіба вони проповідують не те ж саме, про що якраз і мріяли тамтешні сепаратисти, закликаючи «Путін, введи війська» і всіляко допомагаючи окупантам? Цим «патріотам» плювати на те, скільки тисяч людей загинуло за територіальну цілісність України і скільки десятків мільйонів (без перебільшення) громадян мріють про якнайшвидше возз'єднання країни під українським прапором?
Вбити дракона
За задумом авторів «драконівських законів» потрібно було саджати за незаконне збирання та поширення конфіденційної інформації про співробітника правоохоронних або судових органів. Але ось з'явились електронні декларації та вся країна (і всі охочі в світі) змогли побачити незліченні багатства, які абсолютно незрозуміло звідки взялися, скромних чиновників і суддів. І що ж? Минув перший шок, і всі продовжили займатися власним виживанням, забувши про наших слуг, що купаються в розкоші. Може для того й тримає уряд більшість українських громадян напівголодними, щоб зайві думки в голову не лізли, а всі сили йшли на боротьбу за шматок хліба? Це, звичайно, риторика – думається, прийде час, коли запитання про походження багатств працівників держапарату виникнуть у суспільстві з усією гостротою. До речі, що «драконівського» було в тодішньому законі про спрощення процедури залучення депутатів парламенту до кримінальної відповідальності, минаючи регламентний комітет ВР (а в його нинішньому вигляді таку норму навіть можна було б вважати благом)? Адже тепер знову наполегливо заговорили про скасування недоторканності нардепів крім ситуацій, безпосередньо пов'язаних з виконанням ними обов'язків законотворців (але ж й вибори скоро, а ця теза завжди додає голосів тим, хто її використовує). До речі, ще генпрокурор Віталій Ярема 3 роки тому сказав, що покарати рядових депутатів за голосування 16 січня 2014 року не можна – Конституція гарантує їм свободу голосування й неможливість залучати їх до відповідальності за будь-яке рішення. Інша річ – організатори фальсифікацій, але вони зараз далеко, й навіть заочно ніхто з них не відповів. Крім, хіба що, Михайла Чечетова на Вищому Суді, але залишимо його грішну душу в спокої.
4 роки тому вводилася кримінальна відповідальність за блокування державних і громадських будівель (до 5 років позбавлення волі). Але ця ідея тепер знову вирує в деяких депутатських головах, а розбурхала їх недавня історія зі спробою захоплення прихильниками Міхеіла Саакашвілі Жовтневого палацу в Києві. І нічого, що деякі з них самі ж брали участь в облозі урядових будівель 4 роки тому або навіть були комендантами добровільно відданих під потреби Майдану громадських будівель у центрі Києва. Забули? Ну й не можна не відзначити: починав Міхеіл свій рімейк Майдану в тих же приблизно датах, що і Євромайдан в 2013-му. Щоправда, під незрозумілими для більшості громадян гаслами.
Але йдеться не про це й не про те, що Мустафа Найєм, який вважає себе одним з авторів Євромайдану, цього разу дуже швидко залишив акції. Тепер уся надія команди Саакашвілі на нові помилки влади, щоб знову розгойдати ситуацію після свят. На 16 січня 2018 року планувалося до розгляду в парламенті якраз одне з найбільш суперечливих питань – закон про реінтеграцію Донбасу. Чи буде заради чого збирати людей на чергове віче за типом того, що відбулося 4 роки тому? Не буде жодного «кривавого Водохреще», як би хто не намагався – наші люди надивилися крові на Майдані й на фронті. Але це не означає, що «драконячи» нас влада може відчувати себе безкарно й привільно. Під час Помаранчевої революції «5 канал» Петра Порошенко активно крутив чудовий фільм Марка Захарова «Убити дракона» – про те, що цей жорстокий «звір» живе насправді в кожному з нас у вигляді конформізму та обивательства. Скільки б лицарі не вбивали правлячих «драконів», це не матиме сенсу, адже лицар стає на його місце при владі й уподібнюється йому. І так буде доти, доки ми не дозріємо, щоб убити дракона в собі. Тож драконьте нас сильніше, Петре Олексійовичу!
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»