Політична партія «Слуга народу» відразу бадьоро стартувала: з'явившись на світ у грудні, вона за опитуванням, проведеним того ж місяця фондом «Демократичні ініціативи» та Центром Разумкова, отримала підтримку 3,3% всіх опитаних і 4% тих, хто має твердий намір голосувати. Вже цей результат впритул наближає артистів до ветеранів вітчизняної політичної сцени – партій Ляшка, Бойка та Садового, чиї показники на якісь крихти вищі.
Простої юридичної реєстрації політичного філії «Кварталу 95» вистачило, щоб залишити далеко позаду пару десятків партійних проектів, які не перший рік тужаться не злитися із сірим фоном, але в результаті самі його й утворюють. Зрозуміло величезна спокуса, яка може виникнути, припустимо, в Ігоря Коломойського, вкластися в справу й спробувати вичавити з неї скандально високі дивіденди.
Залишимо осторонь припущення про перспективи «Слуги» доти, доки не підуть кроки, які підтверджують серйозність несерйозною ініціативи. І не будемо обговорювати рівень гумору й тонкощі освітлення «Кварталом» деяких тем: багатьох від них просто нудить, але більшість, потрібно визнати, все-таки готові аплодувати. Поки спробуємо зрозуміти, з яким громадським замовленням ми в цьому випадку маємо справу, коли «Слуга народу» з кіно перетворюється на партію, й це перетворення вітають громадяни чималим числом.
Майбутній президент України: співак, «принцеса» чи силовикУ наступному році в Україні відбудуться президентські вибори. Максим Кречетов ділиться думкою, хто може зайняти офіс на Банковій.
Найочевидніше, це небажання підтримувати політиків традиційного типу й готовність голосувати за політизованих неполітиків. Третє місце Святослава Вакарчука, слідом за Порошенком і Тимошенко, в листопадовому вимірі президентських рейтингів – із цієї ж опери. Цікаво, як на зміну старому трюку, коли першу п'ятірку-десятку мордатих пузопіджачників розбавляли відомим культурним діячем, приходить принципова відмова розглядати політиків як варіант. Звичайно ж, це свідчення жорстокої кризи української політики, ознак якої й без того вистачає.
Необхідна умова для народної підтримки – широка позитивна впізнаваність, а вона, своєю чергою, є наслідком системної роботи. У випадку «Кварталу 95» ідеться взагалі про налагоджений конвеєр підгортання аудиторії, який без збоїв працює багато років. Ретельно відібрана й зіграна група «фронтменів», добре завантажені «штабні» райтери та адміністратори. Сам Володимир Зеленський добре поєднує лідерські риси та командні.
Ось, власне, те, чого український виборець чекає й не дочекається від політиків, і ось чому він готовий плюнути на політиків і пошукати в іншій стороні. Ще раз: системність, налагоджена командна робота, наявність міцної лідерської групи й, власне, цікавого лідера, який при цьому не затуляє команду. І як результат – успішність. А люди скучили за успішністю.
Політики з народу: хто стане новим «героєм» і яких союзів очікувати2018-й – передвиборчий рік для українських політиків. Відповідно, вже незабаром партії активізуються в цьому напрямку. Яких нових союзів і проектів очікувати, розбирались експерти.
В українській політиці немає історій успіху. Це постійна низка ганебних провалів як індивідуальних кар'єр і репутацій, так і проектів. Цікаво чути про спроби нинішніх партій провести ребрендинг або спорудити якусь спільну платформу. Жодна платформа не витримає такої кількості і ваги збитих... ні, навіть не льотчиків, тому що ця публіка до польотів виявила повну нездатність, помножену на небажання літати й нерозуміння, навіщо цей екстрим взагалі потрібен.
Тому особливою привабливість матиме нова людина в українській політиці, що символізує успіх, яка політала сама й обіцяє зліт тим, хто повірив у неї. Чи такий Зеленський та його артисти? Для трьох відсотків уже так. Клоуни? Так вони цього, на відміну від політиків-клоунів, і не приховують. І ці клоуни хоч живі, співають і танцюють.
Так, це важлива умова: щоб живі. Від нинішніх діячів тхне мертв'ячиною, вони позбавлені енергетики самі й немов висмоктують силу з країни. Зомбі Рабінович свої відсотки підтримки має значною мірою через назву партії – «За життя». Тому що, відчуває виборець, чи не відчуває Рабіновича, інші, здається, навпаки. А ось і не здається.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»