2018-й – четвертий рік від початку процесу анексії Криму. 27 лютого стало відомо про появу «зелених чоловічків» у Криму, коли озброєні люди захопили адміністративні будівлі в Сімферополі. Згодом у цих людях упізнали військових РФ.
Про це в ексклюзивному матеріалі «Чи могла Україна захистити Крим» для «Слова і Діла» розповів журналіст, військовий експерт Денис Попович.
Попович нагадав, що після захоплення будівель «зелені чоловічки» захопили аеродром у Бельбеку, куди почалося перекидання підкріплення, й приступили до облоги українських військових частин у Криму.
«Після цього був «референдум», відторгнення Криму й втрата не лише територій, а й майже всього флоту разом із технікою. Значна частина силовиків, що дислокувалися в Криму, також вирішили не переїжджати на «материк», – зазначив експерт.
Посилаючись на дані військової прокуратури, він уточнив, що станом на кінець лютого 2014 року в Криму перебували 20 315 українських військовослужбовців різних збройних формувань, у тому числі майже 13,5 тисячі військовослужбовців ЗСУ та понад 2,5 тисячі військовослужбовців Нацгвардії.
Повернути Крим: що обіцяли політики після анексії півострова20 лютого 2014 року Росія почала анексію Криму. Слово і Діло зібрало обіцянки українських політиків після окупації півострова.
«Це угруповання поступалося російським військовим, яких, за словами Путіна, в Криму налічувалося до 25 тисяч. При цьому президент РФ у березні 2014 року запевнив, що ця кількість відповідає підписаним РФ міжнародним договорам. Крім того, українці поступалися росіянам в авіації, можливості флоту, а також, судячи з усього, в самій якості військ», – пояснив журналіст.
За його словами, незважаючи на такі різні цифри, українське військове командування планувало прорив до Криму. За даними групи ІС, 6 березня 2014 року Генштаб планував військову операцію в Криму, ґрунтуючись на тому, що Кремль спочатку не визнавав присутності російських військ на півострові, але цей план був розкритий. Також нинішній начальник Генштабу заявляв про підготовку десантної операції в Криму.
«Зокрема, 1 березня 2014 року передбачалося перекинути на півострів 95-ту окрему аеромобільну бригаду, а також направити до Криму додаткову техніку, щоб блокувати просування росіян принаймні до степового Криму», – нагадав Попович.
Він звернув увагу на свідчення екс-міністра оборони Ігоря Тенюха, які той надав у лютому 2018 року під час судових розглядів у справі про держзраду Януковича.
«За інформацією Тенюха, на засіданні РНБО 23 березня 2014 року він доповів про результати розгортання військ у Миколаївській області та «жорстко виступив із пропозицією йти на прорив до Криму». Однак усі пропозиції про початок бойових дій блокувалися», – підкреслив журналіст.
Він акцентував, що саме Ігор Тенюх 11 березня 2014 року визнав, що українська армія не готова до війни.
«Із 41 тисячі військовослужбовців сухопутних військ фактично готовими виявилися лише 6 тисяч. Їм довелося б протистояти 220-тисячному угрупованню російської армії, яка була розгорнута на той момент біля кордонів з Україною», – пояснив експерт.
Однак, на його думку, якби зважилися на таку операцію, це могло б зупинити анексію.
«За словами ватажка терористів Слов'янська Ігоря Гіркіна («Стрєлкова»), йому доводилося буквально «заганяти до зали» кримських депутатів для того, щоб вони ухвалили рішення про проведення «референдуму», – констатував Попович.
«Однак для того, щоб армія могла виконати своє завдання, потрібна політична воля керівництва держави. Тодішні керівники країни побоялися переступити межу. Занадто великою була психологічна й технічна неготовність до війни. Занадто великим був шок від того, що противником виявилася саме Росія – найбільша й найсильніша континентальна держава. Занадто великою була залежність від думки зарубіжних партнерів, які рекомендували тягнути час і не вплутуватися в конфлікт», – уточнив він.
Це зараз ми знаємо, що Путін так і не зважився на широкомасштабне вторгнення в Україну, додав журналіст.
«Але на той момент не було такої впевненості, а 220-тисячну армію РФ, що стояла уздовж кордонів з Україною, не можна було ігнорувати», – наголосив Попович.
За його словами, були й обґрунтовані сумніви в лояльності силовиків. Наприклад, контр-адмірал Денис Березовський, призначений 1 березня 2014 року командувачем Військово-морськими силами України, наступного дня зрадив Батьківщину, присягнувши на «вірність жителям Криму та Севастополя».
На його думку, анексію Криму прискорила й втеча Януковича.
«Кримська операція була забезпечена не лише «зеленими чоловічками», а й численними проросійськими й козацькими організаціями, які в довоєнні часи були практично придушені Партією регіонів», – нагадав журналіст.
Зокрема, народний депутат від ПР Вадим Колесніченко неодноразово заявляв про «кризу проросійських партій у Криму». За його словами, до осені 2013 року ці організації перебували в становищі маргіналів, але після втечі Януковича вони відразу ж почали піднімати голову.
«Силова вертикаль повалилася, на місцях почалася тотальна зрада, а в таких випадках завжди знайдуться стерв'ятники, які спробують вкрасти те, що погано лежить. Роль такого стерв'ятника й виконав Володимир Путін», – констатував експерт.
Тому Янукович, який у критичний момент просто втік із країни, має нести частину відповідальності за здачу територій, додав він.
«З іншого боку, Революція Гідності унеможливила подальше перебування Януковича при владі. Чи знав Янукович про підготовку вторгнення та чи розраховував скористатися цим для повернення на свою посаду – питання, як і раніше, відкрите», – резюмував Денис Попович.
Докладніше читайте в матеріалі «Чи могла Україна захистити Крим».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»