У парламенті Данії, через води якої має пролягати шлях труби, підготували законопроект, що дозволяє заборонити будівництво «Північного потоку-2» як загрозу для безпеки країн. Також американські сенатори розробили законопроект, згідно з яким Дональд Трамп маэ запровадити санкції щодо осіб, які інвестуватимуть у закордонні енергетичні проекти. Ба більше, допускається арешт платежів на адресу осіб, які перебувають під санкціями, їхніх активів, запровадження заборон на боргове фінансування та укладення контрактів. Тим часом у Міненерговугілля налаштовані боротися за збереження транзиту газу через українську ГТС. Так, ще в квітні 2018 року міністр енергетики і вугільної промисловості України Ігор Насалик заявив, що Україна не погодиться на пропозицію російського «Газпрому» про транзит 10-15 мільярдів кубічних метрів газу на рік через газотранспортну систему. Планується, що Україна наполягатиме на збереженні транзиту газу після 2019 року в обсязі не менш ніж 40 мільярдів кубометрів, оскільки в іншому разі це буде економічно невигідно.
Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар зазначив, що заяву представників «Газпрому» про збереження навіть 10-15 мільярдів кубометрів на рік Україні не варто вважати гарантією.
«Це радше констатація, що такий обсяг транзиту вони ще можуть зберегти. У цієї цифри є пояснення. Це ті додаткові обсяги, які виникають в Європи на піку зимових холодів протягом опалювального сезону. Це те, що «Газпрому» буде просто складно забезпечити без українського маршруту», – пояснив енергетик.
Якщо РФ виведе на проектну потужність «Північний потік-2» й з’явиться друга гілка «Турецького потоку», то сценарій транзиту для ГТС України нульовий, додав він.
Експерт уточнив, що не буде навіть 10-15 мільярдів кубометрів, а якщо й виникатиме необхідність, адже зими бувають різними, «Газпром» може використовувати ГТС для задоволення пікового попиту.
«Ця цифра може бути меншою, ніж 10-15 мільярдів кубів», – припустив Гончар.
Зараз, на його переконання, пропозиція «Газпрому» про 10-15 мільярдів кубів спрямована на те, щоб зробити гарний жест не для України, а для німецьких партнерів, адже ще на рівні федерального уряду в 2017 році прозвучала пропозиція зберегти транзит через Україну, й відповідь РФ була саме такою: нехай беруть 15 мільярдів кубометрів.
Для ГТС ця цифра означає збиткову роботу, підкреслив він.
«Вона генеруватиме лише збитки. По-друге, це означає втрату функціональності. ГТС не працюватиме як система, лише кілька трубопроводів. Тому те, що в Міненерго не погоджуються на 10-15 мільярдів кубометрів, правильно», – наголосив фахівець.
Це розуміють і в Європі, тому називають для транзиту вдвічі більшу цифру – 30 мільярдів кубометрів, мовляв, цього вистачит, уточнив енергетик.
Однак, за його словами, ця цифра також неприйнятна, оскільки ГТС усе одно працюватиме збитково. Якщо за мінімальними мірками підходити до питання транзиту, то потрібно 60 мільярдів кубів щорічно.
Він нагадав, що такий рівень транзиту у нас був у 2015 році, коли «Газпром» мінімізував транзит, але зима була не дуже холодною.
«Це рівень нульової рентабельності ГТС, але все-таки вона буде хоча б сама себе забезпечувати. Тобто прибутку не буде, але й збитків – також. І не втратить свою функціональність як система, а не сукупність газопроводів», – пояснив експерт.
За його словами, «Нафтогаз» потребує повного завантаження ГТС, що виглядає фантастично, але так роблять, оскільки розуміють, що вимагати слід максимум, щоб отримати хоча би бажане.
Це викликає негатив у Європі, тому в РФ переводять питання в площину того, що ринок покаже, чий маршрут вигідніший.
«РФ показує, що ГТС потрібно модернізувати, а тут усе по-новому, але весь період функціонування ГТС показав, що заяви про непридатність нічого не варті. Збоїв постачання до Європи не було, окрім випадків, коли РФ спровокувала кризу», – констатував енергетик.
Німеччина просто хоче стати новим хабом, РФ підіграла цьому, ще коли йшлося про перший «Північний потік», акцентував він.
«Україна стала заручницею чужої гри», – додав експерт.
«Однак поки не може йтися про те, що з 1 січня 2020 року «Північний потік-2» запрацює на свої проектні 55 мільярдів кубометрів. Максимум, що можуть встигнути, – покласти трубу. Тому ситуація для нас поки не виглядає обнадійливою, але не виглядає й катастрофічною», – підкреслив Гончар.
«Швидко нічого не буде. Тому й «Газпром» налаштований на те, щоб вести переговори про новий транзитний контракт. Хоча зрозуміло, що вони виходитимуть із того, що ці договори були короткостроковими. Щоб потім, коли виведуть проект на потужність, відмовитися від ГТС узагалі», – пояснив він.
Не слід забувати й про «Турецький потік». У нас є ще один конкурент, хоча й не такий активний, – Туреччина.
«Стратегія РФ не лише у будівництві газопроводів в обхід, а в тому, щоб залучити на свій бік такі крани, як Німеччина та Туреччина, які відіграють роль спільників Росії в цьому питанні. РФ розпорошує транзитну функцію України між двома іншими країнами. А з експортом газу йде й експорт корупції. Звідси й інтерес до цих проектів», – наголосив фахівець.
За його словами,будь-які цифри вони можуть не виконувати, навіть ті ж 15 мільярдів кубометрів, про які самі говорять, тому якщо говорити про реальні гарантії, має бути тристоронній формат.
«Європейська комісія також має бути гарантом. Звичайно, підписувати договори із суб’єктами господарювання вони не можуть, але має бути рамковий тристоронній договір, де гарантуватиметься цифра транзиту. Якщо РФ не виконує зобов’язання, прокачує менш ніж 60 мільярдів, то з неї або стягують кошти як компенсацію, або вона сама сплатить Україні цю компенсацію. Принцип «транспортуй чи плати», – резюмував Михайло Гончар
Що обіцяли українські політики з приводу газу – в нашому огляді.
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»