Варто віддати належне Юрію Луценку, він любить говорити. Все-таки генпрокурор залишається політиком, що сильно відрізняє його від політиків, які поводяться, як чиновники, й вважають за краще вибудовувати стіну між собою й населенням. Саме так, адже це в політиків виборці, в чиновників – населення.
Наприклад, до безлічі скандалів безпосередній стосунок має МВС, але Арсен Аваков мовчить, за нього говорять радник Антон Геращенко, асоціальний соціаліст Ілля Кива або голова Нацполіцїі Сергій Князєв, хто завгодно, тільки не міністр. Президент Порошенко начебто й включився в перегони на другий термін, але проявляє себе виключно як інститут, а не людина-політик, яка пристрасно бореться за новий шанс. Якщо Порошенко щось і промовляє, то виключно за написаним, написаним спеціальними людьми «для простих людей». Усі імпровізації в суворо заданих рамках. Таке враження, що нагорі свято дотримуються правила Міранди: все, що ви скажете, може бути використане проти вас. І правда, може. Це політика, дівчатка.
Луценко подає у відставку: реакція соцмережГенеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що подасть у відставку. За його словами, він за владу не чіпляється.
На відміну від політиків, які щуляться від публічності й ніби хочуть сховатися в будиночку, прикидаючись чиновниками, Луценко цінує політика в собі, впевнений у власній могутньої ораторської силі й хизується нею за найменшого приводу й без. Завдяки цьому з'являється можливість дізнатися багато такого, про що ми б і гадки не мали, якби генпрокурор був просто нудним генпрокурором, з юридичною освітою в анамнезі.
На парламентське засідання, присвячене перебігу розслідування справи про замах на Катю Гандзюк, були запрошені керівники Генпрокуратури, Нацполіції та СБУ, й у кожному разі воно пройшло б у режимі наїзду-виправдання. У всіх цих структур було три місяці на те, щоб дістатися замовника, й без стусанів громадськості там ніхто не вельми чухався, а коли чухався, це загрожувало неприємностями непричетним людям. Але політик Луценко розгорнув очевидний сценарій і сам жорстко наїхав на опонентів. Не зупинився й після виступу, в різних непарламентських термінах розповівши окремим депутатам, що він про них думає й що їм у цьому контексті потрібно робити. Залишився, схоже, вкрай собою задоволений. Адже, говорить, має намір повернутися в політику.
Важливою новиною стала якраз непристойна відкритість одного з провідних представників влади, готовність іти на скандальне загострення, показувати зуби. Причому в ситуації, коли система регіонального феодально-ментовського свавілля, з гарантованим прикриттям у центрі, не просто проявила себе в усій красі, а стала причиною смерті рідкісної людини, й уся ця історія опинилася у фокусі уваги України й світу. Це не лише не зупиняє, а підстьобує Луценка до демонстрації свого політичного потенціалу в його найбільш крайніх формах. В особі та промовах генпрокурора – а інших просто не видно й не чутно – влада показує, що напередодні виборів не має наміру виправдовуватися, й навіть відгавкуватися не збирається, вона нападатиме.
Топ обіцянок Луценка на посаді генпрокурора УкраїниЛуценко так і не закінчив справу щодо розстрілів на Майдані, вбивство Шеремета, а також розслідування злочинів високопосадовців часів Януковича.
І нападатиме в першу чергу не на реваншистів із проросійського табору, які вільно розкинулися прямо на Печерських пагорбах, а на тих, із ким учора ще стояли на одній сцені, співаючи «Ще не вмерла», кутаючись у національні прапори. Зигмунд Фройд колись описав таке явище, як нарцисизм незначних відмінностей: найжорстокіших форм набувають конфлікти в тих народів, соціальних груп і людей, які близько взаємодіють у практичному й символічному полі. Простіше кажучи, їм є, що ділити. І тому найбрутальніша лайка з вуст Луценка була адресована Єгору Соболєву, а найглибше презирство він виявив до Мустафи Найєма. А через них – до всього руху «Хто замовив Катю Гандзюк?», обуреного перебігом справи, й, чого вже там, самої Катерини, яка була лідеркою цього руху.
Юрій Луценко, щоб зовсім не виглядати клоуном, підкріпив свої слова про відставку заявою президенту. Він дійсно впевнений у своїй політичній незамінності, хоч на прокурорській посаді, хоч на іншій. Юрій Віталійович великий любитель книг, і тому він, звичайно, пам'ятає п'єсу Леся Подерв'янського «Васіліса Єгоровна і мужичкі». На нинішній стадії своєї політичної траєкторії Луценко дедалі більше схожий на Адама Жоржовича, який «мен – п...ць усьому». При цьому генпрокурор –найбільш непопулярний політичний діяч в Україні, як показують опитування.
Самозакоханість і самовпевненість без жодних на те реальних підстав характерні для всієї влади загалом. І коли Луценко заявив своє вже знамените «відсмоктування», він передав їхній колективний ключовий месидж «населенню». Мимоволі, звичайно. Теж, знаєте, Фройд.
«Адам Жоржович робить паузу і повертається перед дзеркалом у профіль, дико скосивши очі, як скажений кінь.
Адам Жоржович. А профіль – ета вабще. П…ц усьому!»
Тут у Подерв'янського завіса. А в нас усе ще тільки починається.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»