Правоохоронці забезпечують законність виборчого процесу. Але хто ж може й має проконтролювати самих правоохоронців? Тим більше в умовах українських виборів, коли функціонування правоохоронних органів може трансформуватися у виборчу технологію. Ефективну й одночасно деструктивну для українського суспільства.
Ви скажете, є прокуратура, яка здійснює свій нагляд за діяльністю правоохоронних органів. Тим більше, що начебто маємо справжню політичну конкуренцію на рівні керівництва МВС, Генеральної прокуратури, СБУ та інших «силових» відомств. Що ж, це так по-українські. Але, на жаль, не по-європейські.
В Україні проблема силових органів у тому, що вони, скажімо так, інкорпоровані в різні олігархічні структури й значною мірою є залежними від окремих фінансово-промислових груп. Очільники таких силових структур прагнуть зберегти свій статус-кво й мати майбутнє як для себе, так і для тих політичних сил, що їх «делегували» на посаду. А тому й долучаються до виборчого процесу, й не лише в межах, передбачених законом.
Аваков погрожує назвати прізвища кандидатів, які використовують «брудні схеми»Він також додав, що МВС очікує фальсифікацій на виборах, а тому готується оперативно реагувати на порушення.
До того ж в Україні для силових органів характерна чітка ієрархічна структура, присутній жорсткий контроль згори до низу. В результаті вплив центрального керівництва на місцеве може бути визначальним. Що дозволяє й на місцях унаслідок прямої вказівки з центру чи бажання місцевого керівництва догодити Києву грати на користь конкретної політичної сили чи кандидата в президенти.
Не варто й забувати, що в Україні достатньо високий показник працівників «силових» структур. Зокрема, як приклад, до лав Національної поліції України входять приблизно 150 тис. працівників. Безперечно, це не найвищі показники в світі: є ж Китай з 1,6 млн поліцейських, Індія з 1,5 млн і США з 900 тис., проте головним показником прозорості та ефективності функціонування поліції є не загальна кількість працівників, а їх співвідношення з населенням держави та принципи побудови ієрархічної вертикалі.
В Україні на одного поліцейського припадає приблизно 265 громадян, що абсолютно відповідає світовій практиці (США – 362, Китай – 120, Індія – 128, Данія – 429, Російська Федерація – 623), а також загальноприйнятій європейській практиці з показником співвідношення правоохоронців/населення – 1/250-350 громадян.
Якщо ж говорити власне про європейський досвід та досвід країн Заходу, то там є національна поліція та муніципальна. І якщо перша відповідає за дотримання законності та боротьбу зі злочинністю в масштабах всієї країни, то друга – муніципальна поліція – опікується повсякденними проблемами громадян, зокрема й забезпеченням законності під час виборів.
При цьому місцева, тобто муніципальна, поліція залежна від місцевої громади й фактично підконтрольна їй. Відповідно, навіть якихось натяків на політичну заангажованість у громад не виникає. Та й загальна кількість національної/федеральної поліції є несуттєвою щодо загального населення: наприклад, у Німеччині на 83 млн населення припадає лише 40 тис. працівників федеральної поліції (з показником співвідношення 2075), решта – це поліція земель ФРН.
Словом, як то кажуть, «відчуйте різницю – в нас і в них».
Ярослав Телешун, політолог, експерт Українського центру суспільного розвитку, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»