Зіткнення СБУ з МВС під час виборів – це, звичайно, позамежна дикість, але, в загальному, не більше дика, ніж створення мереж з підкупу голосів. Причому в умовах, коли практично відкрито готується підкуп, взаємна боротьба силовиків краще, ніж їх одностайне небажання помічати порушення закону. В ідеальному випадку вони повинні були б спільними зусиллями на далеких підступах припиняти зазіхання на демократію, але де ми, а де ідеал. Якщо вже поліція і спецслужби по вуха в політиці, нехай хоча б конкурують, один одному заважають, частково нейтралізуючи власний негативний вплив. Та й штабам, де відчайдушно мали намір скоригувати результат на свою користь, острашка: кому охота раптом стати цапом-відбувайлом у чужих іграх і замість поганих грошей заробити реальний термін?
Незручно нагадувати, але доводиться: взагалі-то вся система державної влади в Україні тримається на тендітній голці народовладдя. Всякий, хто намагається її погнути в свою користь або зламати, скоює злочин проти народу України, норовить підмінити волю народу своїм дрібним шкурним інтересом. Навіть якщо тому, хто зазіхає на суспільні основи, здається, що інші громадяни ідіоти і їх потрібно терміново рятувати, коректуючи результати виборів «в правильному напрямку», злочин не перестає бути злочином.
Вибрані невідомо ким і як представницькі органи нікого не представляють, втрачається сенс їх підзвітності, легітимність відсутня в принципі. Розкол між самопризначеною верхівкою і суспільством наростає, з демократією прощаємося, ризикуємо попрощатися з країною. Тому облави на електоральних шахраїв повинні бути не менше нещадні, ніж на сексуальних маніяків чи ворожих диверсантів, а спіймані на застосуванні таких технологій політики дискваліфіковані довічно і розділити місце на лаві підсудних з жадібними стрілочниками. Це знову-таки в ідеалі.
Президентські вибори: як Аваков намагається виступити в ролі арбітраАваков закликав уникати підкупу виборців і запевнив, що жоден із кандидатів у президенти не отримає преференцій.
У ньому ж, в цьому самому ідеалі, неприпустима приватизація державних силових структур окремими діячами. Навіть виражена особлива лояльність як мінімум непристойна, нехай би і головнокомандувачу. За спогадами Джеймса Комі, глави ФБР, призначеного Бараком Обамою в 2013 році і звільненого у 2016 році Дональдом Трампом, задовго до закінчення належного десятирічного терміну повноважень, його збентежила якраз вимога заявити про особисту відданість новому господареві Білого дому. За чотири місяці президентства Трампа той ініціював дев'ять зустрічей з Комі, в той час як з Обамою глава ФБР бачився всього чотири рази за три роки. Коли приручення не вдалося, Джеймс Комі був звільнений, як і вся верхівка бюро, а пов'язаний з цим скандал не вщухає досі. І він, в свою чергу, має безпосереднє відношення до спроби злочинного втручання в президентські вибори в Сполучених Штатах.
Масштаби наслідків цієї безпрецедентної заварухи в Америці ще належить побачити, все уповання лише на міць традицій і титанову міцність американських демократичних інститутів. А нам на що сподіватися? З традиціями і інститутами в Україні біда, і за п'ять років, що минули після Майдану, ступінь занедбаності стала тільки наочніше: за свій варіант перемоги на виборах воюють «татове» СБУ і «арсенове», а деякі вважають, що просто вже «мамине» МВС .
У свій час наші керівні діячі дуже любили називати себе державниками. Причому це говорилося неодмінно з суворим обличчям, підкреслюючи власний героїзм, як знамените порошенківське «ми палили рейтинги, щоб заграва освітлювала шлях країни до порятунку». На Майдані в річницю розстрілу паркани, а державі ніхто нині так не загрожує, як «державники». Не те вони палили весь цей час, не те.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»