Новини з Казахстану на певний час витіснили на другий план події передвиборчої кампанії й навіть дозволили українцям трохи підбадьоритися. В нас, звичайно, ще та демократія, але перейменування столиці на честь живого лідера або призначення його дочки керівником парламенту – це якось сильно за межами того, що вважається прийнятним в Україні. Не факт, що ми вищі за це, але точно сильно не поруч. Такі відмінності називають цивілізаційними.
Питання перейменування Астани на Нурсултан не зайняло багато часу. Обидві палати парламенту визнали, що можна не заморочуватися референдумом, а Конституційна рада підтвердила: повний порядок. Даріга Нурсултановна замінила на чолі Сенату Касим-Жормата Токаєва, який до виборів став президентом. Єлбаси – «лідер нації» – довічно очолив Раду безпеки й залишив під повним контролем правлячу партію. Назарбаєв нікуди, звичайно, не пішов, він трохи посунувся. Вибудовується й тестується система, яка має прийти на зміну тридцятирічному одноосібному правлінню колишнього першого секретаря ЦК Комуністичної партії Казахстану.
Токаєв склав присягу та вступив на посаду президента КазахстануЦеремонія відбулася на спільному засіданні палат парламенту Казахстану в будівлі Мажилісу. Токаєв займатиме посаду президента Казахстану до закінчення виборчого терміну в квітні 2020 року.
Наскільки для сходу важливий особливий статус лідера й усілякі символічні та матеріальні свідчення цього, настільки в нас жваве бажання бачити керівником першого серед рівних. І ось тут цікаво. Очевидно, що в Казахстані також є люди, які хотіли б мати країну з більш вестернізованим стилем управління, але точно не вони визначають тамтешні порядки. В Україні ж, незважаючи на два серйозних антіелітних виступи й багаторазово заявлений курс на Європу, азійські замашки – базова якість правлячого класу.
Стиль Леоніда Кучми був більшою мірою радянським, ніж азійським, але ж у радянському східного з надлишком: все на особистих відносинах. Саме при ньому стрімко зросли й стали на крило українські олігархи – коло нуворишів з особливими зв'язками й можливостями у владі. Відрада Заходу й чоловік своєї дружини-американки Віктор Ющенко був зніженим гедоністом, яких небагато знайдеться в спекотних широтах. Віктор Янукович у короткі терміни в одній із найбідніших країн Європи ледь не обійшов Креза: добро з Межигір'я вивозили КрАЗами. Петро Порошенко всі роки в політиці стрімко фінансово зростав і до президентської посади прийшов у статусі надзаможної людини, а напрацьований стиль керівництва – це класична авторитарна манера, яка прикрасила би будь-якого середньоазійського правителя.
Всі вони, українські президенти, кожен по-своєму, абсолютно характерні представники нашого політичного класу, в якому від Заходу хіба що бренди одягу та марки годинників. У зв'язку з цим виникає запитання, наскільки виправдане бурхливе веселе обговорення просунутими українськими громадянами екзотичних, як на перший погляд здається, нововведень у суспільному й політичному житті Казахстану. Тобто обговорювати, звичайно, неодмінно потрібно, але при цьому уважно озираючись на всі боки й відзначаючи знаки азійщини – як ті, що в'їдаються в буденність і не впадають в очі, так і зовсім свіжі, начебто огляди плакатів поліцією перед офіційним мітингом за участю глави держави.
Із певною гордістю заведено підкреслювати непередбачуваний характер нинішніх виборів: ось, мовляв, куди ступив політичний прогрес. При цьому майже одностайно говорять про те, що, всупереч даним соцопитувань, не залишають шансів чинному президенту в другому турі, ймовірність перемоги Петра Порошенка надзвичайно висока. Чому, чому? Тому. Напевно, тому що в нас анітрохи не Азія.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»