Мова ворожнечі – таким словосполученням можна було охарактеризувати спілкування українців за останні кілька місяців у соціальних мережах та й у приватних розмовах. Кульмінацією фейків, обміну образами, недоречними жартами та сатиричним глузуванням один над одним стали останні два тижні напередодні другого туру виборів президента України.
На тлі словесних баталій та ідеологічних протистоянь прихильників двох кандидатів разючим контрастом стала промова чинного президента Петра Порошенка, який визнав свій програш і привітав свого наступника на посаді глави держави. Тим не менш слід враховувати, що ще кілька днів тому штаби обох кандидатів не уникали жодного приводу, щоб не вилаяти один одного.
Кожен прихильник одного з двох претендентів на найвищу посаду в державі вважав за необхідне підтримати свій вибір за рахунок образ іншого. Зверхність, безапеляційність, небажання прислухатися до раціональних аргументів, агресія та відверта зневага опонента стали такими ж символами нинішньої виборчої кампанії, як і брендовані банери та чисельні слогани.
Політична боротьба й справді подекуди нагадує спорт. Втім, важливо не переступати межі, кордони яких, як правило, задають політтехнологи та працівники виборчих штабів кандидатів. Після виборів президента ми отримали дуже поляризоване суспільство, яке може ще більше «наелектризуватися» напередодні парламентської кампанії. На відміну від спорту, де також трапляються ексцеси руйнівних некерованих випадів, у політиці на кону значно суттєвіші загрози. І час зрозуміти, чому важливо та як саме варто протистояти проявам агресії, які роз’єднують суспільство.
Технологія «противсіхів»
Варто нагадати, що таборів, які ворогували, під час президентської кампанії-2019 було ще більше напередодні першого туру голосування. Виборчі штаби вигадували низку способів, як змусити прихильників одних кандидатів розсваритися з потенційними союзниками, після чого конкуренти могли отримати значно кращий результат. «Розділяй і володарюй» – прадавня виборча технологія, яку в деталях описах класик політичної думки доби Середньовіччя Нікколо Мак’явеллі.
Перші 100 днів на посаді президента: чому Зеленський на роздоріжжіУ Зе команді говорять, що після виборів Володимир Зеленський подасть до Верховної ради законопроекти про імпічмент президента та скасування депутатської недоторканності.
Навіть у другому турі виборів таборів, що ворогували, було кілька. Щонайменше, крім прихильників Петра Порошенка та Володимира Зеленського, низка виборців прийшли на вибори, щоб просто зіпсувати (!) свої бюлетені. Тобто висловити свій протест та незгоду з позиціями обох кандидатів у президенти. Таких, за попередніми даними екзит-полів, у другому турі було щонайменше 1,5% серед тих, хто проголосував.
У 2010 році такі виборці мали можливість оголосити про свою позицію завдяки рядку «проти всіх» у бюлетені. У другому турі Юлія Тимошенко програла Віктору Януковичу з різницею в 3,48% голосів. Тоді як громадян, що проголосували за рядок «не підтримую жодного з кандидатів» було 4,36%. Це були виборці, які не побачили свого кандидата серед фіналістів другого туру, й так само, як і цього року, вирішили не ігнорувати вибори, а прийти й проголосувати проти обох кандидатів на посаду президента.
Уже напередодні місцевих виборів у 2010 році рядок «не підтримую жодного з кандидатів» завбачливо виключили з бюлетенів для голосувань. Втім, це не означає, що проблема протестного голосування зникла. Адже високий відсоток тих, хто не підтримує жодного з кандидатів свідчить про наявність прихованого електорального потенціалу серед активних громадян. Які завдяки кумулятивному ефекту можуть повести за собою значно більшу частину суспільства. І 2, 3 чи 4% «протестників» легко перетворюються на 10-12 чи навіть 14% голосів «за» інші політичні цінності.
На прикладі 2010 року важливо згадати, як тодішні політтехнологи та працівники виборчого штабу Юлії Тимошенко відреагували на її поразку – вони звинувачували в програші передусім українців, які проголосували «проти всіх». Мовляв, саме тих кількох відсотків не вистачило для перемоги над Віктором Януковичем, а самі «противсіхи» стали жертвами майстерної політтехнології.
У 2019 році ситуація значно складніша, адже каналів комунікації набагато більше. Як і шляхів для політтехнологічних маневрів з метою сегментування потенційних виборців.
Дороги ворожнечі ведуть до Майдану
Чим небезпечна така ситуація? Перш за все, своїми політичними наслідками. Коли виборчі штаби перебувають у постійному стані напруги й ворожнечі, про жодні коаліції та співпрацю говорити не доводиться. Реформи гальмуються, домовленості нівелюються.
Зеленський перемагає на виборах президента України: реакція соцмережВолодимир Зеленський з великим відривом перемагає на президентських виборах в Україні. Розбиралися, що про це думають у соцмережах.
Вочевидь, боротьба «всіх проти всіх» триватиме й до парламентських виборів наприкінці жовтня, і навіть після – коли партіям, які потраплять до нової Верховної ради, доведеться шукати формат співпраці.
Однак таке токсичне середовище виносить на порядок денний питання про сталість політичних інститутів і громадянську співпрацю. Й розчарування знову лікуються акціями протестів, протистоянням, Майданом.
Імовірно, що точки для об’єднання та розуміння віднайти набагато легше, ніж здається. Адже якщо розкласти електорат Володимира Зеленського на фрагменти, легко побачити, що він на 2/3 складається з протестних виборців. А це завжди – про швидке розчарування та завищені очікування, які завжди настпають після етапу надій і надмірних сподівань.
Із високою ймовірністю соціологи говорять про те, що вже за півроку Володимир Зеленський втратить щонайменше третину свого електорату. Глибина та стрімкість падіння залежатиме не лише від того, скільки з обіцяного він встигне зробити та яких реальних результатів досягне, а й від того, наскільки його команда зможе вдало прокомунікувати всі його ініціативи, історії успіхів та невдач. Саме комунікації з виборцями так бракувало в останні роки президентської каденції Петра Порошенка – будь-яка критика впиралася в тишу з боку його команди чи, навпаки, шалений опір із табору провладних політологів та експертів.
Передвісником «холодного душу», який очікує на виборців Зеленського, стала заява його штабу про те, що президент не може зменшувати тарифи й особисто «не саджає» корупціонерів. Вочевидь, команда нового президента готується до тривалого протистояння з парламентом та можливим супротивом з боку Кабміну. Адже більшість у Верховній раді та чинний Кабмін мають багато спільного з командою Петра Порошенка й здавати свої політичні позиції ніхто так просто не збирається.
Україна обрала президента. Чому Зеленський?В Україні 21 квітня відбувся другий тур президентських виборів. За даними екзит-полів та обробки більш ніж 90 відсотків протоколів, із великим відривом лідирує Володимир Зеленський.
Тож очевидно, що в Петра Порошенка спробують створити максимальну кількість запобіжників, щоб ізолювати Володимира Зеленського виключнов межах повноважень президента України, прописаних у Конституції. Тоді як новообраний президент намагатиметься знайти нових партнерів та заручитися підтримкою найнесподіваніших політичних гравців та стейкхолдерів. Хто виграє цей батл – гарантовано зможе отримати більше дивідендів під час парламентської кампанії. Якщо, звісно, новий президент не наважиться на авантюру з розпуском Верховної ради до 27 травня.
Українському суспільству поки дуже бракує твердого ґрунту у вигляді розвиненого й політично освіченого громадянського суспільства, яке могло б стати запобіжником для будь-якої влади й обставин. Чи то йдеться про хаос і безлад, чи, навпаки, про тенденцію до узурпації, саме об'єднана мережа громадських організацій із чітко визначеними маркерами «червоних ліній» може стримати будь-який крен.
Щоправда, нинішні президентські вибори показали дуже гарну тенденцію – сталість демократичних процедур. Петро Порошенко визнав і прийняв результати виборів, привітав переможця й укотре на пострадянському просторі закріпив за Україною статус найбільш демократичної держави. Адже якщо вибори передбачають принцип змагальності, якими б недосконалими методами не користувалися опоненти під час виборчих кампаній, це все ж є гарантією цивілізованого принципу зміни влади та правлячих еліт. А це значний здобуток у демократичному суспільстві.
Залишається лише сподіватися, що технології нагнітання паніки та роз’єднання залишаться в минулому, адже що більше років незалежній українській державі, то освіченішими й досвідченішими стають її виборці. Незалежно від того, за кого вони віддають свій голос. Адже частина виборців Володимира Зеленського обіцяє вже протягом року запитати його про реальні результати його роботи. А в разі саботажу чи спроб ошукати виборців гарантують новий Майдан. Що ж, поки саме протест на Майдані залишається останнім аргументом для політиків усіх попередніх поколінь. Чи стане образ протестного потенціалу українців гарним нагадуванням для команди Володимира Зеленського про «червоні лінії», за які заступати не варто, стане зрозуміло вже незабаромо. Максимум – упродовж першого року його повноважень.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»