Володимир Гройсман своєю заявою про участь у парламентських виборах окремим проектом, тобто окремим від «Солідарності» Порошенка, перемкнув увагу громадськості, що запала на підсумки президентської кампанії. Якраз через ці підсумки значення боротьби за Верховну раду різко зростає, але хто до неї готовий?
Зрозуміло підвищена увага до нової «партії влади», однак «Слуга народу» ще більш невизначена величина, ніж її неформальний лідер. Хто й кого поведе на вибори від імені головної надії країни? Опитування відразу роблять «Слугу» лідером у списку тих, кому віддають перевагу українські виборці, при цьому не можна сказати, що результат значний: згідно з квітневими даними КМІС, лише 12,4% проголосували б за партію Зеленського серед усіх опитаних (25,9% серед тих, хто визначився).
Ситуація дуже нагадує розклади перед президентською кампанією, коли не був відомий остаточний склад учасників. Все, включаючи лідерів, демонстрували якийсь невеликий відсоток, і вся картинка сильно змінилася, щойно пішла реальна боротьба. Поки ж дійсно незрозуміло, які проекти продемонструють переконливий конкурентний потенціал.
Взяти, наприклад, «Солідарність». Очевидно, БПП в нинішньому вигляді припинить існування, й заява Гройсмана про відхід в автономне плавання свідчить про завершення існування блоку, принаймні, в нинішньому вигляді, тому що він піде точно не один. Володимира Борисовича можна зрозуміти. «Я не хочу бути статистом у наступному політичному сезоні», – говорить він, а за керівництва Порошенка в нього немає можливості висунутися на головну роль. Зрештою, він себе також бачить новим обличчям української політики, і якщо суспільство сформулювало запит на нових, то обов'язково потрібно себе активно пропонувати й просувати. Якщо вже на те пішло, Володимир Гройсман лише на п'ять днів старший за Володимира Зеленського.
Чи є життя після виборів: що об’єднає політичні табори, які ворогуютьЖорсткий розподіл громадян на агресивні фан-клуби політиків став політтехнологічною тенденцією цих виборів. Які наслідки це може мати для суспільства , аналізував політолог Олександр Радчук..
Інша річ, що глава непопулярного уряду, напевно, сильно переоцінює свою особисту популярність, а якщо ще й проект вийде навпіл із «Народним фронтом», який давно не ловлять передвиборні радари, то й узагалі може вийти пшик.
Схоже, що й Петро Порошенко, який парадоксальним чином купається в любові виборців після провальної президентської кампанії, погарячкував, за інерцією завершених перегонів пообіцявши активну участь в боротьбі за парламент. По-перше, нинішні неповні 25% його персональної підтримки гарантовано будуть розтягнуті окремими партійними проектами, в яких не буде нестачі в ніші націонал-патріотів, націонал-демократів і «державників». Станом на квітень БПП, ще в нерозібраному вигляді, мав лише 6,6% (13,9% від тих, хто визначився). А будь-який результат, окрім найбільш значного, не влаштує колишнього президента: статус зобов'язує. По-друге, цей статус не дозволить Порошенку почуватися затишно в майбутньому парламенті в загальному ряду голів фракцій, неймовірний дауншифтинг. Тожо не виключено, що «Солідарність» відправиться в парламентську перегони без Порошенка, а що вона без нього? При тому, що залишається велике питання, що вона навіть із ним. Все-таки він персонально символізує протилежний полюс запитам на оновлення.
Велика проблема в «Батьківщини». Партія завжди була допоміжним механізмом із просування Юлії Володимирівни на керівництво країною. Зараз, коли зрозуміло, що президентства їй більше ніколи не бачити, ймовірно, що й масовий інтерес до «Батьківщини», і так не ажіотажний, може помітно згаснути. Саме час згадати великі складнощі, з якими партія потрапила до Верховної ради в 2014 році. Поки КМІС фіксує прохідні 12% від тих, хто визначився, але це за свіжими слідами першого туру, де особисто Юля отримала 13,4%.
Під загрозою Радикальна партія, Олег Ляшко був мало кому цікавий у президентській кампанії (5,48%), де з'явився інший яскравий герой. Партія поки на межі проходження – 4,8% від тих, хто визначився, але Рінат Леонідович може й згорнути фінансування за таких розкладів, хоча у його іншого проекту, «Опоблоку» Олександра Вілкула, взагалі все погано: 2,3% від тих, хто визначився.
Зеленський узагалі сильно псує картинку колишнім регіоналам, переманюючи електорат. Так, у медведчуківської «Опозиційної платформи» поки 15,7%, але знову незрозуміло, що від них залишиться до виборів, які будуть справжнім викликом промосковським силам. Перевірку виборцем пройде справжній рівень впливовості Віктора Медведчука та його ідей в Україні. Кум не хоче розчарувати кума, перед яким завжди виступав у більш прикрашеному вигляді, ніж це відповідало реальності.
Усе дуже погано в «Самопомочі», яка стрімко розтратила колишні рейтинги, нинішні 1,4% просто виштовхують партію Садового в будь-які коаліції, самим не пройти. Несолодко й «Громадянській позиції» Анатолія Гриценка, якому просто зіпсував життя Ігор Смешко зі своєю «Силою і честю». Зараз ці проекти ділять по 5%, але це, знову ж таки, в умовах, коли ще не зрозуміло, які нові партії та об'єднання заявляться для участі. Приклад Зеленського показав, що яскрава несподівана подача може принести несподіваний успіх, і грати в яскравих і несподіваних будуть багато, частіше незграбно й безуспішно, але при цьому віднімаючи такі потрібні іншим голоси.
Одне поки зрозуміло: за півроку до виборів, які все-таки відбудуться, скоріш за все, в конституційні терміни, ніхто не може навіть приблизно окреслити склад майбутнього парламенту. Сюрпризи на президентській кампанії не закінчилися.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»