Президент Володимир Зеленський уже понад місяць перебуває на своїй посаді. За цей час у його роботі вже були і досягнення, і провали. Одне з досягнень – це виконання обіцянки в частині перезапуску Мінського процесу, яка втілилася у факт розведення сил протиборчих сторін у районі Станиці Луганської. Провал – це повернення російської делегації до ПАРЄ. І хоча значна частина відповідальності за цю невдачу лежить на колишній владі, її плоди доведеться пожинати саме Володимиру Зеленському. «Страсбурзька змова» може сильно сплутати мирні плани новообраного президента.
З моменту своєї інавгурації, яка відбулася 20 травня, президент Володимир Зеленський встиг дати 22 обіцянки. Як уже повідомляло «Слово і Діло», виконати вдалося 3, провалити – 5. Серед виконаних обіцянок можна назвати спробу перезавантажити Мінський процес для того, щоб припинити вогонь на Донбасі.
«Я думаю, в нас будуть кадрові заміни ... Ми будемо діяти в межах Нормандського формату ... У кожному разі, ми будемо продовжувати мінський напрямок і йти до кінця заради того, щоб припинити вогонь», – пообіцяв свого часу президент. Він почав саме з кадрових змін. Зокрема, 3 червня Володимир Зеленський повернув Леоніда Кучму до складу Тристоронньої контактної групи (ТКГ) з мирного врегулювання ситуації на Донбасі.
Наступним кроком стало розведення сил протиборчих сторін у районі Станиці Луганській. Воно почалося близько опівдня 26 червня. Під наглядом представників ОБСЄ та командувача ООС Олександра Сирського українські війська відійшли від КПВВ «Станиця Луганська». Те ж саме мали зробити й бойовики. Таким чином, відстань між противниками тепер становить близько 2 км.
Можливість розвести війська в Станиці з'явилася після стійкого припинення вогню, яке тривало протягом 7 днів. Такого затишшя, до слова, не спостерігається на інших ділянках фронту. Варто відзначити, що ініціатива розведення сторін саме в районі Станиці належить не Зеленському – ці спроби робилися й раніше.
Зокрема, ще 22 вересня 2016 року ТКГ у Мінську підписала угоду про розведення підрозділів протиборчих сторін на трьох пілотних районах – у Петровському («ДНР»), Золотому («ЛНР») та Станиці Луганській («ЛНР»). Відтоді безуспішні спроби розвести війська саме в Станиці Луганській робилися неодноразово. Зараз це, нарешті, вдалося. І хоча ми говоримо про імплементацію рішення, ухваленого три роки тому, той факт, що хоча б на одній ділянці фронту вдалося зробити крок до мирного врегулювання, вже дає надію.
Інша річ – ціна цього врегулювання. І тут ми змушені згадати про невдачі. Зокрема, про повернення російської делегації до складу ПАРЄ. На перший погляд, ситуація в Страсбурзі й процедура виконання Мінських угод не мають жодного зв'язку, але це лише на перший погляд.
Відповідальність за повернення делегації РФ до складу ПАРЄ, яке вже встигли охрестити «страсбурзькою змовою», здебільшого лежить на колишній владі. Саме за неї й сформувалися передумови для такого рішення, перешкодити якому не зміг навіть відчайдушний опір українських делегатів. Однак пожинати гіркі плоди цієї ситуації доведеться саме Володимиру Зеленському.
Коментуючи рішення ПАРЄ поновити повноваження російської делегації, президент України зазначив, що намагався переконати в зворотному Еммануеля Макрона та Ангелу Меркель. «Дуже шкода, що наші європейські партнери нас не почули, а вчинили інакше», – написав Володимир Зеленський у своєму Facebook.
РФ у ПАРЄ: сім країн оголосили демаршПредставники семи держав-членів Ради Європи залишають сесію ПАРЄ, протестуючи проти безумовного повернення РФ в асамблею.
Відлучення делегації РФ від роботи в ПАРЄ свого часу стало частиною санкцій, накладених на Росію за агресію проти України. Рішення ж її повернути стало першою ластівкою, що свідчить про те, що й надалі зарубіжні партнери України, на допомогу яких так розраховував новий президент, діятимуть так, як їм вигідно, а не так, як цього хотілося б українській стороні.
Це абсолютно не означає, що Україну чекає ескалація бойових дій, але це може означати, що подальший мирний план координуватиметься не з офісу президента нашої країни, а диктуватиметься учасниками Нормандського формату, куди, крім України, входять також Росія, Франція та Німеччина.
Можна нагадати, що саме Франція та Німеччина були головними драйверами повернення російської делегації до ПАРЄ. Саме Німеччині вигідне будівництво газопроводу «Північний потік-2» в обхід України. І, нарешті, в далекому 2008 році саме Франція та Німеччина, виступаючи в інтересах Росії, заблокували отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО.
Іншими словами, учасники Нормандського формату всіляко вітатимуть мирні кроки Володимира Зеленського. Але події навколо ПАРЄ вказують на те, що остаточне рішення ухвалюватиметься зовсім не в Києві й не обов'язково задовольнятиме передвиборчі обіцянки нового українського президента й узагалі інтереси нашої країни. Відведення військ у районі Станиці Луганській – зайвий тому приклад. Військовий експерт Михайло Жирохов нагадує, що в 2016 році ідею про три пілотні зони безпеки підтримали саме представники «нормандської четвірки». За словами Жирохова, Станиця Луганська – це плацдарм на березі Сіверського Донця з єдиним збереженим вздовж лінії зіткнення в Луганській області мостом. Іншими словами, це важливий вузол оборони ЗСУ на луганському напрямку.
Міст у Станиці – пішохідний, до того ж потребує ремонту. Однак окупаційна «влада», тому й наполягає на відведенні українських сил на цій ділянці, щоб відремонтувати міст і підготувати його до проїзду військової техніки. «Зараз європейці відчули слабкість влади й буквально змусили Зеленського виконати вимоги окупаційної влади частини Луганської області. Це перший пробний камінь «зливу» Донбасу», – пише Жирохов.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»