У серпні таки дала знати про себе втома від довгих політичних хвилювань, і в Україні відчутно позначився інформаційний провал. На інерції передвиборчої боротьби ЗМІ та соцмережі ще намагаються за звичкою брати на октаву вище під час коментування рядових, пересічних подій, чи й зводячи в ранг подій те, що ними не є, але виходить мляво.
Сезонний відходняк не вичерпує причин обміління інформаційної річки. Занадто багато чого сталося за останні кілька місяців.
В першу чергу це, звичайно, відхід на узбіччя політичного життя ще вчора перших її величин, та й навіть сьогоднішніх. Україна зовсім оцінила якусь унікальну стратегію, запропоновану їй Володимиром Гройсманом, і результат прем'єрської партії відбив справжній інтерес людей до молодого й зухвалого глави уряду. Володимир Борисович усе ще керує Кабміном, але вже не ньюсмейкер. Відпустка йому нині дуже личить.
Намагається продукувати новини генеральний прокурор, який повернувся з відпустки, але Юрій Луценко якось узагалі випадає з картинки, ніби Санта Клаус на 8 березня: і свято давно не свято, і герой із чужої опери, а підсміюється, ніби геть свій. Випадковим глядачам не по собі, всі чекають, коли він залишить сцену.
Для спілкування із суспільством журналісти не потрібні: в мережі обговорюють заяву БогданаАндрій Богдан заявив, що команді Зеленського не потрібні журналісти для спілкування із суспільством. За його словами, виборча кампанія це довела.
Учорашній президент проявляє себе лише як клієнт Державного бюро розслідувань. Ним і про нього було стільки сказано в короткий період до поразки й після, що вичавити з Петра Олексійовича якусь новину практично неможливо, а він цьому, здається, вже й радий.
Юлія Володимирівна давно перестала трусии інформпростір чимось дивним, Святослав Іванович освоїв мистецтво не дивувати в більш короткі терміни, ніж Тимошенко. Якісь висловлювання Медведчука займають більшою мірою самого Медведчука. І це ті, кому вдалося зачепитися за таке-сяке політичне майбутнє. Що говорити про півсотні людей, включно з недавніми кандидатами в президенти, які, здавалося, визначали обличчя української політики. Вони, зрозуміло, розгублені й не дуже уявляють, як себе застосувати найближчими роками, в надії на те, що попереду десь ще випаде шанс, ще оцінять і покличуть. А зараз скорботно мовчать.
Всіх вище названих і зазначених зрозуміти можна. Не хочеться розуміти щасливих переможців, які вперто не породжують новин. До початку роботи парламенту двадцять днів, і як їх наповнити суспільно важливим змістом – схоже, болісна проблема для тих, хто прийшов нібито створювати новий світлий світ на руїнах старого й темного. При цьому розклад такий, що лише «слуги» на чолі з найголовнішим слугою й можуть бути провідними виробниками новин, весь фокус уваги на них, руйнівників-творців, іншим залишається лише коментувати. Тільки коментувати поки нічого, крім нудного офіціозу, який слизом обволікає Зеленського, хоча й тут знаходяться мазохісти-любителі.
І в цьому контексті безперервні проблеми нової команди з пресою можуть виявитися зовсім не випадковими і не зводиться до міжсезоння, календарному й політичному, або до складнощів організаційного становлення. Якщо є про що говорити, з пресою із задоволенням говорять, і це зовсім не перекреслює уваги до інших каналів інформування широкого загалу. Якщо ще немає грандіозних звершень, говорять про грандіозні плани, з палаючими очима й захлинаючись від ентузіазму.
Можливо, ретельно готуються й раптом як заговорять! Зеленський виконає, тут сумнівів немає. Тільки лякають холодні очі тих, хто його оточує, представляє та вже підставляє. А з певного моменту, як ми добре пам'ятаємо за іншими випадками, нікому буде не цікаво, що він там виразно говорить.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»