Очікується, що вже до початку вересня Верховна рада має обрати новий склад Кабінету міністрів та прем’єр-міністра. Перед новим урядом постануть неймовірні виклики, але водночас з’являться неймовірні можливості.
Одна з них – докорінно змінити архітектуру взаємовідносин та функціонування міністерств і відомств, а також закласти нову філософію в саму суть державного управління. Коли чиновник, міністерство – це водночас і провайдери реформ, і доступна й зрозуміла кожному громадянину сервісна служба, яка надає певний перелік державних послуг.
Реформу державної служби, яка розпочалася в 2015 році, навряд чи можна назвати успішною. Певних змін вдалося досягти – перш за все, закладені законодавчі основи для розділення функцій міністрів і керівників директоратів міністерств, запроваджене таке поняття, як конкурс на держслужбу. Втім, подальші зміни почали суттєво буксувати через відсутність ефективної зв’язки Кабмін – коаліційна парламентська більшість. Зміни відбувалися точково й несистемно.
Наразі шанс на пришвидшення реформи держуправління полягає в тому, що і уряд, і коаліційна більшість будуть сформовані на основі однієї політичної сили. До того ж зникає ще один можливий подразник в особі президента України: він хоч формально й не має впливу на виконавчу гілку влади, проте в усі попередні роки був достатньо впливовим фактором, який брався до уваги в рішеннях Кабміну.
Чи вдасться новій команді реформувати держслужбу? З чого розпочнуться зміни в новому Кабміні?
Плани на скорочення
Як це буває завжди, всі реформи в українському політичному порядку денному розпочинаються із заяв про скорочення чисельності чиновників та ліквідації чи об’єднання певних структур. Не оминула ця участь і команду Зе.
Програма діяльності Кабміну виконана на 61%: що встигли/не встигли зробити міністри ГройсманаКабінет міністрів виконав свою програму на 61%. Слово і Діло розбило всі обіцянки за темами
Звісно, поки нова Рада не розпочала свою діяльність, а поки чинний Кабмін залишився в спадок від попередньої влади, основним ініціатором заяв про реформу держслужби став Офіс президента.
Так, під удар з легкої руки президента Володимира Зеленського потрапили відразу 3 міністерства. Глава держави оголосив про ідею об’єднати Мінінформполітики, Міністерство молоді та спорту, а також Мінкульт в одне нове міністерство. Фактично, в такому разі йдеться про повну перезагрузку усіх трьох відомств, які до цього часу очолювали соратники екс-президента Петра Порошенка. Тож, змінюючи архітектуру майбутнього Кабміну, в новій команді не применшують і політичного чинника – слід очікувати значного оновлення кадрового складу новоствореного міністерства на базі трьох старих.
Своєю чергою заступник керівника Офісу президента Руслан Рябошапка анонсував разом зі зменшенням кількості міністерств ще й скорочення кількості віце-прем’єр-міністрів, які не очолюють міністерства.
На сьогодні Кабмін складається з прем’єр-міністра, шістьох віце-прем’єрів, двоє з яких очолюють міністерства, та 17 профільних міністрів. Тож загалом маємо 19 міністерств і 25 членів уряду.
Цікаво, що чинний прем’єр-міністр Володимир Гройсман, балотуючись на позачергові парламентські вибори на чолі власної політичної сили, також анонсував ідею щодо реформування Кабміну. Зокрема, він зберіг основний базовий принцип реформи держуправління – скорочення кількості міністерств. Так, Гройсман запропонував зменшити кількість відомств до 11-12, а також суттєво скоротити кількість віце-прем’єрів. Реалізувати свої плани щодо реформування Кабміну протягом трьох із половиною років перебування на посаді очільника уряду Володимиру Гройсману заважав політичний чинник, а саме відсутність єдності в коаліційній команді та недоговороздатність парламенту. Крім того, джерелом основних проблем прем’єр-міністра були і його прохолодні відносини з екс-президентом Петром Порошенком.
Ще два міністерства – з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України та у справах ветеранів – очікує або ліквідація, або реорганізація. Принаймні на рівні реформування парламентських комітетів у цих сферах суттєві зміни вже відбулися, а значить, їх слід чекати й на рівні міністерств.
Фактор політичного впливу та роль президента
Сподіватися на те, що фактор політичного впливу на формування уряду зникне, не доводиться. Єдине, що зміниться, – замість квотного принципу розподілу посад в уряді з розрахунку кількості членів коаліції відповідатиме за весь склад нового уряду одна фракція. Зважаючи на те, що левовій частці свого рейтингу партія «Слуга народу» завдячує Володимиру Зеленському, повністю уникнути впливу президента на рішення цієї політсили не вдасться.
«У країні кадровий голод»: чи доцільно скорочувати міністерстваОлександр Данилюк пропонує зменшити кількість міністерств, об'єднавши їх за блоками. Зокрема, Мінсоцполітики та МОЗ, МЕРТ та Мінфін, а також Мінкульт, Мінінформполітики та Міністерство молоді й спорту.
Ще один фактор, який не стане запобіжником від політичного впливу, – незавершеність самої реформи держуправління. Адже майже за 4 роки лише у 8 міністерствах була модернізована внутрішня структура, а повністю подолати підкилимну боротьбу за повноваження між новоствореними директоратами та «старими» департаментами досі не вдалося. Лише в трьох міністерствах – охорони здоров’я, освіти і науки, соціальної політики – вдалося досягти найкращих успіхів у реформуванні державного управління.
Отже, зменшити політичний вплив президента та парламенту на функціонування виконавчої гілки влади не вдасться. Є лише кілька запобіжників, які можуть допомогти налагодити співпрацю уряду та парламенту, а також визначити основні KPI роботи міністрів. По-перше, таким запобіжником є нова коаліційна угода. В ній мають бути враховані основні пріоритети роботи уряду та визначений перелік цілей із відповідними термінами й відповідальними.
По-друге, саме коаліція має визначити чітку структуру Кабміну та призначити не лише компетентних міністрів, але й закріпити в коаліційній угоді чіткі терміни створення директоратів і проведення прозорих конкурсів – відбору на ключові посади. По-третє, коаліція має чітко моніторити та контролювати перебіг виконання коаліційної угоди в частині її реалізації Кабінетом міністрів. За низьких показників, звірених із заздалегідь визначеними KPI, за зривання термінів, за невідповідність виконаної роботи заявленим цілям парламент має не лише позбавляти премій чиновників, але й швидко звільняти міністрів із посад, ба навіть висловлювати недовіру всьому складу уряду.
Довгоочікувані зміни
У реформі державної служби вирішення потребують дві основні проблеми. По-перше, це процедура звільнення чиновників, особливо категорії А. По-друге, це питання заробітних плат для чиновників.
«Дорогі» міністри. Як відрізняються зарплати членів Кабміну та чому?Міністр інфраструктури вийшов у лідери за сумою отриманої зарплати за лютий і заробив 83 тисячі 881 гривню. При цьому глава Кабміну отримав набагато менше. У нерівності зарплат українських міністрів розбирались експерти.
У першому випадку не вистачає зрозумілішої й ефективнішої процедури для звільнення чиновників, які так і не змогли досягти поставлених цілей чи загалом виявили свою некомпетентність. Для цього варто прописати окрему процедуру та внести зміни до законодавства. Також, можливо, варто звернути більшу увагу на процедуру проведення конкурсів, особливо коли йдеться про найвищі посади в міністерствах.
Щодо визначення рівня зарплат для чиновників, то в цьому питанні потрібна не лише політична воля, але й здоровий ґлузд. Адже, як свідчить досвід останніх років, високі зарплати в директоратах, де доплати здійснювалися за рахунок фондів, частково профінансованих донорськими коштами, істотно на якість роботи чиновників не вплинули.
У міністрів має з’явитися не лише опція оцінки за ключовими KPI своїх підлеглих, за рахунок чого може бути розрахований розмір їхніх премій. Один з основних інструментів, якого наразі бракує, – це можливість незалежного визначення компетенції чиновників. Її має визначати незалежна комісія, яка й ухвалює рішення щодо підбору чиновників на посади через конкурс. При цьому, наголошують експерти, після конкурсу комісія мала б запропонувати міністру на вибір кількох найбільш гідних переможців.
Ще одне питання, якому не надають достатнього значення, – створення функціонального національного кадрового резерву фахових держслужбовців. Наразі існує лише аморфний аналог такої структури. До того ж за допомогою цього інструмента можна було б активізувати саму дискусію про якість державної служби та престиж професії чиновника.
Можливо, питання пошуку якісних кадрів не стояло б настільки гостро, якби держава запропонувала прозорі правила залучення професіоналів на службу суспільству. Адже та ж Національна академія державного управління щороку готує сотні потенційних державних службовців, багато з яких і досі не задіяні в реформах державної служби.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»